Дбаючи про культурно-освітній розвиток Закарпаття, відродження духовності рідного краю, фірма “Срібна земля” за порівняно короткий час видала чи перевидала ряд книг, що стосуються історії, літератури тощо. Керуючись цими ж прагненнями, фірма люб’язно запропонувала авторові видати дво(три)томник “Закарпаття і суміжність”, що, як передбачається, певною мірою допоможе і сприятиме читачам осмислити природу лексичного багатства і в цілому систему закарпатських говорів, їх відношення та зв’язки з іншими українськими діалектами та сусідніми як слов’янськими, так і неслов’янськими мовами.
Пропонована праця є збіркою вибраних статей автора про закарпатські та суміжні говори, що публікувалися в різних вітчизняних та зарубіжних виданнях, починаючи з 1955 року.
Презентація науково-мистецького часопису "Суботній Ужгород"
(Карпати-Ґражда, 1998)
Перший том цього видання повністю присвячений лексикологічно-етимологічному описові ряду груп важливіших виробничих та побутових сфер словникового багатства, включаючи лексику сільського господарства і високогірного вівчарства. Галузь народної техніки в книзі представлена дослідженнями номенклатури ткацтва та млинарства, переважна більшість назв яких із-за виходу реалій з ужитку протягом останніх десятиліть стала уже надбанням історії. В окремому нарисі аналізуються назви народної традиційної дометричної системи мір (довжини, обсягу, площі тощо).
Лексика закарпатських народних говорів аналізується при широкому використанні відповідних порівнянь та співставлень з фактами не лише інших українських діалектів і літературної мови, а й усіх слов’янських та сусідніх неслов’янських мов.
Всі матеріали книги передруковано фотомеханічним способом без будь-яких змін та доповнень і відбивають стан речей часу їх публікацій. Для зручності користування в кінці книги прикладено загальний індекс описаних в усіх підрозділах слів.
Мова народу, особливо словник, відповідним чином реагує на всі ті зміни, що протягом епох відбуваються в усіх сферах життя народу. Тому мова взагалі є найбагатшим джерелом історії народу, її носія. Кожне мовне явище, кожне слово не виникає без потреби чи причини. І вельми важливо довідатися, чому те чи інше якесь нове поняття (якийсь новий предмет) мовний геній народу охрестив саме так, дав саме таку, а не іншу назву. Пізнання історії лише одного слова, тобто з’ясування часу його появи, походження, як утворено, розвиток значення, території поширення, фонетичного та ін. варіювання в часі і просторі, спроможності служити базою для утворення нових слів та фразеологічних зворотів і, нарешті, коли і з яких обставин це слово стало звужувати своє вживання, почало архаїзуватися і що врешті-решт спричинило його вихід з ужитку, відкриє нову, досі невідому сторінку нашої загальної історії.
Вшанування пам'яті Федора Потушняка у видавництві "Карпати", 2000 р.
Габріела Потушняк, Йосип Дзендзелівський та Михайло Потушняк
У цій книзі велика увага приділяється історії слів, уживаних у закарпатських говорах. Тому сподіваюся, що вона буде корисною не лише для науковців, а не менше й для звичайного читача і що вона в такий засіб прислужиться глибшому пізнанню історичного минулого краю, піднесенню загальної культури і освіти.
При бажанні одержати ще й іншу інформацію про лексику закарпатських українських говорів читач міг би скористатися ще працями автора: “Лінгвістичний атлас українських народних говорів Закарпатської області України (Лексика)”, чч. І-ІІІ (Ужгород, 1958-1993), “Українсько-західнослов’янські лексичні паралелі” (Київ, 1969), “Практичний словник семантичних діалектизмів Закарпаття” (Ужгород, 1958) та ін.
Автор
Іван Ребрик 2012-10-19 / 13:21:57
Презентований 17 жовтня фільм «Життя на карті діалекту» (ГО «Медіаперспективи», ідея Г. Шумицької, сценарій Г. Шумицької та Ю. Юсип-Якимович) – достойне вшанування пам’яті Йосипа Дзендзелівського, висока оцінка його життєвого й наукового Чину. Епізод про листування Й. Дзендзелівського та Ю. Шевельова-Шереха вразив особливо:
Із листа Дзендзелівського до Шевельова: «…Але закарпатські говори українські, тобто загальний напрям розвитку (мовного) тут був такий, як і в українських говорах на північ і північний схід від Карпатського хребта. На цьому у своїй доповіді я зупинився, бо далі про те, що думав, не смів і заїкатися. А думав тоді я, власне, так: якщо закарпатські говори українські і якщо вони так довго і природною перепоною, і політично були ізольовані від основного українського материка, то це мало б значити, що “гени” українських явищ на Закарпаття принесені ще до 10-го століття. Отже, українська мова почала формуватися не 13 чи 14-го століття, як офіційно проголошувалося згори, а задовго до цього; отже “спільна колиска” – то політична фікція. Можна сказати, що я боягуз, що я не відважився сказати про все, що думав. Але в той час я ненаважився, бо це могло б спричинити мандрівку “не в столь отдаленные места…».
Із листа Шевельова до Дзендзелівського: «…А боягузтва я Вам аж ніяк закинути не можу. Не кажучи вже про загрозу для Вас особисто, Вас би затюкали, тезу Вашу поховали б у зливі лайки… Щоб говорити повну правду на “родінє”, – змоги ані найменшої не було. Дай, Боже, тільки, щоб такі часи не повернулися… Закарпатські говірки доводять недвозначно, що формування української мови сталося в передісторичні часи, це для мене річ недискусійна. Я показав це на фонетичних змінах, а Ви на лексичному складі. Уже одного цього ряду таких доказів досить для того, щоб довести цей факт. А вже коли збігаються дві такі аналізи, роблені абсолютно незалежно одна від одної, то й найскептичніший Хома Невірний не може сумніватися. Бог ніби спеціяльно створив закарпатські говірки, щоб довести цю тезу…»