«…А наш батько – Волошин…»

Десь у такій тональності говоримо про свої біжучі національні справи, про вшанування достойних, про державотворення і т. д. Воно ж і не дивно, бо все стається далеко не так, як того хотілося б, й одиниця населення обертається космічно далеко від владного олімпу, від тих чинників, які накреслюють шляхи й ними ведуть.

Львівський професор наспівував мені пісню про Волошина, яка побутувала в молодіжному середовищі Галичини ще й у п’ятдесятих роках минулого століття. Я слів не знав і не міг бодай підспівувати, що робило б враження, ніби-то у нас на Закарпатті ще й не таке знають…

Августин Волошин зажив культової слави задовго до березневих подій 1939 року. Як національний лідер і народний вождь сприймався він уже початком двадцятих років на всіх українських просторах, у всіх європейських державах, де українське громадянство гуртувалося в якісь товариства. Рівно ж і чужі урядові та освітньо-культурницькі чинники не могли обійти його постать мовчанкою – вшановували увагою і добрим словом.

П’ятдесятиліття Августина Волошина (березень 1924 року) спричинило всеукраїнський форум націє- і державотворчих сил усіх політичних спектрів та ідеологічних уподобать, станових та вікових категорій. Цьому – десятки й десятки документальних підтверджень (потверджених і побільшених десятьма, п’ятнадцятьма роками пізніше). Феномен нашої історії, аналога якому в новочасній Україні вишукати тяжко.

…Ой, ти наш батьку, батьку Волошин,

Ой, скажи-скажи правду нам:

Чи ще здобуде Україна волю

Від гір Кавказу аж по Сян?..

Культове ставлення до Августина Волошина мало опозицію, і то сильну, в біжучому часі. Його було за що не любити державним та партійним чинникам Угорщини, Польщі, Чехословаччини й СРСР, як також і доморощеним автохтонам. Зрештою, вони не виходили поза сталінське розуміння ідеї соборності українських земель, озвучене «вождем усіх народів» на XVIII з’їзді ВКП(б): «…в Німеччині є божевільні, котрі мріють приєднати слона, тобто Радянську Україну, до кузьки, тобто до так званої Карпатської України» (1939).

Але культове ставлення до Августина Волошина уже в перше міжвоєнне десятиліття мало очевидну мотивацію. Соціальні, національні й політичні перетворення в Карпатській Україні (чи Підкарпатські Русі, якщо комусь так більше подобається) великою мірою пов’язані з його іменем. Сформульована ним ідеологія християнського націоналізму й нині цілком життєздатна. Як також трактування сталінізму й гітлеризму, комунізму й фашизму, інтернаціоналізму, шовінізму й расизму.

Мені тут ідеться не про месіанство й вождизм, на які було щедре ХХ століття, але про достостойно виконану даровану долею високу місію національного провідника.

Августина Волошина й Великий Чин в ім’я України, з яким він асоціюється, величали в реальному часі. Й сплачували реальними життями за переконання, коли наставав тому час.

Пропоную тут статтю про Августина Волошина з-під пера Івана Ірлявського та кілька вітальних листів з нагоди його ювілеїв.

Августин Волошин. Художник Василь Скакандій (За кн.: Вікентій Шандор. Спомини. Т. 1. - Ужгород: Ґражда, 1996)

Іван ІРЛЯВСЬКИЙ

В день іменин п. Президента

У неділю 10 вересня з нагоди дня Ангела – Дня Іменин Пана Президента о. д-ра Августина Волошина, відбулася за участи многочисельної еміґрації всієї України святочна Служба Божа в церкви св. Климента в Празі. Це скромне святкування попередило відзначення п. Президента Карпатської України Святою Столицею тайним камерарієм Його Святости Отця Пія XII.

Це високе відзначення є гідним признанням діяльности цього Мужа Срібної Карпатської Землі, поличником для всіх тих ворогів, які про нього стараються, супроти своїх очевидних неуспіхів, злобно поширювати брехливі й підлі, навіть демаґоґічні, клевети й низькі наклепи між українським громадянством.

Президент д-р. А. Волошин, що переніс на собі великий тягар втрати Рідної Країни, яку так незмірно любив і вірно віддавався всім своїм єством праці для її добра і кращої будучини її синів і дочок, є Людиною непересічного культурного й гуманного рівня.

Немає такого між чесними й щирими українцями, хто б не признав вищесказаного, коли це признають навіть ті з чужинців, що є нашими безпосередніми чи посередніми ворогами України.

Найкраще про все скаже й засвідчить сама дійсність. Треба тільки трохи щирости й об’єктивности. Треба пригадати собі передвоєнні й післявоєнні часи, зрозуміти їх, запізнатись із можливостями тої праці, тих поривів до праці на рідній культурній ниві, які були в тих часах доступними. Все це вистарчає для достатнього документу творчости й праці Пана Президента.

Але найбільшою його заслугою, чим він на віки записався в історію як активний член української національної революції, було те, що вже, будучи головою Уряду Карпатської України, став на ґрунт українського націоналізму, працював і змагався під прапорами націоналістичного руху, і потім виїхавши на еміґрацію, – не заломився.

Залишив свою рідну землю, щоб не покоритися диким наїздникам монгольським, щоб запротестувати перед цілим світом проти насилля і репрезентувати собою карпатську вітку великої української землі.

Тут, на еміграції, довершив те, для чого працював вже в Карпатській Україні і що сталося остаточно 23 липня 1939 р. Цей великий акт – Порозуміння Влади Карпатської України з Проводом Українських Націоналістів – набрав особливо тепер – в цей вирішальний для нас час – великої ваги і значіння.

Безперечно, що цим тішаться серця мільйонів українців, які присвятились служити Україні – віддати своє життя для неї.

Нехай же цей Муж Срібної Землі Перший Президент Карпатської України, який був вибраний її Соймом, піде далі по прямій дорозі до ясної Мети, хай бореться далі в перших рядах за право українського народу, а ми всі будьмо Йому на помочі!

Слава Президентові д-ру А. Волошинові!

Слава Україні!

Теги: Августин Волошин

3 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати