Словацько-мадярська «мала війна» за Пряшівщину

У березні 1939 року розгорівся збройний конфлікт між двома сателітами Німеччини – Угорщиною та Словаччиною. Одним із його приводів стала проголошене Угорщиною бажання захистити русинів Східної Словаччини і возз’єднати їх із русинами Підкарпаття, на той час уже включеного до складу Угорщини.

Словацько-мадярська «мала війна» за Пряшівщину

А почалося все ще восени 1938 року, коли всім стало ясно, що Чехословацька Республіка приречена. Її розпад розтягнувся на півроку і пройшов декілька етапів. 29 вересня було підписано Мюнхенську угоду, за якою до Німеччини відійшла Судетська область. В жовтні 1938 року Чехословаччину примусили віддати 7 словацьких сіл Польщі (уже незалежна Словаччина їх повернула собі у вересні 1939 року після німецької окупації Польщі). Невеликий район біля Братислави було передано Австрії (власне, Німеччині, оскільки Австрія на той час уже була приєднана до Третього Рейху). На початку листопада 1938 року був Перший Віденський арбітраж, що його провели Німеччина та Італія. Внаслідок нього Угорщині була передана частина території Чехословаччини (точніше, півдня Словаччини та Підкарпатської Русі) з переважно угорським населенням. А вже 14 березня 1939 року Чехословаччина повністю припинила своє існування. Це сталося після вступу до Праги частин Вермахту та проголошення Протекторату Богемія і Морава. Того ж дня незалежність проголосили Словаччина та Карпатська Україна (колишня Підкарпатська Русь). Щоправда, остання одразу ж була зайнята угорськими військами і невдовзі інкорпорована до складу Угорщини. Одним із пояснень вступу угорських військ на Підкарпаття було відновлення тисячолітнього співжиття мадярів і русинів в єдиній державі.

Однак після цього у тому ж березні 1939-го стався ще один конфлікт, причому приводом до нього знову були названі русини. Йдеться про збройну сутичку між двома сателітами Німеччини – Словаччиною та Угорщиною, відому під назвою "малої війни".

Підґрунтям конфлікту була давня невирішеність словацько-угорських відносин. Перший Віденський арбітраж також не визначив чітко східний словацький кордон (і не міг цього зробити, оскільки він на той час був адміністративним кордоном між Словаччиною та Підкарпатською Руссю в межах Чехословаччини). Окрім цього, мати спільний кордон з Угорщиною, як за Австро-Угорщини, прагнула Польща. Угорський міністр закордонних справ А. Чакі 11 березня 1939 року (тобто ще до окупації Підкарпатської Русі) писав угорському послу Горі у Варшаві: "Польща зацікавлена в тому, щоб Словаччина цілком приєдналася до Угорщини". Пізніше, 30 березня, угорський посол повідомляв Чакі, що, за польськими даними, вся Пряшівщина бажає приєднатися до Угорщини.

Незважаючи на це, 15 березня 1939 року Угорщина першою в світі визнала незалежність Словацької держави. Проте вже 18 березня німецький консул у Братиславі Е. фон Друффель повідомив словацьке МЗС, що словацькому війську заборонено заважати просуванню угорських військ з колишньої Підкарпатської Русі в районі річки Уж.

Одночасно словацький уряд проводив переговори з Німеччиною, щоб та ґарантувала непорушність її кордонів. 18 березня була підписана угода, за якою Третій Рейх брав на себе захист кордонів Словаччини впродовж 25 років, а також обіцяв надати допомогу Словаччині у створенні армії.

Одночасно працювала словацько-угорська комісія з делімітації кордону. Причиною її роботи була невизначеність колишніх адміністративних кордонів між Словаччиною та Підкарпатською Руссю в межах Чехословаччини. Спірною була Пряшівщина – гірський реґіон нинішньої Східної Словаччини з переважно руським населенням. Тимчасовий кордон проходив уздовж залізниці Ужгород – Ужок, причому саме місто Ужгород перебувало в складі Підкарпаття.

22 березня комісія закінчила свою роботу і словацьким військовим частинам, що стояли на кордоні, дали "відбій".

Але вже наступного дня о 5.30 ранку угорські війська без оголошення війни перейшли кордон Словаччини. Вони наступали трьома колонами. Перша (піхотний полк) просувалася в напрямку Великий Березний – Улич – Старина. Друга (піхотний полк з бронетехнікою) наступала в напрямку Малий Березний – Стакчин – Убля. Третя (два піхотні полки, гірськострілецький батальйон, танкова та моторизована групи, артилерійська та протитанкова батареї, кавалерійські підрозділи) йшла в напрямку Ужгород – Тибава – Собранці. Таким чином, дві колони наступали безпосередньо з території колишньої Підкарпатської Русі, а третя – з території, що за Віденським арбітражем уже півроку належала Угорщині. Словацькі джерела пишуть, що метою угорських військ було дійти до Попрада, хоча угорські історики вважають, що такі цілі не ставились.

З початком воєнних дій міністр народної оборони Словаччини підполковник Фердінанд Чатлош віддав наказ військові на наступ відповідати обороною та контрнаступом. Також був відданий наказ озброїти Глінкову гвардію – напіввійськові загони єдиної на той час у країні політичної партії, які за конституцією не мали права носити зброю. Понад половину словацької армії складали юнаки, мобілізовані щойно 1 березня. Офіцерів було надзвичайно мало: в армії колишньої Чехословаччини тільки 3,4% офіцерів були словаками, а чехи, які становили переважну більшість, після розпаду країни поверталися додому.

Протягом 23 – 24 березня словацька армія з повітря обстріляла угорські позиції піхотні та бронетехнічні частин. 24 березня словацькі літаки бомбардували Ужгород, Собранці та Великий Березний. Над Собранцями зав'язався повітряний бій. Словаки під час цієї війни втратили 13 літаків, 7 пілотів загинули, один потрапив у полон. Мадяри визнали про втрату одного літака від вогню власної зенітки. Після повітряних атак словацька піхота спробувала перейти у контрнаступ, однак безуспішно.

25 березня зайняті угорським військом території відвідав прем'єр-міністр Угорщини Пал Телекі. Цим візитом було дано обґрунтування її анексії: стратегічне значення для захисту залізниці в долині річки Уж та автомагістралі Хуст – Пряшів.

"Охоронна угода" Словаччини з Німеччиною змусила останню посадити обидві сторони конфлікту за стіл переговорів. Переговори про новий кордон розпочалися в Будапешті 27 березня. Словаки хотіли залишити кордони, що їх був визначив Віденський арбітраж, однак Німеччина підтримала претензії Угорщини на частину Снинського округу (74 села) та Собранецький округ (41 село), які було включено до "Підкарпатської військової адміністрації". Територія ця входила до складу Підкарпаття до 1944 року. У 1945 році кордон між новоутвореною Чехословаччиною та Радянським Союзом, куди увійшло Закарпаття, було посунуто трохи західніше з тим, що обидва боки залізниці Чоп – Ужгород – Ужок відходили до СРСР (до війни Чоп і кілька довколишніх сіл на захід від залізниці входили до складу Словаччини).

31 березня було підписано перемир'я, але спорадичні сутички тривали далі. Нарешті, 4 квітня 1939 року було підписано офіційний протокол про новий кордон між двома державами.

В результаті "малої війни" Словаччина втратила 1.056 км2 своєї території завдовжки 60 км з півдня на північ і завширшки майже 20 км зі сходу на захід з населенням близько 70 тис. чоловік, в т.ч. 37.786 тодішніх русинів і 26.981 словаків.

Цікаво, що про приєднання всіх руських сіл Східної Словаччини до Угорщини разом зі словацькими анклавами просив колишній прем'єр-міністр Підкарпатської Русі Андрій Бродій, якого було позбавлено прем'єрства ще в часи Чехословаччини саме за підозру в агентурній співпраці на користь Угорщини.

У листопаді 1940 року протокол про приєднання до Троїстого союзу Німеччини, Італії та Японії підписували одночасно міністри закордонних справ Словаччини Тука та Угорщини Бардоші. Підписуючи документ, Тука заявив: "Підписую акт, на якому буде підпис його превосходительства Бардоші, мого мадярського колеги. Хочу заявити, що хоча ми як союзники тут підписуємо на одному папері, це не означає, що між нами все в порядку. Відторгнуті та нечесно відібрані у Відні 2 листопада 1938 року словацькі землі вважаю своїми... і за першої ж нагоди будемо вимагати їх повернення".

Таким чином, словацько-угорська "мала війна" стала першим конфліктом між подальшими союзниками Німеччини у другій світовій війні, що заважав нормалізації відносин між ними. Словаччина, постійно прагнучи переглянути рішення Віденського арбітражу, натомість була змушена віддати подальшу частину своєї території. Словацька нація консолідувалася на антимадярському грунті. Угорщина, у свою чергу, бажала стати основною потугою в Дунайському басейні.  Позиція Німеччини полягала у створенні конфліктів між Угорщиною та Словаччиною у власних інтересах. Цікаво, що у червні 1941 року саме Словаччина першою з країн-сателітів Німеччини оголошує війну СРСР – вже 22 червня – саме намагаючись завоювати покровительство Рейху у суперечці з Угорщиною.

Володимир Пукіш, Закарпаття онлайн.Блоги
23 жовтня 2011р.

Теги: війна, Словаччина, Угорщина, русин, руський

Коментарі

КО 2011-10-26 / 20:42:00
2Дiдо, 26.10.2011 19:05
....А. Геровского, «украинствующие» предали Бродия...

Ага, також і дружків Адольфа Алоїзовича рівно "предали" ті, хто по війні "предал" його до рук Нюрберґського суду.
Ангелочок наш, Бродій, певно, одною лишень вірою і правдою служив ЧСР. Чи не так? Аж надто негарно ген. Сирови вчинив, не оцінив заслуг. Ну, не змогли далі терпіти чеські демократи витівок керованого зовні провокатора й аґента кількох розвідок.
Сам же А. Геровський вважається в істориків аж надто заангажованою особою, якій не мали віри. Цей заклятий русофіл й фізіологічний ненависник всього українського в своєму житті і писаннях багато чого набрехав, щоб його свідчення могли сприймати серйозно.

Дiдо 2011-10-26 / 19:05:00
....А. Геровского, «украинствующие» предали Бродия, а тогдашний глава правительства Чехословакии генерал Сыровы арестовал Бродия и назначил на его место Волошина по прямому указанию немецкого руководства.(Геровский А. Указ. соч. С. 258-259.)

Эти выдержки из материала написанного Кирилом Шевченко.
Я даже нашел ссылку на сайт статьи( http://zapadrus.su/slavm/ispubsm/308-2011-04-04-14-38-32.html), что бы вы админ меня не уличали в плагиате, хотя я не утверждал, что это мое мнение, мой материал или абсолютная истина. Я честно указал ссылку на источник, за исключением второй части , которую видимо каким то образом стер, сейчас выше добавил и исправил.

Istvan 2011-10-25 / 19:44:00
По вашему, наверно и война против Советского Союза тоже была справедливой...
(Я тут просто ответил на вопрос Пана Баклажана..."

Пан Баклажан 2011-10-25 / 18:29:00
Коментатору "2 Istvan":
ага,залишилось ще Латвію звинуватити в наслідках більшовицького терору. Бо це ж латиські стрілки Лєніна охороняли.

На стороні червоних ще був десь мільйон китайців, про яких радянська історія не дуже згадувала...

2 Istvan 2011-10-25 / 17:17:00
То Ви, Іштване, шкодуєте за "советской властью в Венгрии"?!? Та Вас треба зараз до Мадярщини зараз у ці дні; і привселюдно висловитись на тую тему. Ваші співплеменники би Вам швидко нагадали і "советскую власть в Венгрии", і 56-й, і "аторванныє годы".
Та що якби Ваші Куни-Самюєлі не затіяли "а-ля ленінізмуш", то ні Антанта, ні Мала Антанта Мадярщину у Тріаноні би так не обкромсали. А так - vae victis!
І до чого це тут, коли мова йде за 39-й?

Istvan 2011-10-25 / 14:58:00
Чехословацко-румынско-венгерская война 1919 года Война Советской Венгрии с Чехословакией и Румынией, вызванная обострением их политических взаимоотношений и территориальными спорами.

На следующий день после образования в Венгрии советской власти, 23 марта, началась война между Венгрией и Чехословакией, а 16 апреля между Венгрией и Румынией. Поддержка Чехословакии и Румынии державами Антанты обеспечила им победу в войне и вынудили Венгрию подписать Трианонский мирный договор на условиях Антанты. Поражение венгерской армии под Зволеном 10 июня было переломом в войне на территории Словакии. Одновременно со вступлением румынских войск в Будапешт 4 августа 1919 года в Венгрии пала Советская республика.

Pavlo 2011-10-25 / 13:52:00
2 rusyn val

A ty tsho ljubysh?

Пан Баклажан 2011-10-25 / 13:32:00
Цікава інформація, раніше не знав про таке. А з румунами у мадяр зіткнень не було?
І все ж автор лукавить, коли пише

" словацько-угорська "мала війна" стала першим конфліктом між подальшими союзниками Німеччини у другій світовій війні, що заважав нормалізації відносин між ними"

Першим конфліктом між союзниками Німеччини були події 1939 року між Карпатською Україною та Угорщиною. В подальшому будуть ще "терки" між прихильниками ОУН та німцями, найбільшу з яких - бій біля Загорівського монастиря (коли загинуло 29 бійців УПА та близько сотні німців) перекваліфіковані в патріотів колишні історики КПРС роздули до масштабів ледь не Сталінградської битви...

леквар 2011-10-24 / 23:52:00
Дайте "дідови" вповісти. Про Бровдія написав доста інтересно.

Адмін 2011-10-24 / 22:01:00

Дiдо, 24.10.2011 20:21


Попередження за копіпаст матеріалів з мережі під виглядом власних коментарів.

Rusyn Val 2011-10-24 / 21:23:00
анонім, 24.10.2011 21:15
Я вам привел точку зрения словацкого историка.У вас вероятно своя - форинтовая точка зрения.Волошин положим любил рейхсмарки.Ну и?

2011-10-24 / 21:15:00
Rusyn Val, 24.10.2011 21:04
Такая деталь относительбно А.Бровдия - известно что он особо не доверял как Праге,так и Будапешту.

Ну, положим, форінтам він довіряв. Як перед тим і злотим.

Rusyn Val 2011-10-24 / 21:04:00
Такая деталь относительбно А.Бровдия - известно что он особо не доверял как Праге,так и Будапешту.6 октября 1938 года в Жилине была провозглашена автономия(пока еще!)Словакии.В этом акте участвовали и некоторые депутаты из Подкарпатской Руси,веденные Бровдием.Делегация провозгласила что если Нлинкова партия удовлетворится автономией Словакии в составе ЧСР,то и они выступают про собственную автономию.Если-же словаки решат об независимости то они желают о присоединении к самостоятельной Словакии.
Взято из книги: Peter Švorc - Zakletá zem (профессор Пряшевского университета,кафедра словацкой истории)

Дiдо 2011-10-24 / 20:21:00
КК, первой из причин отставки Бровдия была действительно ревизия границы между Подкарпатской Русью и Словакией . В своем первом выступлении в качестве премьера Подкарпатской Руси 12 октября в Ужгороде Бродий объявил о готовности своего правительства «предпринять все меры для объединения всех русских территорий… от Попрада до Тисы».( Magocsi P.R. The Rusyn – Ukrainians of Czechoslovakia. An Historical Survey.Wien, 1983. P. )Представители правительства Подкарпатья Пещак и Фенцик выехали с этой целью в Пряшевскую Русь, где идея объединения с Подкарпатской Русью получила широкую поддержку местного населения и политиков. Уже 12 октября 1938 г. была сформирована специальная комиссия по вопросу о словацко-русинской границе. Двумя днями позже в Братиславе начались переговоры по этой теме, которые вскоре были прерваны по инициативе премьера Словакии Й. Тисо. 13 октября в Прешове была созвана Народная Рада, активно включившаяся в подготовку объединения с Подкарпатской Русью. Однако смещение Бродия, приход к власти в Подкарпатской Руси украинофилов и последующая оккупация южной части Подкарпатья венграми резко изменили ситуацию.

Другой серьезной причиной отставки Бродия было недовольство Праги его жесткой позицией в вопросе будущих границ Подкарпатской Руси. На переговорах с послемюнхенской Чехословакией в октябре 1938 г. Венгрия требовала присоединения значительной части территории Словакии с городами Братислава, Кошице, Нитра и др. и южной части Подкарпатской Руси с городами Ужгород, Мукачево и Берегово. Реализация этого требования означала утрату Подкарпатской Русью не только своей столицы Ужгорода, но и вообще всех крупных городов. В ходе совещания в Праге 25 октября 1938 г. Бродий не только выступил против этого плана, но и заявил о том, что Подкарпатская Русь будет требовать присоединения всех русинских территорий восточной Словакии (области Земплин, Шариш и Спиш) с городом Прешов. Подобные планы были неприемлемы как для Словакии, не желавшей лишаться части своей территории, так и для Праги, отчаянно пытавшей удержать словаков в составе общего государства. В итоге 26 октября 1938 г. Бродий был смещен с должности премьера Подкарпатской Руси и арестован; в этот же день главой правительства Подкарпатья стал грекокатолический священник украинофил А. Волошин, пользовавшийся открытым покровительством Германии. По словам А. Геровского, «украинствующие» предали Бродия, а тогдашний глава правительства Чехословакии генерал Сыровы арестовал Бродия и назначил на его место Волошина по прямому указанию немецкого руководства.

Rusyn Val 2011-10-24 / 20:09:00
В ответ некоторым юмористам которые совсем "не копенгаген" в данном вопросе.
Потери сторон(авиация) за время конфликта:Зенитным огнем венгерской противовоздушной артиллерии было свито 4 истребителя Avia B-534 ,1 бомбардировщик Letov S-328,повреждено было - 5 В- 534 и 2 S-328.Истребители FIAT CR-32(венгерскими) сбито 5 B-534 и 2 S-328.При бомбардировке словацкого аэродрома в Спишскей Новей Вси(Iglo - мад.)уничтожено 5 самолетов на земле.
Все венгерские потери составили один собственный истребитель FIAT CR-32.От собственного ПВО как правильно заметил автор.
Такие потери словаков объясняются слабой подготовкой как летного,так и обслуживающего персонала.Так и слабой ПВО.В чехословацкой армии в технических родах войск в основном служили чехи.Словаки и русины в основном служили в пехоте и горнострелковый войсках.

KK 2011-10-24 / 16:39:00
Було б корісно якщо п. Пукiш продовжив цю історію і глибше розгорнув місце Бродія в цьому всьому.

втрату одного літака... 2011-10-24 / 11:32:00
Красно дякуву, пане Пукіш, за цікавий матеріал!

втрату одного літака від вогню власної зенітки 2011-10-24 / 11:29:00
От то вояки кешервешні... Нич не валовшні.

ярослав орос 2011-10-24 / 10:43:00
ходить такий анекдот...
телефонує гітлер тісо та й каже: "мені потрібна від тебе повітряна підмога на східному фронті"...
тісо запопадливо й запитує: "мій фюрер, вам потрібно один літак, чи два? бо більше не маю"...

местный 2011-10-24 / 08:49:00
если верить мадярским историкам, то тогда венгерским войскам была поставлена задача: "продвинуться вперед насколько это возможно", т.е. занятие каких-то конкретных населенных пунктов как бы как не ставилось, потому что венгры и сами не очень представляли, сколько территории им удастся занять без полномасштабной войны со своим вроде бы "союзником"....


Володимир Пукіш
Публікації:
/ 4Закарпатський чернець – екуменіст і поборник Соборності
/ 4Венгры на Кубани
/ 1Українці, русини та росіяни Угорщини у дзеркалі офіційної статистики
/ 4У Криму презентують двомовну збірку угорської поетеси, видану за сприяння закарпатців
/ 6Інов. Закоханий в Закарпаття
/ 5Русини у всеросійських переписах 2002 та 2010 років
/ 5Перший гол угорського закарпатця в Росії
/ 3Виноградарство на Підкарпатській Русі
/ 12Багатоетнічна Росія у дзеркалі статистики
/ 3Маємо добре вино!
/ 7Він міг би бути імператором галичан, буковинців і закарпатців
/ 7Вулиці Мукачева. Логіка радянських перейменувань
/ 2Наше вино
/ 4Ірландія. Досвід для України
/ 2Як на Закарпатті ходить двічі Миколай
/ 4Золотий Отченаш із Мукачева
/ 8Закарпаття: Традиції відзначення Дня пам’яті померлих
/ 15Як лаялися предки закарпатців
/ 2Схиархімандрит Георгій (Савва) (1942 – 2011)
/ 63Остання читанка для угорських русинів
/ 45Як галицькі москвофіли ХІХ ст. «вчили» закарпатців
/ 13Південь призначено на другу годину пополудні
/ 15Русини на російському Кавказі сто років тому
/ 18Яке «вікно в світ» мали закарпатці в СРСР
/ 1Деякі зауваги до «кавказько-турецької» теми в творчості Духновича
» Всі записи