Закарпатський чернець – екуменіст і поборник Соборності

У самому серці кримського степу, в маленькому селі Балки Білогірського району знаходиться Свято-Димитрієвський монастир Української православної церкви (Київського патріархату). Початок історії цього маленького храму (монастир являє собою невеликий житловий будиночок з прилеглою ділянкою) пов'язаний з іменем о. Михаїла Озимка – нашого земляка-закарпатця, людини направду талановитої, – життя якого, на жаль, трагічно обірвалося торік.

…На сайті монастиря вказано, що «в 1999 р. за ініціативи місцевої української інтелігенції була заснована та зареєстрована приходська церковна громада УПЦ КП на честь святого великомученика Димитрія Солунського». Громада ж придбала будиночок на околиці села Балки, що в 44 кілометрах від Сімферополя. Для служіння до нового приходу було призначено уродженця Чопа о. Михаїла Озимка. Згідно з інформацією сайту, «він провів необхідні роботи з розчистки, планування території та підготовки церковної ділянки до майбутньої забудівлі». Чому ж саме це село? Як розповідав сам о. Михаїл, православна громада Балок сама захотіла перейти з-під опіки Московського патріархату до Київського. Зауважимо, російськомовна громада з Криму.

А між тим на церковному дворі о. Михаїла варто було проводити екскурсії. «Роботи з планування території» насправді виявилися розкиданими по обійстю мініатюрними копіями замків, фігурним дашком над ворітьми, стилізованим дзвоником.

Все на дворі та всередині хатини, переобладнаної під церкву, змайстрував своїми руками о. Михаїл: розписав ікони, виготовив вівтар… Повсюди – копії церковних веж, подібні до тих замків, що надворі. Все – у стилі наївного народного живопису, з повним змішанням традицій різних конфесій: ось католицька статуя Діви Марії, а ось – ікона католицького ж святого Бернарда, зображеного з собакою-сенбернаром (породу назвали на честь цього святого, якого вважають покровителем цих тварин). Чого б це? Виявляється, серед іншого, о. Михаїл займався розведенням собак. Псарня з десятком тварин розташувалася там же, поруч хатини-церковці. Розповів о. Михаїл, що для сімферопольського клубу собаководів регулярно читає молебень до св. Бернарда…

І вже зовсім не було дивним почути від священика, що, окрім православної служби, для кримських угорців він провадив також реформатську (угорською володів досконало – народився в угорськомовному Чопі, а навчався колись у… католицькій семінарії в угорському Еґері). А ще в його житті був послух у Мукачівському православному монастирі і обітниця безшлюбності, що її прийняв у Михайла Озимка знаменитий історик релігії архімандрит Василій Пронін. Обітницю свою о. Михаїл пояснював тим, що його принципи не дозволяють йому просити грошей від людей, які й самі живуть бідно, а без грошей не має права заводити власну сім’ю.

Як і чому католицький семінарист став православним священиком і яким чином перейшов із Московського патріархату в Київський, не питав, та, зрештою, справа не в тім. Перебуваючи в гостях у о. Михаїла, жодної недоречності не відчувалось у переплетінні в його храмі ознак різних конфесій. Навпаки, думалось, а чи не такі люди можуть бути тим міжхристиянським мостом, що колись-таки доведе людей до того, «що всі будуть одно». Та й убранство цієї церкви, виплекане з любов’ю руками священика-майстра, нагадувало щось піднесено-казкове (може, дитячу Нарнію?) і дуже щире, і тому – у ній зримо відчувалась присутність Божа.

Надія Гладких, багаторічна голова Кримського угорського товариства (до речі, також родом із Закарпаття), згадує, що о. Михаїл був активним членом їхнього товариства (об’єднує переважно етнічних угорців, уродженців Закарпаття, що проживають у Криму). Бувало так, що він запрошував угорців разом із чехами (їх предки переїхали до Криму у 1860-ті рр., зараз проживають компактно у кількох селах на півночі півострова) до себе святкувати Великдень, навіть коли у православних на той день припадала Вербна неділя – і після Великодньої служби у його господі збиралися й православні жителі села, ба навіть сільська влада – разом сідали за стіл, який накривали різними наїдками сельчани. Справжній екуменізм, народжений «знизу»; куди там різним верховодам до нього!

У приміщенні угорського товариства регулярно проводилися виставки робіт майстра-ченця, каже пані Надія.

Була у о. Михаїла ще одна пристрасть – розведення квітів. Призьба будиночка вся була заставлена горщиками з різними квітками… А коли в Сімферополь приїздила якась угорська делегація, то о. Михаїла терміново викликали у місто для перекладів.

Ну, і – жилося пароху нелегко: побутових зручностей – жодних, вода – з колодязя, опалення – дровами в грубі.

Давно хотів написати про цю талановиту людину, та, як це часто буває, завжди щось ставало на заваді. То хотілося ще раз приїхати до нього, щоб більш детально розпитати про роки навчання, про його мистецьке та собаківницьке хобі – але то дороги в Крим не було, то дійшла новина, що «о. Михаїл, з причин особистих обставин, залишив парафію та поїхав в іншу єпархію». Розповідали, що всіх тих створених майстром-священиком мініатюр на подвір’ї вже нема, тож і не хотілося вже туди їхати…

Час минав, і ось недавно дізнався, що минулої осені трагічно загинув настоятель Свято-Софіївської парафії, що в селищі Софіївці на Дніпропетровщині, ієромонах Єфрем Озимко (таке ім’я дістав о. Михаїл у чернецтві в одному з монастирів на Київщині, куди потрапив після Криму). Сталося це так, що тліюча жарина випала з натопленої груби на килим і зачаділа. Так і загинули в диму сам отець і тварини, що він їх тримав у себе – пес, кішка, пташка… В останню путь отця проводжало все село, а жінки Софіївки говорили, що така смерть – коли разом із господарем відходять його супутники життя, хай навіть тварини, – дається лише справді обраним…

Вічна пам'ять Вам, отче!..

Теги: чернець

5 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати