Деякі зауваги до «кавказько-турецької» теми в творчості Духновича

Франц Рубо, "Черкеси"

 Подавши спершу приклади таких подібних лексичних одиниць, далі автор як контраргумент, щоб довести неспорідненість черкеської мови з угорською, наводить афікси, що виражають граматичне значення множини іменників у цих двох мовах, і кілька "изреченій черкеских" (два прислів'я та фрагмент художнього тексту). Лишаючи осторонь питання про доречність використання саме лексичних одиниць для підтвердження чи спростування спорідненості мов (словниковий запас однієї може легко поповнюватися словами іншої мови, байдуже, спорідненої чи ні, як це бачимо на прикладі карпатських діалектів, рясно приправлених мадярськими запозиченням, що не робить мову русинів спорідненою угорській), відзначимо, що під "черкеською" мовою, як це видно з наведених у статті прикладів, Духнович виводить зовсім не черкеську ^[1], а одну з тюркських мов.

 

Так, тюркськими є всі слова й вислови, подані як черкеські. Однак приклади Духновича є невдалими – для окресленої ним мети. Так, вказані афікси множини – угорський -kі тюркський -лар, то вони, хоч і цілком відмінні за звучанням, навряд чи здатні довести неспорідненість цих мов: типологічно як фінно-угорські, так і тюркські мови належать до аглютинативних; крім того, при творенні форми множини як угорська, так і тюркські мови використовують сингармонізм.

 

Далі, щоб показати, яка "превосходна есть поезія черкеская, или черкеско-татарская", Духнович подає три зразки такої поезії в перекладі російською мовою. Відома дослідниця творчості Духновича Олена Рудловчак, яка упорядкувала третій том його "Творів", друкуючи ці поезії в розділі "Примітки, коментарі, додатки", відзначає, що перший переклад належить російському поетові Олександру Бестужеву-Марлинському (1797 – 1837), "решта два переклади – не наведеним перекладачам, може, теж йому".

 

Як побачимо далі, всі три поезії, як і три вищезгадані прозові "изреченія черкеські", взяті у Бестужева-Марлинського.

 

Прозові вислови, як і перший поетичний зразок, знаходимо у кавказькій повісті О. Бестужева-Марлинського "Мулла-Нур" (1836). У повісті всі ці вислови є епіграфами: перший ("Сычан гюранда, пелянага, охштан пишик; аслан гюранда, сычана дюнды"/"Кошка, завидя мышь, тигром надулась, а перед львом сама прикинулась мышкою"), названий Марлинським "приказкою", – до шостої глави; другий ("Оджах-дан чихар-дюшман"/"Из роднаго племени возникают враги"), названий "татарським прислів'ям", – до післямови; а третій ("О вахта зды-ки, Гиндустан падишахи..."/"В ту пору случилось Индiйскому царю...") – до всього твору.

 

У цьому ж творі знаходимо перший поетичний зразок, цитований Духновичем (у нього – під заголовком "Тоска Любовницы", у повісті "Мулла-Нур" Бестужев-Марлинський означує його як "відома пісня"). Додамо, що на ці ж вірші написано відомий російський романс "Для чего ты, луч востока...".

 

Друга поезія (у Духновича "Сила любви") у Бестужева називається просто "С персидского" (1828); вказано, що вона є перекладом вірша Йоганна-Вольфґанґа Ґете "Bist du von deiner Geliebten getrennt" зі збірки "West-Östlicher Divan" ("Західно-східний диван").

 

Третій зразок, визначений у Духновича як "Пѣснь военная Черкессов в опасности", взято зі знаменитої сцени іншої кавказької повісті Бестужева-Марлинського – "Аммалат-бек" (1830 – 1831). Там горці співають ці, як їх там названо, "Смертные песни" перед битвою з російськими єгерями та козаками.

 

У свої примітках до цієї поезії Духнович описує один із бойових звичаїв черкесів: "Черкесы, видя неизбѣгаемую опасность, сей час разламывают оружіе, и мечи, попробивают лошадей, чтоб не попались в добычу врагу, с ножами роняются на врага". Примітка ця – майже дослівний переказ опису такого звичаю в повісті "Аммалат-бек" безпосередньо перед сценою зі "Смертными песнями":

 "– Умрем! Умрем! только славно умрем! – закричали все, вонзая кинжалы в ребро коней своих, чтобы они не достались врагам в добычу, и потом, сдвинув из них завал, залегли за него, приготовляясь встретить нападающих свинцом и булатом".

 

Постає питання: чи знав Духнович, що те, що він називає черкеською мовою, є насправді однією з тюркських мов? Очевидно, що так, і ось чому. Ми вже бачили, що він був достатньо добре обізнаний із кавказькими повістями романтика Бестужева-Марлинського, котрий вказував, що це, приміром, – татарське прислів'я чи "куплет на старовинній турецькій мові". Крім того, саме тюркські мови впродовж тривалого часу були на Кавказі мовами міжнаціонального спілкування, тобто їх знали і власне черкеси. З іншого боку, впродовж тривалого часу представників усіх корінних народів Кавказу в Росії та Європі називали черкесами; більше того, саме черкесами називали в Туреччині всіх виселенців з Кавказу ("мухаджирів"), хоч турки мали б відрізняти черкеську мову від тюркських. Назвою "черкеси" означували їх усіх, бо більшість їх складали дійсно черкеси та споріднені до них абхазці. Тому не дивно, що Духнович ототожнює черкеську мову з тюркською, пишучи: "Язык черкескiй есть сам Татарскiй, прото зная татарскiй язык, по всем Кавказѣ разговоришься...".

 

 

 

Скорочений варіант статті, опублікованої у зб. Studia Slovakistica. Випуск 10. Ономастика. Топоніміка [Текст]: зб. наук. пр.; [упоряд. і відп. ред..: С. Пахомова, Я. Джоґаник]. – Ужгород: Видавництво Олександри Гаркуші, 2009. – 464 с. – С. 384 – 388.