Ліні Костенко - 80!

Учора ми у вузькому поетично-журналістському колі випили за цю славетну поетесу і мужню жінку. Так що Закарпаття приєдналося до привітань і здравниць ювілярці, які в ці дні лунали по всій Україні.

Ліні Костенко - 80!

Я дуже люблю читати блоги москвича Андрія Окари на "Українській правді". Тож пропоную і вам почитати, що думають у Москві про Ліну Костенко. Краще важко сказати!

Ліна Василівна Костенко і всі-всі-всі інші люди з Майбутнього

Андрій Окара

Дорога Ліна Василівно!

Я дуже щасливий, що Ви є.

І дуже радий, що живу у світі, резонанс тонких енергій в якому створюють також і Ваші вірші.

Вам, певно, говорять сьогодні про Вічність, я ж скажу про Майбутнє.

Бо мені завжди здавалося, що Ви – людина з майбутнього.

І Ольга Богомолець, яка зробила багать Ваших текстів музикою, і багато інших гарних людей, у кожного з яких у душі танцюють зірки і звучить складна гармонія золотих, срібних та мідних сфер, – всі люди з майбутнього.

Але Україна – нещасна країна якраз через те, що люди з майбутнього не є актуальними, а мейнстрім у всі часи задають люди з минулого. Нам їх впарюють як актуальних політиків, як бандюків-інноваторів, бізнесменів, співаків, кіноакторів, політологів, як героїв, навіть як видатних українських поетів, але всі вони – з минулого і їхні душі не резонують з подихом космосу. Дехто видає себе за сучасного, але насправді вже давно помер або у свої 20-30-40-50 років так і не народився.

І отакі люди своїми тушами та душами завалили шлях у майбутнє. Віктор Янукович, Віктор Ющенко, Володимир Литвин, Юлія Тимошенко (про інших не кажу, бо уявляю Вашу реакцію на ці імена) – усі вони з минулого та навіть з позаминулого. Вони імпотенти щодо майбутнього.

А майбутнє – то наша справа. Справа веселих та вільних людей. Людей, які здатні почути Вічність. Людей, які живуть і горять майбутнім. І, чомусь думаю, що це майбутнє схоже на Ваші вірші.

Довгих років, цікавого життя, нових осяянь і нових текстів!

P.S. Є ідея сьогодні і найближчі дні у коментарях до цього запису писати свої улюблені вірші Ліни Василівни. Або, може, її вірші, які не улюблені, але відповідають стану душі на сьогодні.

Я раптом згадав оцей:

По двійко лиж – і навпростець лісами,

в сніги, у сосни, в тишу – без лижні.

Сполохать ніч дзвінкими голосами,

зайти у нетрі, збитися – аж ні!

То там, то там над соснами димочок,

і в крижаних бурульках бахроми

стоїть такий чудесний теремочок -

дрібок бурштину в кружеві зими!

Там Пастернак, а там живе Чуковський,

а там живе Довженко, там Хікмет.

Все так реально, а мороз – чукотський,

а ми на лижах – і вперед, вперед!

Ще всі живі. Цитуємо поетів.

Ми ще студенти, нам по двадцять літ.

Незрячі сфінкси снігових заметів

перелягли нам стежку до воріт.

Зметнеться вгору білочка біжинка.

Сипнеться снігом, як вишневий сад.

І ще вікно світилось у Довженка,

як ми тоді верталися назад.

Ще нас в житті чекало що завгодно.

Стояли сосни в білих кімоно.

І це було так просто і природно -

що у Довженка світиться вікно...

Олександр Гаврош, Закарпаття онлайн.Блоги
20 березня 2010р.

Теги: Ліна Костенко, вірші

Коментарі

as om 2010-03-21 / 11:15:00
ПСАЛОМ 16




Єдиний Боже! Все обсіли хами.

Веди мене шляхетними шляхами.



І не віддай цим людям на поталу,-

вони вже іншу віру напитали.



Одплач в мені, одплач і одболи,-

вони ж моїми друзями були!

2010-03-21 / 10:12:00
Ліна Костенко дала б Вам за це по писку,як директору Київської філармонії.Треба їй писк Гавроша...

А.Л. 2010-03-20 / 17:18:00
«Заворожи мені, волхве!

Заворожи мені, волхве.»


Сидить по мавпі на зорях, на місяцях,

Респектабельні пілігрими

в комфортабельних «Волгах»

«ходять» по шевченковських місцях.

Вербують верби у монографії.

Вивчають біо- і гео-графію.

Полюють в полі на три тополі.



А цікаво, багато б із них потрафили


пройти шляхами його долі?



Давайте чесно.

Не кнопки ж ми й не педалі.

Що писав би Шевченко

в тридцять третьому,

в тридцять сьомому роках?

Певно, побувавши в Косаралі,

Побував би ще й на Соловках,




Загартований, заґратований,

прикиданий землею, снігами, кременем,

досі був би реабілітований.

Хоч посмертно, зате - своєвременно.



Звісило з трибуни блазенський ковпак

забрехуще слово.

Було так, було так, було так, було так.

А може, було інакше?




«Чуєш, батьку?

Чую, синку!..»

Пропадали ж люди ні за гріш.

Передсмертно лаявся Косинка.

Божеволів у тюрмі Куліш.

Курбас ліг у ту промерзлу землю!

Мовчимо.

Пнемося у багет.


Як мовчанням душу уяремлю,

то який же в біса я поет?!

:) 2010-03-20 / 16:40:00
Для нас, усіх:




"МІЖ ІНШИМ"



Коли я буду навіть сивою,

і життя моє піде мрякою,

а для тебе буду красивою,

а для когось, може, й ніякою.

А для когось лихою, впертою,

ще для когось відьмою, коброю.

А між іншим, якщо відверто,


то була я дурною і доброю.

Безборонною, несинхронною

ні з теоріями, ні з практиками.

і боліла в мене іронія

всіма ліктиками й галактиками.

І не знало міщанське кодло,

коли я захлиналась лихом,

що душа між люди виходила

забинтована білим сміхом.


І в житті, як на полі мінному,

я просила в цьому сторіччі

хоч би той магазинний мінімум:

- Люди, будьте взаємно ввічливі! -

і якби на те моя воля,

написала б я скрізь курсивами:

- Так багато на світі горя,

люди, будьте взаємно красивими!

:) 2010-03-20 / 16:35:00
Очима ти сказав мені: люблю.

Душа складала свій тяжкий екзамен.

Мов тихий дзвін гірського кришталю,

несказане лишилось несказанним.

Життя ішло, минуло той перон.


гукала тиша рупором вокзальним.

Багато слів написано пером.

Несказане лишилось несказанним.

Світали ночі, вечоріли дні.

Не раз хитнула доля терезами.

Слова як сонце сходили в мені.

Несказане лишилось несказанним.

:) 2010-03-20 / 16:34:00
Осінній день, осінній день, осінній!

О синій день, о синій день, о синій!

Осанна осені, о сум! Осанна.


Невже це осінь, осінь, о! - та сама.

Останні айстри горілиць зайшлися болем.

Ген килим, витканий із птиць, летить над полем.

Багдадський злодій літо вкрав, багдадський злодій.

І плаче коник серед трав - нема мелодій...

:) 2010-03-20 / 16:31:00
І скаже світ:


- Ти крихта у мені.

Ти світлий біль в тяжкому урагані.

Твоя любов - на грані маячні

і віра - у наївності на грані.



Що можеш ти, розгублене дитя,

зробити для вселюдського прогресу?

- Я можу тільки кинути життя

історії кривавій під колеса.




Хоч знаю: все це їй не первина.

Але колись нап'ється ж до переситу!

Захоче випити не крові, а вина

за щастя людства, за здоров'я всесвіту!

Алла 2010-03-20 / 16:15:00
малоя на увазі із "найкраще відповідних" :)

Алла 2010-03-20 / 16:09:00
І ще із найкращого



"Я кину все. Я вірю в кілометри -

обвітрені, задихані і злі.

Багато їх у матінки Деметри,

Котра була богінею землі.


О, розмотай шляхи мені, богине!

Світ за очі від себе забіжу.

Рятуй мене, врятуй мене, бо гине

моя душа, задивлена в чужу.

Так ніжно, так беззахисно, так віддано,

так всупереч тверезому уму.

Врятуй мене розлукою і віддалю,-

ні спогаду з тобою не візьму.

В гірких оазах сонячної цедри,


де грім тримає зливу в рукаві,

де тільки версти, дерев'яні зебри,

пасуться в запорошеній траві,-

хай буде степ, хай буде ліс і гори,

хай вибухне земна твоя пралють,

коли лихі на око семафори

мені дорогу смутком переллють!"

Алла 2010-03-20 / 16:02:00
І засміялась провесінь: - Пора! -

за Чорним Шляхом, за Великим Лугом -

дивлюсь: мій прадід, і пра-пра, пра-пра -

усі ідуть за часом, як за плугом.



За ланом лан, за ланом лан і лан,

за Чорним Шляхом, за Великим Лугом,

вони уже в тумані - як туман -

усі вже йдуть за часом, як за плугом.




Яка важка у вічності хода! -

за Чорним Шляхом, за Великим Лугом.

Така свавільна, вільна, молода -

невже і я іду вже, як за плугом?!



І що зорю? Який засію лан?

За Чорним Шляхом, за Великим Лугом.

Невже і я в тумані - як туман -

і я вже йду за часом, як за плугом?..








Ірися 2010-03-20 / 15:40:00
Мій улюблений вірш Ліни Костенко



"Пастораль ХХ століття"



Як їх зносили з поля!

Набрякли від крові рядна.

Троє їх пастушків: Павло, Сашко і Степан.

Розбирали гранату. І ніяка в житті Аріадна


Вже не виведе з горя отих матерів.

А степам будуть груди пекти

Ті залишені в полі гранати,

Те покиддя війни на грузьких слідах череди.

Отакі вони хлопці, кирпаті,

Сільські аргонавти,

Голуб'ята, анциболи,

Хоч не роди!


Їх рвонуло навідліч,

І бризнуло кров'ю

В багаття.

І несли їх діди,

Яким не хотілося жить.

Під горою стояла вагітна,

Як поле, мати.

І кричала та мати:


- Хоч личко його покажіть!

Вечір був. І цвіли

Під вікнами мальви.

Попід руки держала

Отих матерів рідня.

А одна розродилась,

І стала ушосте - мати.

А один був живий,

Він умер наступного дня.



Олександр Гаврош
Публікації:
/ 11Чому Будапешт забув про 1956 рік?
Ужгород під час війни
/ 6Галина Белей: "Любомир був прикладом безкомпромісного служіння науці"
/ 9Що показав перепис у Чехії?
/ 3Політичні підсумки 2021 року на Закарпатті
/ 1Пам'яті Володимира Рутківського
/ 5Великі трагедії маленького народу
/ 3Почути рома
/ 50Два Івани. Як було зірвано об’єднання греко-католиків України?
/ 7Чи повернеться Володимир Гнатюк на Закарпаття?
/ 3Як закарпатські москвофіли ставали українськими письменниками
/ 47Дві унії. Чому українські греко-католики досі не об’єднані?
/ 25Чи хрестили Закарпаття Кирило і Мефодій?
/ 11Чи розвалило Закарпаття Чехословаччину?
/ 2Що буде з українцями Словаччини?
/ 11Московське православ'я на Закарпатті втрачає монополію
/ 56Генерал Петров і холодний душ для Будапешта
/ 1Що показали вибори на Закарпатті?
/ 7Як ОПЗЖ підтримує сепаратизм на Закарпатті?
Книгомама
/ 11Ловець слів
/ 59Пам’яті єпископа Мілана Шашіка
/ 9Подарунок до Тріанона: чому Берегівський район, а не Виноградівський?
/ 1Рік без Дмитра Кременя
/ 24Духнович був соборником
» Всі записи