Чи був москвофіл Адольф Добрянський прибічником русинського сепаратизму?

Був це переконаний москвофіл, який бачив галицьких, буковинських та закарпатських русинів частиною єдиного «русского» народу. Цій ідеї він вірно служив протягом довгого та доволі плідного життя. Про спробу витворити із закарпатців окремий народ Адольф Добрянський навіть не снив. Це було геть протилежне тому, що він сповідував усе життя. 

На жаль, наше невігластво часто породжує міфи. Праці Адольфа Добрянського досі належно не опрацьовані і не перевидані, як і чимало свідчень про нього.

Серед таких цікавих публікацій є спомини Дмитра Маркова (1864-1938), одного із чільних галицьких москвофілів, який активно спілкувався з Адольфом Добрянським в останній період його життя в австрійському Інсбруку.  Дмитро Марков був першим, хто виступив в австрійському парламенті літературною російською мовою, за що був позбавлений там права голосу. Уривки із його статті «Адольф Іванович Добрянський» в українському перекладі пропонуємо вашій увазі.

^{Адольф Добрянський, 1885 рік}

Комісар російської армії

«Ще до приходу російських військ в Угорщину А. І. Добрянський організував проти мадяр, разом зі словаками, загони добровольців переважно із селян. Вторгнення російських військ за Карпати для придушення угорського повстання висунули молодого на той час юриста й гірничого інженера на перший план. Як комісар при російській армії А. І. Добрянський щиро полюбив російського солдата і потоваришував із офіцерами російської армії. Міцна дружба пов'язала його надовго з хоробрим генералом Рідігером.

Переваливши через Карпати, російська армія принесла поневоленим слов'янам не лише звільнення, але й повсюдно залишала сліди братерства та спорідненості. Селяни, пригноблені й принижені польськими та мадярськими панами, вбачали в російських солдатах своїх рятівників. Дружба династій, австрійської та російської, також сприяла доброму ставленню народних мас. Пригноблені слов'яни, особливо словаки та руські (в оригіналі – «русскіе»), вперше відчули себе вільними громадянами».

Рятував руських галичан

На початку 1880-х років руські галичани викликали його до Львова. Галичани вірили в авторитет А. І. Добрянського і гадали врятуватися від  переслідування з боку польської шляхти, якій було не до вподоби  пробудження і національне просвітництво галицько-руського селянина патріотичним галицьким духовенством і мирською. Переїзд А. І. Добрянського, котрий користувався ще на той час деяким авторитетом у Відні, у Львові становище не покращив».

Читав галицькі та буковинські газети

«Часто заходив і я ввечері до А. І. Добрянського, щоб прочитати галицькі та буковинські газети. А при ньому в той час, як я вже натякнув, рідної душі не було. Далеко була Карпатська Русь, рідні були розкидані: хто в Підкарпатській Русі, хто в Буковині чи в Росії».

^{Одна з праць А.Добрянського, видана в Москві у 1885 році}

Полемізував із Л. Толстим

Під час мого перебування в Інсбруці з'явилися його твори про календарне питання і про вчення графа Льва Миколайовича Толстого. Брошури — кожна по сто сторінок друку — були надруковані в Петрограді. Після появи полемічної брошури, спрямованої проти вчення Л. Н. Толстого, Адольф Іванович почав писати широко і розлого про слов'ян, їхнє минуле, сьогодення та майбутнє.

Із розчуленням згадував галицьких діячів

«Звичайно, Адольф Іванович, як усі літні та заслужені люди, любив найбільше говорити про минуле. Згадуючи справи 1848 року, він із розчуленням і натхненням відгукувався про видатних слов'янських, особливо галицьких діячів, про благородне і патріотичне карпаторуське духовенство і його єпископів, про душевні і моральні якості російських солдат та офіцерів, що з'явилися вперше в забутих Карпатах, наче апостоли і благовісники кращого майбутнього закріпачених у той час слов’янських народів».

Пропонував російському цареві обміняти Польське царство на  Галичину, Буковину та Закарпаття         

Адольф Іванович не оминув розповісти докладно про особисті враження і переживання при царському дворі в Петрограді. А. І. Добрянський був у захваті від своїх триразових побачень із російськими імператорами. Олександром ІІ був А. І. Добрянський прийнятий двічі. Перший раз разом із іншими слов'янськими діячами в 1867 році, вдруге напередодні російсько-турецької війни. На це останнє побачення І. Добрянський був екстрено викликаний до Петрограду. Росія готувалася до війни з Туреччиною і в Петрограді хотіли особисто дізнатися авторитетну думку А. І. Добрянського про балканських слов'ян.

А. І. Добрянський знав добре балканських слов'ян і показав себе в цьому питанні краще обізнаним за російських дипломатів. На запитання Олександра ІІ, як дивиться Адольф Іванович на болгарське повстання і на можливість російсько-турецької війни, він відповів так, як міг відповісти відірваний і поневолений син Русі. Запропонував Олександру ІІ-му проєкт обміну Польщі на руські землі у Карпатах у зв'язку з розподілом сфери впливу на Балканах між Росією та Австрією.

Пропозиція ця на Раді міністрів не пройшла, не зважаючи на те, що подібний проєкт — з ініціативи ймовірно А. І. Добрянського — з часів переходу через Карпати російськими військами був представлений раніше вже генералами Пашкевичем і Рідігером.

Ці політичні погляди Адольфа І. Добрянського ми знаходимо частково в так званій балканській “Interessenspharenpolitik” міністра закордонних справ графа Голухівського, подібна ж політика була в планах останнього російського посланця у Відні барона Щебеко.

Аудієнції в російських царів – найщасливіші миті в житті

Дуже схвально відгукувався А. І. Добрянський про імператора Олександра ІІІ. Його поїздка до Олександра ІІІ, що стала останньою мандрівкою до Росії,  відбулася на початку 1880-х років. Адольф Іванович їздив туди разом із протоієреєм Наумовичем та іншими галицькими діячами, щоб виклопотати кредит для «Землеробського Кредитного Закладу» у Львові. Цей єдиний галицько-руський селянський банк опинився на межі банкрутства — завдяки нафтовим спекуляціям головного директора, іноземця Міхалека та його агентів -- Франкля, Кіндлера та Хувеса. Сотням і тисячам селян загрожував продаж їхнього майна через публічні торги. Довелося старому збиратися в далеку дорогу.

Завдяки авторитету Адольфа Івановича поїздка не лише увінчалася повним успіхом, але й він був прийнятий знову царем в екстреній аудієнції. Олександр' ІІІ зачарував гостя простотою, демократичністю і патріотизмом. Він був добре поінформований про важке становище руських під польським і мадярським пануванням. З розповідей про прийом у російських імператорів я бачив, що це були, можливо, найщасливіші моменти в житті Адольфа Івановича. Був таки покійний А. І. Добрянський щирим і переконаним монархістом!».

Візит російського ідеолога Побєдоносцева

Траплялося, що до Інсбрука заїжджали поважні гості. А. І. Добрянського відвідували часом відомі політики та дипломати з Балкан та Росії. Граф М. Ігнатьєв, міністр внутрішніх справ і відомий ініціатор Земського Собору, Костянтин Петрович Побєдоносцев, оберпрокурор св. Синоду та митрополит, граф Шептицький — бували в останні роки з візитами у Адольфа Івановича.

З російських учених були в Інсбруці професори Ламанський (двічі), Петров, Соколов, Пальмов, Флоринський і Марр. Відвідання Побєдоносцева було для старого несподіванкою. Побєдоносцев з'явився в Адольфа Добрянського о 7 годині ранку, заставши старого після ванни напівголим за гімнастикою.

Лише на третій день я був представлений людині, яка 25 років вершила долю  Росії та російського народу. Костянтин Побєдоносцев видався мені статним і представницьким джентльменом. Його голене, розумне обличчя під час розмови жодного разу не ворухнулося, лише зрідка з-під величезних, американських окулярів блиснув вогник його холодних, мов сталь, очей.

Наче римський патрицій-полководець, чи випещений іспанський єзуїт часів Торквемади визирав знаменитий автор "Московського Збірника", що з нещадною святістю і сліпим фанатизмом – немов Андрій Первозваний – з хрестним знаменням проголосив клич: «Самодержавство, православ'я і народність!». Але при будівництві російської державності цей незаперечно видатний державний діяч забував про просвіту російського мужика. У своїх теоретичних висновках і на практиці вважав Побєдоносцев загальну освіту темних російських народних мас невчасною і обтяжливою для державної скарбниці».

Світлини київського і московського митрополитів на видному місці

«Крім сім'ї, А. Добрянський листувався з багатьма російськими та слов'янськими діячами та вченими. Багато листів надходило з Відня та Галичини, менше з Підкарпатської Русі. Під час мого перебування в Інсбруці переписувалися з А. І. Добрянським лише деякі угроруські священики (Ставровский, Фенцик, Ханат).

З Будапешта отримував Адольф Іванович листи від протоієрея Кордасевича та голови судової палати Рубого. Часто приходили листи з Росії від російських професорів, істориків і славістів, нерідко від деяких православних архієреїв. Світлини київського і московського митрополитів з підписами знаходилися в альбомі фотографій на видному місці. Окрім цього, були знімки та листи від єпископів Західної Русі».

Навіть з цих уривків видно, що ніякої сепаратистської теорії окремого четвертого східнослов’янського народу Адольф Добрянський не плекав. Був це переконаний москвофіл, для якого галичани і буковинці були такими ж братами, як і угорські русини. Певною мірою можна його вважати предтечою закарпатських русофілів першої половини ХХ століття – Андрія Бродія та Степана Фенцика, які з часом виродилися у відкрите мадяронство, що зрештою призвело їх до політичного краху.

Теги: Добрянський, москвофільство, русини, русинство, сепаратизм

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати