Великий ювілей великого єпископа

Єпископу Карпатської України Діонісію Няраді виповнилося 150 років

Великий ювілей великого єпископа

Цей рік особливий не тільки 150-річний ювілеєм Президента Карпатської України, папського прелата о.Августина Волошина, але й ще одним поважним ювілеєм – 10 жовтня виповнилося 150-років його близькому за переконаннями приятелеві – єпископу Діонісію Няраді, який у своїй діяльності поєднав і рідну Воєводину, і Пряшівщину, і Закарпаття.

Народився владика Діонісій (вживається ще паралельна форма Діонізій) 10 жовтня 1874 року в селянській родині в Руському Керестурі. Абсолютну більшість цього п’ятитисячного села на території нинішньої Сербії складали колишні переселенці з історичного Закарпаття. Тата настільки шанували в громаді, що вибрали за "сирітського батька". Діонісій, найстарший з–поміж п’ятьох дітей, змалку прислужував у церкві. Ще студіюючи богослов’я, він виконує обов’язки віцеректора наук у семінарії. У 1902 році — у 28 років (!) — стає ректором Загребської семінарії. У 1915 році призначений єпископом Крижевської (Крижевці — містечко неподалік Загреба) єпархії, яка об’єднувала всіх греко–католиків Хорватії та Воєводини тодішнього Угорського королівства.

У жовтні 1922 року одночасно призначений і Апостольським адміністратором Пряшівської єпархії. Там склалася важка ситуація, бо духовенство великою мірою змадяризувалося, як і на Закарпатті. Коли Словаччина вийшла зі складу Угорщини, на ній став ширитися православний рух, оскільки греко-католицький клір асоціювався з ненависною мадяризацією. Сприяла таким настроям і еміграція з царської Росії.  Оскільки серед місцевого духівництва не було людини, здатної зупинити ці тенденції, Ватикан надсилає туди владику Діонісія.

Владика Діонісій Няраді

Завдяки йому греко-католицька церква у Східній Словаччині втрималася на своїх позиціях. Владика їздить навіть у найменші парафії, підтримуючи людей словом і ділом, засновує релігійні товариства, газети, календарі. Через чотири роки він звертається до Святого Престолу з проханням, аби призначили адміністратором Пряшівської єпархії о.Павла Гойдича, достойного продовжувача ідей владики. А 20 лютого 1927 року повернувся до рідної Крижевської єпархії. Якраз тоді до єпархії було включено греко–католиків Боснії — переселенців з Галичини.

Переконання владики Діонісія були чіткими: воєводинські руснаки (та й загалом русини Пряшівщини та Закарпаття) є частиною великого українського народу. Тому не раз у своїх промовах чи статтях вживає термін «русько-український», аби підкреслити єдність двох гілок одного етносу.

Радо сприйняв владика Діонісій звістку про створення уряду автономної Карпатської України на чолі з отцем Августином Волошином восени 1938 року. Однак ситуація розвивається несподіваним чином. Угорщина домагається через міжнародний арбітраж, аби їй були передані Ужгород, Мукачево та Берегово з навколишніми селами. Мукачівський греко–католицький єпископ-мадярофіл Олександр Стойка не бажає переїжджати до нової столиці у Хуст, а залишається в Ужгороді. Карпатська Україна опиняється без своїх релігійних центрів, духовного проводу і семінарії. У такій ситуації Ватикан вирішує направити на Закарпаття Апостольським візитатором з правами адміністратора владику Діонісія.

Ось як про це пише відомий дослідник Олександр Пагіря у своїй двотомній праці «Карпатська Україна в документах Другої Чехословацької республіки»: «У зв’язку з передачею Угорщині восени 1938 року південних територій були обірвані не тільки господарські, транспортні та соціальні зв’язки, але й релігійні. Мукачівська греко-католицька єпархія з осідком в Ужгороді також виявилася поділеною новою демаркаційною лінією. Греко-католицький єпископ Олександр Стойка, свідомо обравши курс на співпрацю з угорським режимом, відмовився переїхати з Ужгорода і залишив 280 парафій із 380 тисячами вірників на території Карпатської України без опіки релігійного лідера.

Карпатська Україна в документах другої Чехо-Словацької республіки

Політичну необхідність врегулювати церковно-адміністративне управління на території обкроєної Підкарпатської Русі усвідомлювали й місцеві керівники чехословацької адміністрації, яка все ще діяла в краї. Зокрема, 16 листопада 1938 року віце-губернатор Підкарпатської Русі Ярослав Мезнік писав у Прагу про нагальну потребу заснування тимчасової греко-католицької духовної адміністрації в Хусті, щоби зменшити вплив проугорського єпископа Олександра Стойки на місцеве греко-католицьке духовенство. У цьому зв’язку він рекомендував призначити на посаду хустського єпископа проукраїнського каноніка Олександра Хіру, якого вважали цілком лояльним до чехословацької влади.

Однак рішення залишалося за Ватиканом. У другій половині листопада 1938 року Святий Престол призначив своїм апостольським візитатором з правом адміністрування частини Мукачівської єпархії на території Карпатської України та Словаччини крижевицького єпископа Діонісія Няроді. У Хусті цей крок вітали, оскільки Няроді був відомий проукраїнськими поглядами… 4 грудня 1938 року в Хусті відбулася церемонія інтронізації нового єпископа та підвищення парафіяльного храму до єпископської катедри…».

У цій же праці Олександр Пагіря наводить протокол зустрічі єпископа Діонісія Няраді з міністром закордонних справ Чехословаччини Франтішком Хвальковським від 21 лютого 1939 року, з якого видно, що єпископ проявляє велике піклування і активність для покращення стану своїх вірних. Зокрема, просив про перенесення до Хуста друкарні отців–василіян, яка залишилася в Ужгороді, та хотів створити у Сваляві невелику українську семінарії з гімназією замість втрачених ужгородських.  

За менше, ніж півроку, єпископ зробив чимало добрих справ, а головне зумів зупинити проугорські настрої значної частини греко-католицького духівництва. Він закликав священників бути не тільки духовними провідниками народу, але й культурними, наприклад, взяти на себе керівництво читальнями «Просвіти». Направляє 50 ужгородських семінаристів на навчання до Оломоуцу в Моравію. Прагне заснувати релігійний греко-католицький тижневик. Не дивно, що Василь Гренджа-Донський, який брав інтерв’ю у владики Діонісія, закінчив свою публікацію у «Новій Свободі» переконанням, що такого єпископа Закарпаття не мало останніх сто років.  

На жаль, Карпатській Україні судилася недовга доля. Українська держава у Карпатах була розчавлена угорськими окупантами. Діонісія Няраді взяли під домашній арешт, погрожували фізичною розправою. Особливо лютували через те, що єпископ освятив синьо–жовтий український прапор. Через кілька днів після окупації владику змусили виїхати до Будапешта, а звідти – в Югославію.  Там місцеві руснаки прийняли кількасот біженців із Карпатської України, переважно інтелігенцію, яка рятувалася від окупації. Серед них був і Президент Карпатської України отець Августин Волошин.

Діонісій Няраді з ченцями-василіянами

 "Події Карпатської України надломили владику Діонізія", — вважав отець Михайло Малацко, настоятель кафедрального собору в Руському Керестурі, який написав магістерську роботу про єпископа. Через рік, 14 квітня 1940 року, Діонісій Няраді загадково помирає у селі Мрзло Поле в Хорватії, куди виїхав, аби особисто наставляти вірних під час Великого посту. Як свідчив пізніше художник Микола Бутович, який у той час малював портрет єпископа, оточення переконувало владику не їхати до Мрзлого Поля, бо це може закінчитися трагічно. Через кілька днів після смерті тодішній канонік і професор теології у Загребському університеті отець Шімрак здійснив особисте розслідування і був переконаний, що владику отруїли.

Ось так завершив своє життя 65–річний церковний діяч, автор багатьох книжок українською, хорватською, македонською мовами та рідною бачванською говіркою, найбільший меценат культурного життя югославських руснаків, засновник першої тутешньої руської газети і друкарні, близький приятель митрополита Андрія Шептицького (листування з ним складає понад 260 листів!). До речі, до ювілейного року в Сербії готується видання епістолярію цих двох видатних церковних діячів.

Поховали улюбленого владику у рідному селі, у крипті перед золотими воротами кафедрального собору Руського Керестура.

Втрата цього надзвичайно аскетичного чоловіка, який всього себе присвячував праці для народу, і будучи небагатою людиною, жертвував усе, що мав для книжки, освіти, науки, була ні з чим незрівняною. Він вивчив стількох студентів у семінаріях Львова, Ужгорода, Риму, особисто шукаючи для них кошти на навчання, що вся міжвоєнна греко-католицька інтелігенція Югославії вважала себе його учнями. Це був великий українець, про якого Україна досі мало знає.

Чомусь це славетне ім’я випадає з історії Мукачівської греко-католицької єпархії. У єпископській резиденції в історичній галереї владик не побачиш його портрета. Визначний ювілей Діонісія Няраді також майже не позначений в календарі церковних заходів, хоча в нас люблять наголошувати, що Мукачівська єпархія є матір'ю для інших єпархій, в тому числі і для греко-католиків Сербії.  А діяльність владики Діонісія Няраді, єдиного греко-католицького владики, який мав єпископський осідок у Хусті, безпосередньо поєднала і закарпатців, і пряшівців, і воєводинців.

Олександр Гаврош, Закарпаття онлайн.Блоги
07 листопада 2024р.

Теги: Няраді, єпископ, Карпатська Україна

Коментарі

Спостерігач 2024-12-01 / 17:25:20


Я дуже паскудотний. Не творіться на мене, люди


Петро К. 2024-11-30 / 19:47:32


Слава МГКЄ і УГКЦ


Гегальчий Нювз 2024-11-29 / 14:17:27


В России слышен треск рогульской жопки ...


RUпоРотый Гегальчий 2024-11-28 / 17:30:40
Сосну потужно

Гегальчий 2024-11-28 / 16:50:19


Обосранный петух.


Кличко - подготовка к земле 2024-11-26 / 18:36:38
Годы идут, а я, гомик-лауреат "Свинособачьей премии" Александр Гегальчий, так и гажу здесь в комментах с упертостью идиота.

Путин - подготовка к земле 2024-11-26 / 17:41:57


Россия признала 3 прилета украинских ATACMS и тыщупитсотый раз пообещала отомстить


Параска 2024-11-25 / 20:10:47
Што я долі нафіркала сама не тямлю. Малинько ся перегостила кагором з балдикою гНілом, перебачте ня сомариню.

Іван 2024-11-24 / 07:18:54
Закарпатці за обєднання з УГКЦ

Слава 2024-11-21 / 21:35:38


Слава УГКЦ і МГКЄ!!!! Та владиці Діонісію Няраді!


Василь 2024-11-21 / 19:39:56


Слава УГКЦ!


злий 2024-11-20 / 17:40:39
Ніка, так, спадщина кардинально різна: мадяри залишили по собі в спадщину пам'ять про зверхнє ставлення до "бідош русіна" і криваве вирізання Карпатської України. Спадщина Чехії - школи, розбудований Ужгород, аеропорт, громадські басейн і туалети, національно-культурний розвиток.
Мадяри 1000 років були тут окупантами, а чехи якихось 20 років - друзями. Про правління перших згадують з жахом і ненавистю, про урядування других - з теплотою і ностальгією

Ніка 2024-11-20 / 16:59:57
Цікава стаття і реакція, яку вона викликла в коментарях, теж. Для мене це нова сторінка в історії Підкарпатської землі, дякую автору за цей матеріал.
не згідно з позицією автора стосовно угорських окупантів,владика Діонісій зрештою народився та навчався в тогочасній Угорщині.За таким хитким принципом чехів теж можна назвати окупантами так як і румунів. Вони усі в певні періоди історії були тут, а от спадщина від їх перебування різна.

БОГДАН 2024-11-19 / 22:53:39
До Руського Керестура ( Югославія ) прийшло 1939. року 400 біженців . Між ними тут приняли Волошина і братів Шерегий.

Парасці 2024-11-19 / 22:22:10
Такі, як ти, справжні стовпи МГКЄ. На вас в ній все тримається )

Параска 2024-11-19 / 21:02:43
Я, як була вірною МГКЄ, так і буду дальше, і буду ходити в катедральний собор, за це я дякую Богу і заступнику нашої єпархії Теодоу Ромжі. Я ви ганьбіться свої 'ку'ганьба вам написати даже повну назву, того утворення, яке людей розводить на великі гроші. Фасад, гарний , а за ним гниль. Закарпатська молодь, знає і розуміє по всякому, і по мадярські, пак тоже. Тать вшітькі попики що по Києву і риму бігали, нового Владику просили тоже в бурсі вчились, чи вони тобі то не казали?

Парасці 2024-11-19 / 20:41:08
Неуче, отак на власному прикладі ти продовжуєш ілюструвати некорисність отримування освіти в бурсі імені Береша: цього разу демонструючи абсолютну нездатність засвоювати зміст прочитаного короткого тексту.
Вчитайся ще раз і спробуй осягнути з написаного мною, в якому контексті йшлося про світло і чи респондується воно з Львівським собором.
А щодо освіти, то відкрию тобі великий секрет: її не можна купити. Ні в Львові, ні в Чехії, ні де-інде. Купити можна диплом, з яким, власне, у таких "купувальників освіти" і асоціюється освіта. А КУ, як і інші освітні заклади УГКЦ, лише створює можливості для тих, хто хоче якісно вчитися і здобувати знання.
Тоді як в бурсі імені Береша, як уже казав, безкоштовно навчають вірності начальству і нічому більше, толеруючи безпросвітність і спрямовуючи, в підсумку, МГКЄ в тупиковий напрямок "розвитку". В темряву. В безперспективність. Бо закарпатська молодь, яка стає все освіченішою, англомовною, відкритою світу, точно не захоче мати в якості посередників у своєму спілкуванні з Богом неошколованих випускників вже згаданої бурси. А скільки вихованців береша моджуть вільно спілкуватися англійською? Латиною? Італійською?
Владика Теодор, до речі, міг би змінити таку ситуацію, але, як бачимо, більше захопився Теобендом, який, в кращому випадку, виховає для МГКЄ кілька вірників, а не академією ім.Ромжі, яку залишив на поталу Петрові Берешові. Що в ближчому майбутньому призведе до масової втрати вірників. На кого тоді плакатися будете, "суіюрісники"?

Параска 2024-11-19 / 20:07:54
Не кожнижний в теперішній час, може дозволити , оплати навчання дитині в католицькому універі. Не підскажете скільки там в рік оплата ? 200 000 чи більше? Закарпатські люди працьовиті , але не дурні щоб вам гроші носити до вашого псевдо "католицького університету", краще в Чехії дітей вчити,дешевше буде.

Параска 2024-11-19 / 20:02:04
То лем сомар, може бред такий писати та інших розуму вчити. Світло він бачив, де ? На львському соборі? Ти чоловіче до віри такий далекий, як до Америки.

злий 2024-11-19 / 19:58:58
Нижче маємо чудову ілюстрацію того, наскільки краще здобувати якісну освіту в навчальних закладах УГКЦ, ніж безкоштовно кілька років протирати штани в, як сказано, "бурсі імені Береша"


Олександр Гаврош
Публікації:
/ 8Що показав перепис в Угорщині?
/ 2Піврічні підсумки року Августина Волошина
/ 3Олекса Мишанич і югославські руснаки
/ 7Як Падяк із Духновича "націоналіста" робить
/ 710МГКЄ: Старі виклики і нове керівництво
/ 5Син Івана Сили: чемпіон з боксу та український патріот
/ 2Закарпатець, який міг знати Шевченка
/ 4Незрівнянний Стефан Мострянський
/ 6Джон Лавра – американський пілот із закарпатським корінням
/ 4Брати Рамачі і сербські руснаки
/ 1Загадковий Іриней
/ 3Що показав перепис у Румунії?
/ 1Загублені у коханні
/ 4Рік Августина Волошина
Як відомі українські письменники хотіли поселитися на Закарпатті
/ 2Як закарпатські москвофіли відстоювали єдність українців
/ 2Кошиці, Пряшів і Михайлівці
/ 3Підсумки 2023 року на Закарпатті
/ 2Перо і скальпель. До сороковин Івана Коршинського
/ 5Сергій Федака пише багатотомну "Історію України"
Ювілейний рік заслуженої артистки України Наталії Засухіної
/ 1Закарпатський вимір Сергія Архипчука
/ 8Закарпатський силач Фірцак-Кротон був засновником "Українського спортивного клубу" у Білках
Ужгородський "Міст з паперу"
/ 1Сенсація від Анатолія Кралицького
» Всі записи