Піврічні підсумки року Августина Волошина

Тож можна провести проміжні висновки, адже минуло половина ювілейного року. Окрім наукових конференцій та статей, якими завжди багате щорічне вшанування Карпатської України, було й кілька нових здобутків. До таких можна віднести перейменування вулиць іменем Августина Волошина в кількох десятках населених пунктів Закарпаття, де їх раніше не було. Цьому суттєво посприяв процес дерусифікації.

Вийшли й два солідні книжкові видання про Президента Карпатської України. Зокрема, понад 400-сторінкова великого формату книжка «Августин Волошин. Найбільший муж наших новітніх часів», упорядкована Андрієм Ребриком. Книжка містить передмову Наталії Ребрик і ґрунтовні праці про Августина Волошина, досі в незалежній Україні не перевидані. Це стаття відомого громадського діяча Володимира Бірчака з нагоди 50-річчя Августина Волошина, яка побачила світ сто років тому. Та розлогий нарис на 70 сторінок, написаний Августином Штефаном, соратником і близьким приятелем. Його праця «Августин Волошин. Президент Карпатської України» вийшла окремим виданням у 1977 році у США.

Обидві нариси сучасників видатного закарпатця є унікальними для вивчення його біографії та розуміння постаті провідника закарпатських українців до Другої світової війни. Те, що ці праці вийшли  в Ужгороді тільки на 33-му році Незалежності України, свідчить про нашу неувагу до ключових першоджерел.

Книжка, видана родиною Ребриків на кошти народної депутатки Климпуш-Цинцадзе, багато ілюстрована і містить чимало нового матеріалу. Більша частина видання – це добірка вітальної кореспонденції та публікації у пресі з нагоди 50-річчя та 60-річчя Августина Волошина. (Частина з них уже була опублікована у книжці «Августин Волошин: два ювілеї» у 2017 році, яку видало видавництво «Карпати»). Шкода, що не зроблено і текстового набору привітань та статей, що було би цілком доречним, бо не все є легким для прочитання з фотокопій.

Другою вагомою цьогорічною публікацією є книжка «Августин Волошин: шлях у безсмертя», видана видавництвом «Рік-У» за кошти обласного бюджету. Її авторами є краєзнавці та історики Павли Федаки (батько і син). Підзаголовок книжки «Постать подвижника у музейних реліквіях» вказує на її особливість: про Августина Волошина тут розповідається на матеріалах  меморіального музею Президента Карпатської України, який розташований в Ужгородському замку. Тут теж вміщено чимало нової інформації, особливо ілюстраційної. 300-сторінкова ошатна книжка – результат довгорічної роботи над збереженням пам’яті про видатного закарпатця.

Обидва згадані ювілейні видання є кроком вперед у дослідженні постаті Августина Волошина, а не переказуванням вже загальновідомого, на що частенько страждали книжки про Президента Карпатської України у попередні роки.

Цьогоріч місце Августинові Волошину знайшлося і на театральній сцені. Першу постановку вистави про Августина Волошина під назвою «Судний час» здійснив народний артист України Анатолій Філіппов за п’єсою Івана Козака на сцені Закарпатського академічного обласного українського музично-драматичного театру імені братів Шерегіїв ще в 2009 році. Режисер-постановник зіграв тоді і головну роль. Вистава розповідала про останні дні Президента Карпатської України Августина Волошина, який перебуває в московській катівні. Сцени жорстоких допитів у слідчого Вайндорфа влітку 1945 року чергуються із споминами видатного священика і політика про своє дитинство, Закарпаття.

До 150-річчя Августина Волошина у 2024 році Закарпатський муздрамтеатр поновив виставу під назвою «Щоденник Президента», але вже на малій сцені в камерному форматі. Тепер роль Президента Карпатської України виконав заслужений артист Олександр Мавріц.

Напередодні ювілею – 16 березня 2024 року у Закарпатському обласному театрі драми і комедії в Хусті відбулася прем’єра  вистави  «Остання ніч у Хусті» у постановці Володимира Завальнюка, поставленої за першою частиною п’єси «Блаженний Августин».  У центрі вистави – Августин Волошин та його найближчі соратники – міністр Августин Штефан, особистий секретар Іван Рогач, духівник о. Сабол (Зореслав).

Як зазначає театральний оглядач Сергій Федака, «створений В. Завальнюком образ А. Волошина дуже людяний, геть не плакатний, сповнений болісних сумнівів і морально-етичних пошуків.

Сюжет розгортається у хустській оселі А. Волошина 15 і 16 березня 1939 року, відколи той повертається з Сойму після проголошення незалежності Карпатської України і до його від’їзду в еміграцію. Активно використано екран, на якому документальна хроніка Карпатської України переростає у кадри ігрового кіно. Герої ніби сходять прямо з екрану на сцену. Вистава насичена вокальними номерами. Власне, і починається вона гімном ОУН “Зродились ми великої години”, незвично виконаному у ліричному ключі.

Особливо вражають три нічні видіння Волошина, коли йому являються померла дружина Ірина Петрик, родич, що служить у гортіївській армії, і колишні учні, що загинули на Красному Полі. На екрані кадри боїв на Красному Полі змінюються кадрами нинішньої війни, на яких воїни-хустяни, серед них і полеглий чоловік однієї з артисток».

До завершення року Августина Волошина ще залишається півроку, тож, сподіваємося, ще будуть вагомі події, які по-новому показуватимуть велич і трагедію відомого священника, вченого, педагога та громадського діяча Закарпаття.

На жаль, чимало ідей залишаються досі нереалізованими. Зокрема, музей на малій батьківщині в Келечині, який міг би стати туристичною родзинкою на Міжгірщині. Досі не видано і повного зібрання публіцистики Августина Волошина, що розпорошена по численній пресі. Малодосліджена і його участь у церковному житті Закарпаття. Загублено у воєнному вирі кілька п’єс та монографій, над якими декан, а згодом ректор Українського вільного університету Августин Волошин працював у Празі.

Теги: Волошин, підсумки

2 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати