Феномен Сергія Федаки

Доктор історичних наук Сергій Федака (22.08.1964, Маріуполь – 12.01.2025, Ужгород)

Звістка про несподівану смерть доктора історичних наук, професора Ужгородського Національного університету Сергія Федаки приголомшила не тільки Закарпаття. Відомому інтелектуалу, вченому і громадському діячеві було лише 60 років.

В останні роки життя Федака створив справжнє диво – написав «Історію України» в 16 томах. Мало кому вдалося такий обсяг знань містити в одній голові.

^{Один із томів 16-томної «Історії України» за авторством Сергія Федаки}

Загалом він є автором десятків монографій і видань на різні теми – від найдавніших часів до сучасності. Таке наукове розмаїття теж різко виокремлювало його потужну постать серед українських істориків.

Нині з упевненістю можемо констатувати, що доктор історичних наук Сергій Федака був найпліднішим закарпатським істориком.

Майже сорок років Сергій Дмитрович викладав в університеті і через його лекції пройшли чи не всі випускники, які слухали курс історії України.

Екстравагантний інтелектуал із доброзичливою посмішкою

Однак, окрім активності на викладацькій і історичній ниві, Сергій Федака був ще й членом Національної спілки письменників України, і його літературна творчість яскраво доповнювала фахову.

Він є автором двох історичних романів – «Карпатський кросворд» про Карпатську Україну та «Валет Валентина Другета» про XVII століття на Закарпатті.

^{«Карпатський кросворд» – роман Сергія Федаки про Карпатську Україну (2009 р.)}

Особливо колоритним вийшов другий роман, в якому майстерно використано мовне обдарування автора, який створив бурлескний текст, сповнений іронії та сатири. Недарма героя книжки Івана Ходину порівнюють зі славнозвісним Тілем Уленшпігелем.

Проявився своєрідно Сергій Дмитрович і як поет, наповнюючи ліричні рядки історизмом. Остання збірка так і називалася «Історії нестримна течія». Так що в літературі професор залишився таким же неповторним, як і в решті своїх іпостасей.

^{Четверта поетична збірка Сергія Федаки (2014 р.)}

Третім магістральним напрямком його діяльності була публіцистика. Це один із найяскравіших публіцистів Закарпатті за всю його історію.

Сергій Федака почав друкуватися в пресі ще з юнацьких часів, а останній його допис з’явився в грудні 2024 року – за місяць до смерті, який він провів уже в лікарні.

Загальний доробок Сергія Федаки нараховує кілька тисяч позицій, котрі належить зібрати з десятків джерел. Бібліографічний покажчик Сергія Федаки, виданий до його 50-річчя, нараховує до двох тисяч позицій

Різнобічно обдарований інтелектуал, Сергій Федака був доволі екстравагантним у житті, мав веселу і компанійську вдачу.

Важко було уявити якийсь громадський захід в Ужгороді без його участі. Він як добрий дух міста з’являвся всюди, аби потім кількома влучними абзацами охарактеризувати побачене чи почуте.

^{Сергій Федака}

Його персональний блог на «Закарпатті онлайн» містить понад 400 відгуків на прочитані книжки, переглянуті вистави, фільми, виставки, концерти. І це лише за останніх 12 років!

Чи не щотижня виходила дотепна рецензія Сергія Федаки на свіжу мистецьку подію. Тому його раптова смерть у 60-річному віці стала шоком і непоправною втратою для всього Закарпаття.

^{Відзначення 60-річчя Сергія Федаки черговою презентацією в Закарпатській обласній бібліотеці імені Потушняка, серпень 2024 року}

Окрім того, «професор», як його по-домашньому називали поміж собою знайомі, був задіяний у багатьох громадських справах.

Брав участь у численних творчих журі, оргкомітетах, на що ніколи не шкодував часу, на відміну від більшості кабінетних вчених. На чергову благальну пропозицію відповідав у слухавку своїм коротким: «Буду!».

За характером – толерантна і приязна людина, тож навіть не знаю, чи при таких видимих успіхах мав ворогів чи заздрісників. При згадці про всюдисущого Сергія Федаку на устах знайомих, як правило, з’являлася доброзичлива посмішка.

«Творення нового етносу в сучасній Європі
практично неможливе»

Доктор історичних наук Сергій Федака не був політичним хамелеоном, мав чіткі переконання і з висоти свого інтелекту розмірковував і про важливі суспільні проблеми.

Однією з них залишається політичне русинство, яке підтримується з-за кордону, намагаючись розколоти єдність української нації.

У 2007 році Сергій Федака різко розкритикував недолуге рішення місцевої влади, називаючи його «етноцирком»:

«Зрозуміло, що «русин» – не національність. Але Закарпатська облрада постановила внести її до обласного реєстру національностей і звернутися до Верховної Ради із пропозицією затвердити новоспечених «русинів» на загальнодержавному рівні. На Закарпатті ця ініціатива в цілому сприйнята досить глузливо. Місцеві преса та інтернет-сайти переповнені критичними відгуками. Адже «русини» – давня назва всіх українців. Робити з цього щось окреме – це якби росіяни захотіли створити окрему національність – скажімо, «москалі»».

^{Нариси Сергія Федаки з історії Ужгорода}

Більш концептуально висловився доктор історичних наук у своєму виступі на круглому столі в Національному інституті стратегічних досліджень у 2016 році. Його стаття «Русини: етнонім і його наповнення» подає цікаві міркування провідного інтелектуала Закарпаття:

«Що таке сучасний русинський рух на Закарпатті? Це певне ментальне і політичне протистояння офіційному Києву, з одного боку, і сусідній Галичині – з іншого. Ставлення до інших регіонів України невизначене. Ставлення до сусідніх держав швидше позитивне, ніж негативне, але теж неоднозначне.

Що спричинює русинську самоідентифікацію? Русин – це генетичний опозиціонер... Те, що русинський рух постійно використовувався різними зовнішніми силами, на сьогодні добре відомо і задокументовано. Така карма будь-якої опозиції…

^{«Історія Закарпаття в персоналіях» (2019 р.)}

Хоч русин – давня назва усіх українців, проте на Закарпатті русинами називають себе ті, хто не вважає себе українцем, не хоче ним бути. Оскільки тяжко уявити у переписних листах графу «неукраїнець» чи «анти-українець», то доводиться вигадувати якійсь синонім до цього. У Росії пішли трохи іншим шляхом. На останньому переписі там були люди, які називали себе гоблінами, ельфами, тролями й іншими персонажами Дж. Р. Толкієна. Правда, через це ніхто не став запроваджувати до реєстру національностей Російської Федерації нові графи…

Слово «русин» давнє і шановане. Шкода, що українці свого часу відмовилися від нього. Тому зараз «русин» визначає не так національність як політичну позицію, неформальну партійність…

Русинський рух започатковано на Закарпатті як альтернативу Народному Рухові України. Від самого початку це був суто політичний проект, спущений згори, але без якоїсь реальної підтримки знизу. Розрахунок був, що навколо цього кристалізаційного центру почнуть консолідуватися усі невдоволені перемінами.

^{«З історії християнства на Закарпатті» (2013 р.)}

Відчутним переломом в історії русинського руху став 1995 рік, коли зрозуміли, що автономізація області провалилася, тому активізація русинства втратила сенс для політичних гравців…

Тож русинство на пострадянському Закарпатті почалося як політична технологія, а продовжилося як своєрідний етнобізнес. Русинська псевдо-проблема вирішується на Закарпатті демографічним шляхом. Старенькі активісти з русинською ідентичністю просто відходять у свій русинський рай. Молодь не знайшла у цьому рухові нічого перспективного для себе. Як не парадоксально, багатьох закарпатців відштовхнули від русинства нинішні події на Сході. Коли люди побачили, до чого бодай теоретично може привести подібний дискурс, практично усі вирішили: «Такий футбол нам не потрібен». Взагалі, рівень українського патріотизму на Закарпатті зараз безпрецедентно високий, особливо серед молоді...

^{«Історія Ужгорода в анекдотах і апокрифах» (2018 р.)}

Чвертьвікова русинська авантюра на Закарпатті засвідчила, що творення нового етносу в сучасній Європі є справою практично неможливою. Принаймні вона потребує просто таки фантастичних фінансових вливань, після чого шкурка вже не вартуватиме вичинки. Це нагадує сучасну алхімію, адже за допомогою нинішніх нанотехнологій будь-який метал можна перетворити на золото, проте це настільки дорого, що у багато разів перевищуватиме вартість того ж золота».

І наостанок погляд Сергія Федаки у майбутнє:

«Русинство існує. Однак не як окремий етнос, не як самостійна повнокровна національність. Це феномен усередині українства. Феномен цінний і корисний. Його статус (етнографічна група чи щось інше) можна і треба уточнювати. Українська нація ніколи не була і навряд чи колись буде гомогенною. Русинство – свідчення внутрішнього структурування українства. Русинство (в тому числі зарубіжне) існуватиме лише доти, доки існуватиме держава Україна, яка і є гарантом збереження та подальшого розвитку всього культурно-історичного різноманіття української нації».

Нам ще належить осягнути величезну розмаїту спадщину Сергія Федаки, але вже зрозуміло, що за своїм масштабом він належав до найпотужніших особистостей цього часу. А його ім’я співмірне з іменами таких закарпатців Федора Потушняка, Петра Скунця, Івана Чендея, Олекси Мишанича, Любомира Белея, які були не тільки видатними письменниками чи науковцями, але й визначними громадськими діячами.

Радіо Свобода

Теги: Федака

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати