
Найплідніший закарпатський новинар та літератор ХІХ століття Євген Фенцик неодноразово висловлював спільну думку наших будителів проти творення окремого народу чи нової літературної мови на Закарпатті, яскравим прикладом чого є його передовиця з газети «Листок» за 1 березня 1887 року.
Скільки років минуло вже, як ми силуємося сформувати свою мову, як силуємося створити для себе якусь писемність. І всі наші зусилля не увінчуються успіхом. У нас нема писемності, нема нічого, нема навіть одного твору, що мав би якусь літературну вартість, який би заслуговував на серйозну увагу.
І не тільки нема в нас нічого вартісного, але ми взагалі писати «по-русски» не вміємо. Хіба що дві-три людини, що вивчились мовним правилам і пишуть однаково, складають у нас приємний виняток. Тож ми із соромом мусимо зізнатися, що у формуванні своєї материнської мови ні на крок не ступили вперед. Всі наші писемні пам’ятники складають суцільну мовну плутанину, і за ними ніяк не побачиш поступового зростання.
Успіх у мові можливий лише тоді, коли письменники дотримуються якоїсь норми й одностайності в писанні, коли керуються відомими правилами. Якщо норми й одноманітності нема, якщо нема жодних правил, жодної цензури, коли один почне писати сяк, а другий -- інакше, тоді постає лише одна плутанина, а про поступ і слова бути не може.
А в нас не було ніякої норми. Мигалич писав інакше, ніж Лучкай, Духнович знову по-іншому, Довгович ще інакше. Мова блаженної пам’яті єпископа Поповича була теж не така. Догматика Гомічкова писана знову по-іншому. І тільки в новіший час помітна подібність тих письменників, які почали використовувати загальноприйняту літературну мову. Але скільки тих письменників? Легко порахувати на пальцях. А маса нашої інтелігенції пише і днесь по-своєму, жахливо перекручуючи і псуючи мову, змішуючи все: церковнослов’янське з мало- і великоросійською, навіть зі словацькою й польською, і пише цією мішаниною, пише такою мовою, якої нема на земній кулі.
Як чинить наша інтелігенція, так навчає і в школах. Скільки вже було букварів у наших народних школах? Ми використовували вже видання будинські (будапештські), галицькі, Часинове, Чопеєве і так далі. Всі вони писані іншою манерою, одне не схоже на інше. А тепер будь розумним і вгадай, котре краще і кого варто наслідувати?
Ні, в такій плутанині немислимий поступ. Якщо ми хочемо зробити у справі формування нашої мови крок уперед, нам необхідно писати так, як пише весь освічений русскій мір, нам необхідно навчитися правилам російської мови і писати за ними: одностайно прийняти письмову російську мову. Це буде перший крок, що веде нас до істинного прогресу, це має стати основою нашої освіти».
Переклад Олександра Гавроша
Юліан Тамаш: "Я давно змирився з тим, що руснаків не буде..."
Як Падяк із Духновича "націоналіста" робить
Як закарпатські москвофіли відстоювали єдність українців
У Мукачеві презентували книгу вибраних праць о.А.Кралицького "Ми діти преславної України" (ФОТО)