Не відповідають стандартам державної мови

Кожна з областей має свій «Перелік», в ньому 3 категорії.

Якщо з II категорією «Назви сіл, селищ, міст, які не відповідають лексичним нормам української мови, зокрема стосуються російської імперської політики (російської колоніальної політики)» безумовно можна погодитись – там села на кшталт Пушкіно чи Родниківка, які до України, її історії, культури та мови не мають ніякого відношення, то з III категорією «Назви сіл, селищ, міст, які можуть не відповідати лексичним нормам української мови, зокрема стосуватися російської імперської політики (російської колоніальної політики)» все вже не так просто.

Назви сіл Червоне чи Красна зовсім не обов’язково мають «совєцьке» походження. Червоний це не тільки колір більшовицького комуністичного прапору, а й величезної кількості ягід та фруктів, завдяки яким місцевість могли назвати Червоною, а потім й село, що було засноване на цьому місці. Красний не тільки «червоний» російською мовою, а «гарний, чудовий». Побачили колись багато років тому люди файну полонину, назвали її Красною та залишилися там жити.

 Щоправда, рекомендації щодо III категорії: «обґрунтувати доцільність збереження поточної назви або запропонувати нову назву в установленому законодавством порядку». Тобто, можна довести, що це можуть бути старі народні назви й залишити їх. Але чому хтось має обґрунтовувати стародавню назву? Хіба не Національна комісія спочатку повинна провести ретельну роботу, встановити, коли вперше фіксується топонім, яке має значення і тільки потім висловлювати свою думку щодо його перейменування?

I категорія «Назви сіл, селищ, міст, які не відповідають правописним, словотвірним та словозмінним нормам української мови» дійсно дивує. Наприклад, на Закарпатті (Додаток 6) в цю категорію спадають 22 села та 1 селище міського типу, переважно ті що мають закінчення чоловічого роду на –ий, тоді як на думку Національної комісії скрізь має бути закінчення середнього роду на –е. Тобто, замість Великий Березний, Малий Березний, Нижній Бистрий, Перехресний, Вовчий, Вільховатий і т.д. має бути Велике Березне, Мале Березне, Нижнє Бистре, Перехресне, Вовче, Вільховате тощо.

Так, але ж саме назви сіл чоловічого роди на –ий притаманні Закарпаттю та мають довгу історію. Такі назви звуться «регіоналізмами» й складають певну кількість у будь-якій країні, крім того, вони – справжні «родзинки» мови, що підкреслюють її різноманіття та красу. Чи фахівці Національної комісії не знають що таке «регіоналізми»? Дуже шкода.

Але навіть в такому випадку геть немає логіки. Бо в цьому випадку назву міста Мукачево з закінченням на –ево треба було привести до загальноукраїнського варіанту на –еве, тобто Мукачеве. Але ж ні, до Мукачева автори «Переліку» претензій ніяких не мають. Може, тому ще їхні висновки не торкаються міст, а тільки сіл та селищ? Та знову ні.

Бо в Додатку 7 (категорія III) буде просто термоядерна рекомендація щодо міста Запоріжжя! Так, неймовірно, але «обґрунтувати доцільність збереження поточної назви або запропонувати нову назву в установленому законодавством порядку».

Я не знаю, хто така Юлія Шевцова (начальник відділу стандартів державної мови та забезпечення оцінювання рівня володіння державною мовою), за підписом якої побачила світ вся ця маячня, але хай вона хоча б одну тонесеньку книжечку з Історії України почитає, бо назві Запоріжжя (в різних формах Запорожжя, Запоріж’я, Запоріжжя) більш ніж півтисячі років.

Не треба міняти споконвічні назви тільки тому, що якісь недолугі фахівці під керівництвом пані Шевцової впевнені, що вони мають рацію та наполягають це зробити.

Це жах і сором.                                                                 

Теги:

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати