Ювілеї в час війни

Три місяці російської агресії проти України поставило перед українцями чимало несподіваних викликів. Наприклад, що робити з ювілеями, що припадають саме на цю пору, коли говорять гармати, а не музи?

Письменник Іван Чендей
Письменник Іван Чендей

20 травня виповнилося сто років з дня народження одного з найвідоміших закарпатських прозаїків, Шевченківського лауреата Івана Чендея.

Письменник зі своїм впізнаваним стилем, темпераментом і темами, що витворив художній образ повоєнного Закарпаття. Один із найплідніших закарпатських літераторів другої половини ХХ століття, сукупний наклад творів якого сягав кількох мільйонів примірників.

Майже всі його помітні книжки одразу перекладали російською в Москві, що в часи СРСР свідчило про їхню вартість.

Перші два томи "Щоденників" Івана Чендея

Письменник непростої долі, який пройшов шлях від секретаря Закарпатської організації спілки письменників УРСР до виключення із Комуністичної партії у 1969 році за «хибне зображення» дійсності.

Іван Чендей як глибинний реаліст писав тільки про те, що бачив і чув. Вигадування для нього було нехарактерним, навіть неприйнятним.

У «Щоденнику», перші два томи якого вперше оприлюднили торік в Ужгороді, є запис за 1963 рік, де він занотовує почуте в рідному селі. Місцевий комуніст заборонив людям освячувати паски на Великдень, а сам, добряче хильнувши, на цвинтарі влаштував пікнік, на дерев’яних хрестах смажачи солонину. Божа кара не забарилася. Добираючись додому на велосипеді, партієць невдало впав, травмувавши ногу. Почалася гангрена. Ногу невдовзі відрізали, а за якийсь час помер і сам комуністичний ватажок. У гірському архаїчному селі цей випадок одразу сягнув масштабів притчі: Бог покарав партіяша!

Іван Чендея знав загиблого Івана Фіцая ще зі школи. Тому особиста драма односельця схвилювала його, що вилилося в повість «Іван», яка була надрукована у збірці «Березневий сніг» 1968 року. Чендей не відступив від правди, лише додав художнього осмислення одвічній боротьбі добра і зла. На противагу комуністу Фіцаю вивів образ сільського священика, що теж мав реального прототипа.

Іван Чендей

Спостерігаючи за тим, як нині російська ідеологія примудряється на «біле» казати «чорне», як весь час маніпулює і бреше без жодних моральних гальм, розумієш, що саме так діялося і при СРСР. Ця потворна система тотальної брехні не нині створена, вона є породженням російського штибу життя, коли за лискучою московською вітриною ховається безпросвіття і душевне виродження «імперії зла».

І коли письменник наближався бодай до напівправди, як це сталося з Іваном Чендеєм, який у своїх творах насправді не був антагоністом радянської системи, лише пробував показати життя реалістичнішим, ніж в бравурних газетних передовицях, як одразу ставав небезпечним.

Іван Чендей вистояв. Йому пощастило пережити крах комуністичної ідеології й дочекатися незалежності України. А за твори, що колись переслідувалися, отримав у 1994 році Шевченківську премію.

Петро Скунць: «Я – один, Україно. А це більше, ніж натовп – один»

Подібна доля склалася й у іншого ювіляра, який народився з Іваном Чендеєм в один день – 20 травня, але на двадцять років пізніше. Петро Скунць став для Закарпаття у поезії тим, ким був для рідного краю у прозі Іван Чендей.

Щоправда, доля відміряла поетові значно коротший вік: він прожив лише шістдесят п’ять років. Але й за цей час створив стільки, що й досі належно не осягнутий. Адже був не тільки поетом від Бога, але й невтомним публіцистом, перекладачем, редактором і громадським діячем.

Фелікс Кривін і Петро Скунць

Як і Чендей, він не належав до відкритих опозиціонерів радянської влади, бо інакше би не працював у видавництві «Карпати», а їв баланду десь у Сибіру. Але природа справжнього таланту така, що він не терпить фальші. Тож навіть взявшись за поему «Розп’яття» про воїна-антифашиста Івана Кубинця, якого розіп’яли гітлерівці, він спромігся на такі узагальнення, що партійні цензори перелякалися. Мовляв, книжка проти фашизму відгонить антирадянським духом. Тираж у 1971 році було знищено, а поета звільнено з роботи. А для додаткової покари – тривала пауза на друк, яка для письменника гірша за все.

За своєю манерою Петро Скунць – поет-трибун, поет-філософ із загостреним відчуттям справедливості. Людині з таким темпераментом важко миритися з кривдою. Тож коли почалася Горбачовська перебудова і гласність, саме Петро Скунць очолив Народний рух на дрімливому Закарпатті, де всуціль панував комуністичний застій. До слова, вступив до лав рухівців і старший Іван Чендей, що перебував уже на порозі сімдесятиліття.

Петро Скунць на початку 1990-х рр.

На відміну від багатьох київських та львівських літераторів, які проміняли перо на депутатські мандати, Петро Скунць після здобуття незалежності від політики відійшов. Він був у першу чергу письменником і творив до останнього подиху. Шевченківську премію 1997 року отримав не за минулі заслуги, а за найактуальніші твори.

Ювілеї, що припали на час війни, теж мають свою військову складову. Адже обидва ювіляри зазнали солдатської муштри.

Іван Чендей опікувався конями у складі угорської артилерії під час Другої світової війни. До речі, письменник майже не згадував про ту жахливу війну, хоча в радянські часи це була одна з найвдячніших тем. Книжки про Велику Вітчизняну друкували охоче, затушовуючи криваву правду вигаданою і прикрашеною бутафорією.

Натомість Петро Скунць служив уже в Радянській армії, куди його відправили з Ужгорода, рятуючи від грозової хмари, що нависала над неприкаяним юним поетиком, який забагато собі дозволяв. Із Карпатських зелених гір його відіслано носити гімнастерку та кирзаки аж на сопки Далекого Сходу. Про свої армійські будні Петро Скунць теж не розводився, як й Іван Чендей.

Обидва ювіляри залишилися самими собою, пройшовши крізь радянське чистилище. Тому навіть у важкі часи згадуємо їх не тільки як самобутніх майстрів слова, але й як приклад моральної стійкості та незламності, якої ми так потребуємо у новій війні за незалежність із нашим споконвічним ворогом.

Радіо Свобода

Олександр Гаврош, Закарпаття онлайн.Блоги
05 червня 2022р.

Теги: ювілей, Чендей, Скунць

Коментарі

Ужгород 2022-06-07 / 12:15:07
Кешеля не проявив характеру, як Чендей та Скунць. Ніякої громадської позиції не продемонстрував. Навпаки -- сплівся з русинством, чим назавжди себе заплямував. Хотів бути хитрим вуйком. Таким і залишиться

ПопередньоПопередньому 2022-06-07 / 08:33:37
Як то більше не родитить наша земля?! А Кешелю Дмитра з терезів зкинули?!

Попередньому 2022-06-07 / 08:21:56
Будуть й інші таланти. Просто талант -- поняття поштучне і народжується раз на десятиліття.

:-( 2022-06-05 / 18:45:24
Збідніло Закарпаття на таланти. більше не родитиьт наша земля такі масштабні особистості


Олександр Гаврош
Публікації:
/ 16Чому Будапешт замовчує "свій" Голокост на Закарпатті?
/ 11Чому Будапешт забув про 1956 рік?
Ужгород під час війни
/ 6Галина Белей: "Любомир був прикладом безкомпромісного служіння науці"
/ 9Що показав перепис у Чехії?
/ 3Політичні підсумки 2021 року на Закарпатті
/ 1Пам'яті Володимира Рутківського
/ 5Великі трагедії маленького народу
/ 3Почути рома
/ 50Два Івани. Як було зірвано об’єднання греко-католиків України?
/ 7Чи повернеться Володимир Гнатюк на Закарпаття?
/ 3Як закарпатські москвофіли ставали українськими письменниками
/ 47Дві унії. Чому українські греко-католики досі не об’єднані?
/ 25Чи хрестили Закарпаття Кирило і Мефодій?
/ 11Чи розвалило Закарпаття Чехословаччину?
/ 2Що буде з українцями Словаччини?
/ 11Московське православ'я на Закарпатті втрачає монополію
/ 56Генерал Петров і холодний душ для Будапешта
/ 1Що показали вибори на Закарпатті?
/ 7Як ОПЗЖ підтримує сепаратизм на Закарпатті?
Книгомама
/ 11Ловець слів
/ 59Пам’яті єпископа Мілана Шашіка
/ 9Подарунок до Тріанона: чому Берегівський район, а не Виноградівський?
/ 1Рік без Дмитра Кременя
» Всі записи