Сиве "кар-р"

Закарпаття традиційно відкриває для цілої України багатющий світ сусідньої літератури. Тільки за останнє десятиліття у нас видано понад два десятки тамтешніх авторів — від Братислави до Кошиць і Пряшева.

І от тепер - Рудольф Яшик (1919 — 1960). Він ще підлітком почав трудове життя на взуттєвій фабриці Баті у Злині. Мобілізований до війська, воював у Криму і на Кавказі, але 1944 р. перейшов до антифашистського підпілля. Після радянізації Словаччини працює журанлістом з 1956 р. - на письменницьких хлібах. Писав романну трилогію про свій час, з якої вийшло два томи. Крім того, полишив ряд повістей і оповідань.

Повість про ворону — твір про боротьбу дитини із власними страхами, про самостійне долання хлопчиком перешкод, про самовиховання чоловічої натури. Твір психологічний, де багато мовиться буквально між рядками, без прямого дидактизму, а ненав’язливо через художні образи.

Події розгортаються на півночі середньої Словаччини далекого 1931 р., під час самого піку світової економічної кризи. Хоч Чехословаччина пережила її дещо легше, ніж сусідні країни, а все ж словацька глибинка занурилась у суцільні злидні, то ж головний герой Ондрей постійно мріє про кілька крон, на які можна купити солодощі. Він збирає лісові ягоди для вчительки, яка віддячує йому кроною-другою, мати працює прибиральницею у школі, але інколи відбирає у сина і ці дитячі гроші. Батько ж ще понад вісім років подався на заробітки і там і згинув. Десятилітній хлопчик потребує батькового тепла та наставництва, але... Взагалі, повість просякнуто різними фрейдистськими мотивами, але вони присутні тут легеньким серпанком, ледве вгадуються.

Хлопчик підбирає випале з гнізда воронення і переживає з ним багато пригод. Перший глибокий контакт з дикою природою, спроба одомашнення її — хлопчик переживає приблизно те, через що колись, у неоліті, проходило ціле людство, коли приручало окремі види тварин і птахів. Образ пташеняти, а ще більше його матері, старої ворони, набуває навіть якихось тотемічних і міфологічних рис. Нагадаємо, що ворони і круки були геральдичними птахами Габсбургів, то ж вони активно присутні у мистецтві і фольклорі усіх країн дунайської монархії. Тут же цей правічний символ подано несподівано через дитяче сприйняття, хлопчачим поглядом.

Дуже тонко прописано спілкування хлопчика з учителькою, мамою, трохи старшим сусідом Паєром, його мамою, з дорослими, особливо рибалками. Тут маємо специфічний гумор, то ж сторінки викликають постійну усмішку, а то й просто регочеш. Подавати через наїв глибоко філософські речі — то особливий талант. Цим Яшик десь нагадує нашу Марію Примаченко.

Риболовля — центральний епізод твору, новела у новелі. Ще одне тисячоліттями практиковане заняття, яке перетворює випадкових колег по промислу у згуртовану громаду. Оригінально показано соціалізацію хлопчика у таку специфічну спільноту.

Десь через спілкування із пташеням Ондрей починає усвідомлювати себе людиною, по-інакшому дивиться тепер на тих, хто його оточує. Він врешті-решт відпускає ворону на волю, десь підсвідомо відчуваючи, що то — найвища цінність для усіх (раніше же він намагався тільки самоствердитися через володіння пташеням).

Ворона виявилась для хлопчика своєрідною річкою, з якої виходиш зовсім іншим, ніж ступив у неї. Книжка для повільного вдумливого читання, для перечитування, при якому відкриваєш усе нові і нові нюанси тексту.

Теги: Яшик, Яцканин

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати