Над прірвою у житі

Колись режисер ставив подібну інсценівку у мукачівському драмтеатрі. Тепер вона змінилася до невпізнання. Вона стала багатофігурною, максимально еротичною, дуже динамічною, місцями — просто вибуховою. Дана робота — силами нинішніх студентів Ужгородської академії культури і мистецтв. Хлопці і дівчата (16 осіб) грали практично самих себе. Навіть не грали, а жили на сцені, відверто демонструючи різні типажі сучасної молоді.

Спектакль буквально приголомшив публіку, яка наприкінці влаштувала справжню овацію.

Сюжет вистави дещо нагадує казку про колобка: герой котиться від однієї жінки до іншої, але усюди якось викручується. Така собі “Аліса в країні чудес”. Голден у світі дорослих. Він так і не вписується у відкрите ним для себе задзеркалля, але не лякається, не тікає з нього, а вперто продовжує досліджувати його і навіть кепкувати з нього. Колобок, який сам куштує усіх звірів на своєму шляху. Гном (старичок у дитячому тілі), лише замість традиційного ковпачка — червона бейсболка.

Головний герой (тут він навіть зовнішньо скидається на молодого Селінджера) демонструє найрізноманітніші відтінки натури 16-річного підлітка, миттєво перевтілюючись від однієї мізансцени до іншої. Часто його просто не впізнаєш. І оце все один і той самий хлопець? Це якась скринька Пандори, з якої ніколи не знаєш, що вистрибне. Кажуть, ніби хлопчики ніколи не дорослішають — тільки з часом сивіють. Тут якраз і демонструється той вічний хлопчик, що сидить у кожному чоловікові: непередбачуваний, принципово суперечливий, незламний і беззахисний водночас. Гримуча суміш інфантильності і дорослості, якогось недитячого житейського досвіду. Вірш Р. Бьорнса, що дав назву романові, в оригіналі звучить як “Ловець у житі”. Актор грає якраз такого містичного мисливця, що полює на куріпок і перепілок, але хоче вполювати щось значно більше.

Інші хлопці у виставі виконують по кілька ролей — теж принципово різних, демонструючи, наскільки несхожими можуть бути ті самі чоловіки. Для Голдена — це однозначно конкуренти. Мало того, що він і сам не розуміє своєї мети, вони ще далі відкидають від неї. Конкуренція як рушій сучасної економіки і культури постає тут в усій своїй складності, хоч її і шаржовано, як дитячу карикатуру. Чоловіки не менш суперечливі, аніж жінки, - свідчать ці ролі. Модна тільки уявити, як дівчата проклинають чоловічу логіку.

Жіночі ролі — веселі картинки на задану тему. Дівчата теж хочуть вічно жити у казці, а доводиться — у суворій реальності. Тому на глядача обрушується цунамі жіночої зваби, неоднозначності, алогічності, бунту і нескореності. Це магніти, що постійно змінюють полярність — то відштовхують, то притягують. Але кожний по-різному. Селінджер взагалі схильний до вишуканого символізму. Режисер з акторами вилущують ці приховані смисли.

Це та “важка вода”, через яку доводиться плисти головному герою. З більшістю героїнь Голден танцює чи виконує якісь пантоміми. Від цих ритуальних танців з вовчицями аж паморочиться у голові.

Вражають і декорації-трансформери. Тут для них свідомо обрано дитячі кубики, з яких складаються зовсім недитячі композиції. І щораз, як тільки доходить до кульмінації, вони легко і невимушено перетворюються на щось інше.

Спектакль полишає сильний післясмак. Повертаючись з театру, думаєш про примхливість людського життя-буття, про вічність, що так і не розчиняється у житейській суєті, про дитинство, яке завжди з тобою.

Теги: вистава, прем'єра, Тищук, Селінджер

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати