Хустяни вразили

24 квітня на великій сцені театру ім. Шерегіїв представлено спектакль І. Войтюка “Гуцулка Ксеня” за твором Я. Барнича. Директриса театру О. Чепелюк мріяла поставити цю річ ще з 2017 р., проте довго не могла підібрати режисера, поки Є. Тищук не порекомендував свого першого наставника. І. Войтюк відомий також як кіноактор з легендарного “Вавилону ХХ” і “Моєї бабусі Фанні Каплан”. Він одразу признався, що сам давно мріяв поставити “Ксеню”. Робота тривала півроку. Це вже десь 50-та його театральна постановка, виконана з особливим блиском. Ужгородські покази (8-й і 9-й від прем’єри у Хусті) відбулися у день народження режисера і день загибелі його сина на нинішній війні.

Партитуру твору постановникам довелося збирати буквально по шматочках з різних українських театрів, де нині теж іде ця вистава. Але воно того вартувало. Музикою просякнуто увесь спектакль, гуцульський мелос — чи не головний герой вистави. Театральний ансамбль (керівник О. Локотош), що грав просто на сцені, музична керівниця Т. Бунчикова і хормейстерка Є. Сюпко забезпечили 19 різножанрових вокальних номерів, що з блискавичною швидкістю змінювали одне одного. Актори неймовірно поєднували співи хореографію (балетмейстери В. Кіш, В. Сініченко). Сама Ксеня (М. Фреган) безумовно підкорила ужгородців просто-таки фантастичним вокалом.

Не менш вражає світловий супровід вистави (І. Реплюк). Зелений серпанок, серед якого починається дійство, плавно переростає у буйство карпатського літа. Несподівані спалахи переростали у цілу світломузику, оригінально доповнюючи звукоряд.

Гуцульські костюми (О. Дорошенко) — це вистава у виставі. Свого часу розроблене Ф. Манайлом вбрання Закарпатського народного хору зробило фурор по цілому СРСР. Оце щось з тієї самої серії.

Постановка надзвичайно динамічна. Ситуація на сцені змінюється ледве не щохвилини. Артисти вистрибують, мов чортики з табакерки. Неначе у калейдоскопі — кохання, зради, гроші, легенди,вестерни, детектив, мелодрама, сільські куми і міські подробиці. З публікою творилося щось неймовірне. Воно й не дивно: сама карпатська стихія вихлюпнулася зі сцени у зал. О. Чепелюк наполягла на своїй версії фіналу: Ксеня принципово відмовляється від безбідного життя у заможній Америці, ще й перетягає свого коханого на Гуцульщину.

25 квітня у ляльковому театрі “Бавка” показано виставу В. Завальнюка “Остання рніч у Хусті” за першою частиною п’єси О. Гавроша “Блаженний Августин”, замовленої театром драматургу спеціально до нинішнього 150-річчя А. Волошина (сценічна версія хустського актора О. Погана). Як наголосив О. Гаврош, дуже символічно, що свого часу живий А. Волошин неодноразово промовляв зі сцени цього ужгородського театру, тут відзначали його 50-річчя і 60-річчя, а тепер він повертається сюди театральним персонажем. Створений В. Завальнюком образ А. Волошина — другий на закарпатській сцені (після “Судного часу” (2009), де такий образ створив А. Філіппов). Він дуже людяний, геть не плакатний, сповнений болісних сумнівів і морально-етичних пошуків. Як живі постають також Зореслав, І. Рогач, А. Штефан. Зворушливий діалог головного героя з матір’ю загиблого січовика. Не раз виникав ефект, ніби ти сам стаєш учасником тих подій.

Сюжет розгортається у любовно відтвореній хустській оселі А. Волошина (сценограф В. Борисяк) 15 і 16 березня 1939 р., відколи той повертається з Сойму після проголошення незалежності Карпатської України і до його від’їзду в еміграцію. Активно використано екран, на якому документальна хроніка Карпатської України переростає у кадри ігрового кіно. Герої ніби сходять прямо з екрану на сцену. Вистава насичена вокальними номерами. Власне, і починається вона гімном ОУН “Зродились ми великої години”, незвично виконаному у ліричному ключі.

Особливо вражають три нічні видіння Волошина, коли йому являються померла дружина І. Петрик, родич, що служить у гортіївській армії і колишні учні, що загинули на Красному полі. На екрані кадри боїв на Красному полі змінюються кадрами нинішньої війни, на яких воїни-хустяни, серед них і чоловік однієї з тамтешніх артисток.

На показах було багато учнівської молоді та воїнів. Усі вистави завершувалися натхненими промовами О. Чепелюк. Багатющі музично-драматичні традиції, закладені у хустський театр в різні часи братами Шерегіями і С. Архипчуком, продовжують жити і розвиватися.

Теги: театр, висава, Хуст, Ксеня, Чепелюк, Войтюк, Завальнюк

1 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати