П’яті монологи

У перший день показано дві вистави. Обидві — про жінку на війні (Другій світовій та сучасній, російсько-українській).

Вистава “Іра” (Івано-Франківська філармонія, драматург та режисерка О. Анненко, ідея Н. Кукурузи) присвячена оперній співачці І. Маланюк (1919 — 2009), чиє ім’я носить Івано-Франківська філармонія. Ми бачили цей спектакль чотири роки тому. За цей час він надзвичайно змінився, наростив м’язи, збагатився безліччю режисерських і акторських знахідок. Його буквально не впізнаєш. Ольга Кожушок оповідає про дні народження своєї героїні від шестирічного до останнього 90-річного, але і далі, бо ж ніхто не боронить відзначати дня народження людини і після її смерті. Дівчинка зі Станіслава від дитинства мріяла співати, проте у плани грубо втрутилася війна. У результаті до рідного міста вдалося повернутися тільки після унезалежнення України, проте між тим була тріумфальна хода різними оперними сценами (Відень, Цюріх, Мюнхен), гастролі більшістю європейських столиць. І водночас пропаганда української пісні. Надзвичайно динамічна, ледве не скоромовкою сповідь переходить від одного “стрибка у холодну воду” до наступного. Постійно запалюються все нові і нові іменинні свічки. Героїня бореться за власне виживання, за збереження власної родини, але найбільше — за право співати. Акторка змінюється буквально на очах, переходячи у все нові вікові і соціальні статуси. Але голос лишається той самий, який підкорив цілу Європу. Це водночас гірка й оптимістична сповідь у славі, де йдеться про колосальну ціну, якою вона дається, про втрати і здобутки на життєвому шляху, про вірність дитячій мрії, про вміння чекати десятиліттями на повернення додому.

Вистава “Обережно, міна!” (Національний театр ім. Лесі Українки, Київ, текст Ю. Гудошник, режисер І. Білиць) про жінку на сучасній війні. Ірина Дорошевська грає десь тридцятилітню Надю, яка служить у саперному підрозділі ЗСУ. Зіткнулися і почали взаємодіяти дві невгамовні стихії — жіноча натура і війна. Якщо монолог починається як звичайне знайомство з глядачем, то поступово він стає усе більш психологічним, а водночас обростає чорним гумором. Вистава про взаємини з різними чоловіками, про специфіку воєнно-польових романів, про те, чого сучасна жінка шукає у чоловікові (і не знаходить), про зовсім нову драматургію взаємин статей на сучасній війні. Сама героїня порівнює себе з Персефоною — богинею підземного царства, украденою туди Аїдом. Це не стільки про саперські реалії, про постійне балансування на межі загибелі, як про занурення у глибини, потаємні закапелки власної душі, про відверте психоаналітичне копирсання там, у результаті чого на світ виходить все більше і більше несподіванок. Коли спершу сприймаєш назву спектаклю як просто позначення саперської роботи, то з часом розумієш, що міна — це сама героїня, як от-от вибухне. Акторка передає стан свого персонажу не тільки монологом, а й багатющою мімікою, пластикою, танцем (хореографія І. Клименко). Із закінченням війни вистава може стати ще актуальнішою, бо багато чого пояснюватиме у психології ветеранок.

Теги: монологи, моновистава, вистава, фестиваль

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати