Вічний Кремінь

У виставі використано уривки з п’єси І. Ребрика “Вертеп”. Сподіваємося, що бодай наступного ювілею Д. Креміня ця п’єса побачить світло рампи уже в повному обсязі. Її опубліковано, вона чималенька за обсягом і кількістю піднятих там питань. Це фактично літературознавчий детектив, втілений у драматургічну форму, з великою кількістю творчих знахідок, з прихованими дулями у кишенях.

Хустяни вперше спробували показати на сцені біографію видатного поета, лауреата Шевченківської премії в усій її складності, без згладжування гострих кутів, без прилизування розкуйовдженого і уникання скандального. Роботу ніби і приурочено до ювілею, але вийшла вона якоюсь не ювілейною, без традиційного замилування і спроб дати однозначні відповіді, а навпаки — максимально відкритою для роздумів і неупередженого аналізу.

Незабутніми вийшли образи поета, його друзів та антагоністів. Головний герой поданий як людина із нордичним характером, який проте час від часу вибухає справжнім вулканом пристрасті, щоб потім знову піти глибоко у себе, кудись у внутрішню еміграцію, в екзиль, зачаїтися до наступного вибуху. Він так і лишається загадкою для глядача, нам привідкриваються тільки окремі риси цієї дуже складної натури.

Товариш поета із гітарою вийшов максимально жвавим, вибуховим. І водночас неоднозначним. У цьому збірному образі — одразу риси цілого ряду тодішніх культурних діячів, фактично це портрет цілого покоління сімдесятників. То була унікальна генерація, якій довелося жити і творити “між” — простором і часом, брехнею і правдою, надією і відчаєм. Як казав Л. Кравчук, між крапельками. Оцей от “марлезонський балет” на мінному полі і демонструють постійно персонажі вистави.

“Літературознавець у цивільному” намагається заповнити собою максимум простору. Його протистояння з поетом безкомпромісне, за принципом “хто кого”. Підозрюємо, що у житті все було значно складніше, виснажливіше і ще трагічніше, ніж на сцені.

Кульмінацією стало обговорення ранніх поем Кременя “Меморандум Гернштейна” і “Параноїдальна зона А” на університетській літературній студії ім. Ю. Гойди 18 листопада 1974 р. за участі 48 осіб. Зберігся машинописний протокол того засідання, його опубліковано. Тепер його показано-розіграно в особах. Критики об’єдналися ніби в античний хор, якому протистоїть самотній поет. Протистоїть гідно, тому інколи здається, що хор так зіщулився в одну купу, бо боїться поета. Це той випадок, коли документальний текст не менш емоційний, ніж художній.

Спектакль має значний потенціал для подальшого розвитку і вдосконалення. Ролі можна робити більш рельєфними і менш однозначними, не такими плакатними. Але головне, що роботу почато. Як не дивно, за такий амбітний проект узявся не великий і досвідчений колектив, а театр відносно молодий театр. Головне, що після спектаклю відчуваєш: ми усі десь родом саме з тієї епохи, зав’язані тоді вузлики так і досі нерозв’язані, тому-то поезія Д. Кременя лишається такою гостро актуальною.

Теги: Кремінь, перформанс, театр, Хуст

3 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати