Дві плюс один

Твір про чоловіка, що опинився між двома жінками. Здавалося би, ці два незламні жорна мали би геть змолоти його на борошно. Аж ні! Він настільки елегантно прослизає між Сціллою і Харибдою, що диву даєшся. Такий собі Івасик-Телесик, от тільки відьми йому трапилися напрочуд вродливі.

Марша (Наталія Немеш-Фечо) — дружина мільйонера, що зробив статки на комунальному господарстві (прибирання і переробка сміття). Жінка же, навпаки, воліє не виносити сміття з хати. Тому вдається до багатоходової інтриги, по ходу якої постає перед глядачами в усій красі. Це жінка, що багато пережила у минулому, а ще більше перед нею попереду. Можна тільки уявити, яке бурхливе сафарі вона свого часу влаштувала на свого чоловіка. Вона демонструє нам найпотаємніші закутки жіночої натури, ніби гортає глянцевий журнал. Краса у поєднанні з досвідом набувають убивчої сили. Будинок навколо неї — як хатка равлика. Жінка живе і розвивається разом зі своїми апартаментами, які постійно оновлюються і обростають все новими і новими артефактами. Ця маленька газдиня великого дому покладе все заради його збереження, бо вона і її дім (включаючи чоловіка) — це єдине ціле.

Джейн (Лариса Волковська) закохана у власного чоловіка на всю голову. Значно сильніше, ніж той заслуговує. Кохання і почуття власниці давно вступили у резонанс, результатом якого стала просто ядерна вибухова хвиля, що зносить все на своєму шляху, причому щоразу намагається зробити це по-новому. Всередині цієї жінки — адронний коллайдер, який самостійно розганяється. Вона би і рада його спинити, але сама не знає як. Це жінка-смерч, дівчинка-скандал, яка принципово не знає спокою. Вона може тільки перестрибувати з одного рівня на інший, щоразу все небезпечніший. На кожному рівні вона виглядає, мов цілком нова особистість. Про А. Крісті кажуть, що вона написала багато вбивств. Джейн постійно пише інтригу, жертвою якої сама і стає. Втім жертва — це дуже відносно, бо посмішка від вуха до вуха.

Дві жінки — мов індійські Вішну (бог-творець) і Шива (бог-руйнівник). Спілкування між ними — якесь капоейро. Як не дивно, вони прекрасно виживають у цьому спарингу та ще й муркотять, як дві кішечки (чоловіки би просто повбивали одне одного). Спектакль насичений запальною музикою і химерними танцями (балетмейстер В. Бабука).

Уолтер (Степан Барабаш) — зайченя, що нашорошило вушка поміж цих двох стихій, безжальних, як природний добір. Але і зайченя собі на умі — здатне закосити навіть під лева. Саме такі і виживають у процесі еволюції. Актор демонструє найвищий пілотаж психологічної пластики, адаптації і мімікрії. Він доводить, що чоловіча інтуїція аж ніяк не менш загадкова, ніж жіноча. У маляра вселилася душа самого Шекспіра. Чоловічок переграє усі класичні ролі, перетворює їх з трагічних на фарсові, дає Шекспіровим персонажам оте велике людське щастя і маленькі тваринні радощі, яких вони колись так і не зазнали з волі свого автора. Тепер же — будь ласка! І обидві Офелії цілі, і вовк ситий.

Сценографія Е. Зайцевої сповнена прихованих смислів. Марша постійно змінює вбрання: біле — смарагдове — золоте. Те саме відбувається з її гостею: рябе — червоне — фіолетове. Це якісь дві алхімічні реакції, які то зближуються, то розходяться. Лондонська кількарівнева квартира — як філія Британського музею, Карнегі-холу і підвалів Масандри. Усі можливості реконструйованої малої сцени задіяно по-повній.

Теги:

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати