Над прірвою

Хоча скандинавське суспільство традиційно демократичне, проте і в його історії було короткочасне зачарування химерою фашизму, коли норвезький прем’єр В. Квіслінг кинув свою країну в обійми Гітлера. Про це вистава дрогобиччан, прем’єра якої відбулася за два місяці до сучасної повномасштабної російсько-української війни. Спектакль став попередженням про те, що несе нам рашизм.

Карла (Алла Латишева-Крук), втративши за трагічних обставин свою дочку і трохи поїхавши від того розумом, бере собі із притулку Гельвера (Юрій Федчук), на якого спрямовує усю нерозтрачену материнську любов. Це акцентуйований підліток з певними психічними відхиленнями. Він кохається на ідеології і практиці фашизму, обожнює місцевого мікро-фюрера, намагається в усьому його наслідувати. При цьому хлопчина навіть не підозрює, що ця ідеологія для таких як він передбачає безумовне знищення. Мати намагається усілякими способами порятувати свого приймака, навіть врешті-решт відправляє його назад до притулку, але цей план зривається. На вулиці хлопця ледь не вбивають його колеги-знайомі по (умовно кажучи) гітлерюгенду. Проте міцний і запальний юнак відбивається і повертається додому. І отут проблеми починаються по-справжньому.

Двом акторам вдалося розіграти справжній психологічний детектив. Глядач упродовж півтори години намагається услід проникнути в усі хитросплетіння цієї вкрай заплутаної історії, де жертви і мучителі постійно міняються місцями. Це спектакль для вдумливого перегляду, напруженої роботи мозку.

Обидва актори настільки зжилися зі своїми персонажами, що досягається ефект, ніби якимсь дивовижним чином спостерігаєш реальну історію “за склом”. Бачимо увесь можливий спектр материнських емоцій. Наче колода карт, вони поступово віялом розсипаються перед враженим глядачем. Не менш складний образ хлопчини. Актор витворив якогось аж сюрреалістичного персонажа. Попри все Гельвер лишається у душу чистою і світлою дитиною, тому наприкінці твору повертається до Бога. Треба розуміти, що ніч Гельвера — це безбожна доба, характерна для гітлеризму чи рашизму, але їй обов’язково має прийти кінець, навіть якщо для цього доводиться багато чим жертвувати.

Польському драматургу вдалося створити аналог античної драми, а дрогобицькому театрові — конгеніально втілити цей один з найскладніших творів сучасної драматургії.

Теги:

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати