Фестиваль: день четвертий

Актор Матеуш Новак представив виставу “Спереду і ззаду” режисера С. Недзієвського. Роботу присвячено одній з найтрагічніших сторінок польської історії, коли наприкінці XVIII ст. держава перестала існувати, а її землі розділили Росія, Австрія і Пруссія. Історик пише дисертацію про ту добу, відтак переробляє її на роман і почергово перевтілюється у різних історичних персонажів. Ті самі оповідають про власну позицію у бурхливих подіях, причому гостро-сатирично. Подати національну трагедію як фарс — для того потрібні були глибинний польський гумор і звитяжна польська відвага. Представники тодішньої аристократії страшенно нагадують сучасних українських політиків, а тодішня Річ Посполита — Україну, якою вона була ще кілька років тому. Актор постійно з’являється на сцені то в жіночому, то в чоловічому вбранні, з різним макіяжем. Дивовижно, наскільки миттєво він перевтілюється у цілком протилежних персонажів. Інколи здається, що ти присутній на дефіле мод. Актор майже годину тримав зал у цілковитій напрузі, оповідаючи про все складніші і складніші перипетії краху королівства. Але у фіналі всі сюжетні лінії несподівано зійшлися воєдино, актор же позбавляється максимуму предметів туалету (спершу він просто нагадував сніговика) і лишається у самій сорочці і брюках. Всі шати і маски скинуто — перед глядачами гола історична правда: за власну державу слід боротися, відкинувши усі особисті амбіції, шкурні інтереси, долаючи особисті вади.

Фестивальну естафету продовжила ужгородка Наталя Засухіна з виставою “Чіріклі” режисера А. Канцедайла за п’єсою О. Гавроша (за мотивами повісті М. Бурмека-Дюрі). Хоча прем’єра цього спектаклю відбулася кілька років тому, він продовжує жити своїм життям, постійно оновлюється, причому не тільки окремим елементами (зараз по ходу дії навіть пролунала повітряна тривога), а й емоційно, усе більш глибоким трактуванням образу. Назовні це історія ромської матері, що оповідає про сина, який всупереч усьому здобув юридичну освіту, намагався стати першим фаховим адвокатом своїх співплемінників, проте замість того потрапив за грати. Але глибинно це історія Матері загалом, дослідження загадки материнської любові, протест проти соціальної несправедливості і байдужості, від яких тією чи іншою мірою страждаємо усі ми без винятку і поділу на раси. Героїня зустрічає нас на страшенно захаращеній сцені, яку вона починає прибирати і насамкінець перетворює на щось більш-менш цивілізоване. Паралельно вона так само ретельно копирсається у власній пам’яті і врешті-решт витворює досконалий, справді Шевченківський образ (“І на оновленій землі врага не буде, супостата, а буде син, і буде мати, і будуть люде на землі”). Трактування персонажу стало дещо м’якшим, ліричнішим, ніж на прем’єрі, якимсь “із нутра”, напрочуд суголосним зі скрипковим супроводом усього спектаклю. Стає зрозуміло, що незвична історія сина — це відображення такої самої незвичної його матері, реалізація її душевного потенціалу — попри те, що сама вона постійно підкреслює свою малоосвіченість. Актрисі вдалося створити вражаючий психологічний портрет, ненав’язливо продемонструвати найпотаємніші струни материнської натури.

Теги: фестиваль, монологи

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати