Нотатки до виборів-2019

Колись давно, років з 15 тому, в одному з інтерв’ю я зауважив, що політики перед виборами нагадують биків під час гону, бо не готові нічого чути, крім своїх бажань. Тому говорити з ними про реальність в цей період безглуздо, позаяк все одно ніхто нічого не почує.

До речі, один з тих, кому я щиро симпатизував і з яким був у добрих людських стосунках дуже образився, сприйнявши це на свій бік, хоча ситуація й не відповідала дійсності. Але я зараз про інше. Перебіг цьогорічних виборчих кампаній переконує мене, що це стосується не лише політиків, а й всієї більш-менш активної політичної громади, яка цілком не готова бачити іншу точку зору. У конкретних обставинах немає сенсу говорити добре це чи погано, але свідчить, що вибори в Україні зачіпають найглибші пласти свідомості, а значить змінюють ментальність.  І вже тому є надзвичайно продуктивним процесом.  

А з часів Помаранчевої революції помічено, що суспільство в Україні розвивається значно швидше за політикум, тому останній частіше слугує не локомотивом перетворень, а гальмом. Недавні революціонери дуже швидко стають консерваторами, а рожеві мрії про загальне благоденство тануть мов міраж. Звідси розчарування, які приходять на зміну ейфорії, потім нові надії, що не справджуються і так по спіралі. Відтак стверджувати про відсутність поступу в розвитку країни буде цілковитою неправдою. Просто той шлях, який західна цивілізація долала століттями ми прагнемо здійснити у два стрибка. І це правильно, хоча й не зовсім реально. 

Тому розмови про те, що два Майдани, які відбулись в Україні були марними є дуже подібними до запевнень лінюха, що митись не варто, бо все одно через якийсь час станеш брудним. Але гігієна передбачає безперервність цього процесу для запобігання інфекцій, так як і політична гігієна передбачає безперервність зміни влади для знезараження корупційних гнійників. І, до речі, сучасна Європа дуже довго і болісно доходила і до першого, і до другого висновку.

Наразі третій, електоральний Майдан, який відбувся навесні цього року є, напевно, найцінніший саме з ментальної точки зору, оскільки спустив владу з небес сакральності і вказав її місце функціональної обслуги суспільства. Це зовсім не означає, що процес завершений. Скоріше, навпаки, він лише розпочинається. Але той агресивний опір, який зчинила «професійна бюрократія» та її «творча обслуга», які вжилися в роль привілейованого класу свідчить про те, що процес дійсно зачепив глибинні шари свідомості. І це є значно оптимістичнішою ознакою оздоровлення суспільства, ніж загальна ейфорія віри у месіанство Ющенка, котра закінчилися легким переляком пострадянської бюрократії, що швиденько перефарбувалась у жовто-блакитну.

Однак усі ризики деградації нової влади ніхто відмінити не може. Тому у суспільства залишаються головні важелі тримати її в тонусі – контроль та оновлення, які найефективніше здійснюються через вибори. І президент В.Зеленський цей важіль задіяв.

Перед ним стояв нелегкий вибір. Попробувати домовитись з привладною елітою, дотримуючись формальних процедур і підігнати під себе виборче законодавство чи ще раз віддати повноваження громадянам. Як показала практика його рішучість на сто відсотків виявилася виправданою, бо ефективної співпраці ні з діючим парламентом, ні урядом вийти не могло. Хоча тим самим він піддав випробуванням і власну політичну силу і зберіг, м’яко кажучи, недосконалу мажоритарну систему, яка в нинішніх умовах сама по собі є джерелом політичної корупції. Але така реальність і політика – це мистецтво можливого, що також все глибше мають усвідомлювати відповідальні громадяни.

Обидва фактори залишаться серйозним викликом для президента після виборів. По-перше, політична сила, яка стане парламентською та депутати, які отримають законодавчий статус вже перетворяться в автономний корпус, який зовсім не обов’язково захоче діяти в руслі ліберальних, антикорупційних ініціатив В.Зеленського. Так сталося свого часу з «Нашою Україною», яка зберігала монолітність в опозиції і відразу посипалася, отримавши свого президента.  Бо влада – це така спокуса, що розбещує і відмовитись від її привілеїв не кожному під силу. На мій погляд, Д.Разумков значно більша загроза для політики В.Зеленського, ніж міфічний І.Коломойський. І не тому, що він поганий, а просто інший. Його персональний підхід до заповнення всіх мажоритарних округів аби ким лише по формальних ознаках, щоб використати бренд, видає в ньому генетичного апаратника. А політичне шефство С.Тігіпка, Л.Кучми вже цілком очевидно відслідковується у кадрових призначеннях в нашій області. Це не означає «все пропало», а лише те, що політичне майбутнє «Слуги народу» тільки починається.

По-друге, ще більш непередбачуваною є політична поведінка мажоритарників, незалежно від гасел та сьогочасних домовленостей. Бо між фракційна міграція завжди залишалася невід’ємною ознакою українського парламенту і нічого при його сучасній політичній структурі не зміниться. Тому цілком вірогідно, що це далеко не останні дочасні вибори в Україні. І в принципі це нормальна практика для перехідного періоду в будь-якій країні.

Проте недосконалість виборчої практики зовсім не означає, що її треба ігнорувати. Тому що ідеалу ніколи не буде, а вибирати доводиться з того що є.  З партійним списками все більш-менш зрозуміло і тут більшість вже має свої критерії та симпатії і антипатії. Набагато складніше все з мажоритарними кандидатами. 

В даному випадку я можу запропонувати лише свої особисті критерії вибору без жодних претензій на істину в останній інстанції. Значно простіше визначити чому ні. 

Андрій Андріїв. Ні політична сила, яку представляють брати Андріїви, ні практика виборів мера в 2015 році, ні діяльність їх в Ужгороді за останні чотири роки мене категорично не задовольняють. Це типова корупційна схема, прикрита евфемізмом «міцний господарник». Недарма вони опинились в одній компанії з Кернесом, Трухановим. Тому категоричне ні.

Роберт Горват. П’ять років знаходився в блоці Петра Порошенка, тому цілком несе відповідальність за його політику. На повну потужність використовував владні можливості в особистих інтересах, в тім числі разом з Анріївим. Його агітки на кшталт залучив стільки-то мільйонів грошей платників податків – є типовим проявом «базарної», а не депутатської діяльності. А самовисування при тонучому кораблі минулої влади видає кон’юктурника, що завершує портрет. Тому ні.

Олександр Пекар. Політичній силі, від якої він висувається в цілому симпатизую. Але кандидат не має до неї жодного відношення, крім апаратних ігор про які згадувалось вище. Тому представляти 200 тисячну громаду Ужгорода, Чопа та Ужгородського району у вищому законодавчому органі підстав не має, навіть якщо буде дисциплінованим голосувальником. Політична діяльність – це трохи інше. Тому ні. 

Аналогічно можна назвати й інші прізвища та партійні бренди, де або одного або іншого мені не вистачає. Відповідно з важковаговиків залишається

Михайло Фединець. Чому так. По-перше, брав з ним участь у двох Майданах. При чому саме М.Фединець організовував взимку 2013-14 років поїздки наших людей в Київ у тривожні дні революції Гідності.

По-друге, знаю його по роботі в Ужгородській районній раді, яку він очолював двічі. В порівнянні з Ужгородом цей орган влади був незрівнянно відкритіший, а інвестиційний клімат в районі значно привабливіший.

По-третє, абсолютно рівний у відносинах що у владі, що в опозиції. Тобто влада його не зіпсувала, за неї не тримався, а з 2015-16 років значно більше зробив для падіння режиму Порошенка, ніж новоспечені місцеві «слуги народу».

По-четверте, цілком прогнозований, як політик. Знає проблеми Ужгорода та району та буде їх вирішувати, як свої, бо нікуди звідси не збирається.

По-п’яте, людина, яка зробила себе сама з мисленням підприємця, європейськими цінностями та типовим закарпатським ставленням до землі, як головного джерела багатства.

Чи є в нього недоліки? Так є. Людина не трибун, не любитель піару, скоріше мовчун, ніж говорун, що для політика є мінус. Але вибираємо з того, що є і в реформаторській більшості, і в опозиційній меншості, такий депутат буде однозначним плюсом, а не кон’юктурним болотом.   

 
10 липня 2019р.

Теги: нотатки

Коментарі

лемак із долини 2019-07-11 / 09:52:44
Сервілізм і пристосуванство пана якби політолога захоплює. Відома ж класика.Це коли спершу сором'язливо так повідомляєш публіці про свої начебто симпатії до політичної сили, яку в нас представляє типовий кандидат-болванчик, а потім вказуєш перстом на "єдино правильного" кандидата. І все це в догоду місцевому баронату. В угоду тому, хто раніш викохував та підгодовував тут своїх приручених політичних русинов, а згодом вже й деяку(ову) "суперпатріотичну" місцеву гопоту, що їй не до вподоби все нормальне, все європейське. Гадаючи, що так він лякатиме панів у тому Кийові. Бо так воно в нас заведено, що коли одягаєш на себе иаску демократа і європейця, то на на топанках в тебе незмивна грязь Москви.

Микола 2019-07-11 / 08:16:03
Цей горе-політолог заявляв у 2012 році, що Свобода не може набрати більше 1 відсотка, а врезультаті набрала понад 10% у Верховну Раду.

фізик 2019-07-10 / 23:14:02
Деградація колись поважного політолога сягнула меж. Колись йому ще вдавалося зберігати видимість інтелектуальної порядності. Але тепер..

Ужгород 2019-07-10 / 19:03:36
Доки Пащенко буде заробляти на Балозі? Це ж усе шито білими нитками. Фединець -- висуванець "Єдиного центру", до якого у Пащенка, ясна річ, претензій нема. :)


Віктор Пащенко
Публікації:
/ 12Ужгородська громада: тест на цивілізованість
/ 29Передвиборчий пасьянс Закарпаття
/ 19"Недільна бесіда" про поточну політику
/ 9Іван Волошин: гумовий виріб корупції
/ 23Новорічна десакралізація влади
/ 6Порошенко: "Дракон", відроджений у лицарі
/ 2Політологія як хобі. Інтерв'ю
/ 20Клімкін і terra incognita Закарпаття
/ 12Ужгород. "Липова" влада
/ 3"Кругова порука маже як кіптява..."
/ 7Закарпатське ківі як ознака політичної стабільності
/ 8Ужгородські розбірки
/ 15Професія Москаль
/ 14Феномен Саакашвілі
/ 10Ужгородські договірняки. Ч.2
Дух Сент-Міклоша
/ 10Ужгородські договірняки. Ч.1
/ 4Прощання з імперськістю
/ 33Трамп. Шлях до бабуїна
/ 15Ідолопоклонство. Савченко, Москаль, Андріїв і "пересічники"
/ 3"Кримінальне" ківі. Злочин без кари
/ 12Драгобрат. Опришки і влада
Україна: Очищення виборами
/ 6Час Порошенка
/ 8Ужгород як лакмус для Порошенка
» Всі записи