Передвиборчий пасьянс Закарпаття

Тож яку політичну палітру ми можемо спостерігати на Закарпатті у зв’язку з президентськими виборами 2019 року?

Найбільшу активність, звичайно, проявляє влада, для якої результат є умовою виживання. Тому за Петра Порошенка змобілізована практично уся виконавча вертикаль на теренах області. Офіційно голова ОДА Г.Москаль очолює його штаб та партійний осередок і, відповідно, в цьому ж напрямку діють й районні державні адміністрації. Підсилена ця активність й провладними коаліціями у обласній та районних радах. Хоча говорити про усталену більшість тепер не доводиться, оскільки значна кількість дрібних фракцій та окремих депутатів грають у свою гру, до якої будемо повертатись.

Потужну підтримку має П.Порошенко і з боку депутатів Верховної Ради, перш за все «троїстого союзу» - Роберт Горват (БПП), Валерій Лунченко (Народний фронт) та Василь Петьовка (Воля народу) і підігруючого їм Михайла Ланя («Відродження»).  Хоча вони із різних фракцій та мають різну політичну історію і досвід, але нині чітко рухаються у фарватері П.Порошенка та Г.Москаля. Крім цього політичну підтримку діючому президенту надає й колишній депутат-списочник від обласної БПП, а нині голова Рахункової палати Валерій Пацкан, хоча у нього й складні стосунки з Г.Москалем.  А от ще один депутат-списочник із БПП Василь Брензович, який очолює «місцевих угорців», відмежувався від підтримки П.Порошенка, як і усіх інших. Саме тому можна говорити про розвал провладної коаліції в обласній раді та низці районних, де угорці мали суттєвий вплив. Однак, вочевидь, В.Брензович є не стільки виразником власної позиції, скільки ретранслює позицію офіційного Будапешта до української влади. А вона висловлена прем’єр-міністором В.Орбаном в тому дусі, що з нинішньою українською владою домовитися не вдається, тому чекатимемо наступної.

Загалом, такий потужний адмінресурс на виборах в області влада не застосовувала з часів Л.Кучми та пріснопам’ятного губернаторства І.Різака.

Інший претендент на вихід у другий тур Юлія Тимошенко також спирається на відлагоджену виборчу машину, якою є партія «Батьківщина». Очолює її колишній нардеп, а нині керівник однойменної фракції в обласній раді Олександр Кеменяш. З боку центрального штабу та Верховної Ради опікується областю депутат Іван Крулько, виходець з Тячівщини. В публічній сфері через контакти з місцевими громадами активністю відзначається ще один депутат обласної ради Андрій Шекета. В кінцевому підсумку лише П.Порошенко та Ю.Тимошенко  зуміли забезпечити своїх представників на всіх виборчих дільницях.

Табір попередньої влади, а нинішнього «Опозиційного блоку» в Закарпатті так само розколовся, як і у Верховній Раді. Одне його крило, яке підтримує кандидата Олександра Вілкула, очолює колишній губернатор Олександр Ледида. За його словами, головною їх метою є недопущення до повторного строку П.Порошенка, а також підготовка до парламентських та місцевих виборів.

Інше крило, яке оформилось у партію «За життя» підтримало Юрія Бойко. Головним куратором його на загальнодержавному рівні виступає Віктор Медведчук, а в області, відповідно, Нестор Шуфрич. Хоча безпосередньо крайовими осередками опікується обласний депутат з Мукачева Іван Чубірко. Приєднався до цієї політичної сили й колишній мер Ужгорода Віктор Погорєлов разом із сином Андрієм, а також одіозний міліцейський генерал Віктор Русин. В межах області партію «За життя» можна вважати повноправним спадкоємцем СДПУ(о) з її організаційними та фінансовими можливостями. Особисто Юрій Бойко пробував залучити на свій бік й КМКС Василя Брензовича, але безрезультатно. В силу певних обставин близьким до цієї групи може бути й депутат Верховної Ради з Мукачівщини Михайло Ланьо, але він уникає публічності й тому його позиція найбільш втаємничена. В той же час він допомагає владі тіньовими структурами та служить єднальною ланкою в ретельно маскованому, але очевидному союзі між Порошенком та Медведчуком.

Надзвичайно строкатою, суперечливою й малоефективною виглядає підтримка в області ще одного фаворита перегонів Анатолія Гриценка. Офіційно було оголошено, що його штаб очолить підприємець Роман Цендра, про політичну діяльність якого практично нічого не відомо. Але судячи з того, що на минулих місцевих виборах список «Громадянської позиції» в Ужгороді був повністю сформований оточенням Сергія Ратушняка і міська організація знаходиться під його патронатом, то колишній мер проявляє інтерес до цієї сили. З іншого боку, обласний «Європейський вибір» Миколи Катеренчука, що оголосив про коаліцію з А.Гриценком, очолює скандально відомий ужгородський депутат Іван Волошин, який тепер переховується від правоохоронців. З третьої сторони на підтримку Гриценка працює місцевий «Демальянс» на чолі із запеклим антагоністом І.Волошина Олександром Пересоляком. Крім того, публічну підтримку А.Гриценку оголосила обласна «Просвіта». Мала б його підтримати й місцева «Самопоміч». Як наслідок, така активність при організаційній недбалості навколо перспективного антикорупційного кандидата більше йому шкодить та дискредитує саму ідею. Що одночасно є найбільшим ризиком для всієї президентської кампанії.

На перший погляд, осторонь виборчої кампанії залишився найвпливовіший політик Закарпаття Віктор Балога, який ще восени намагався об'єднати прогресивних політиків для походу на вибори сильного кандидата Гриценка, підтриманого Садовим та Вакарчуком. Тоді б, за словами нардепа, така синергія мала перспективу боротьби за перше місце у виборчих перегонах. Але особисті амбіції учасників не дали змогу цього досягти. Не сталося…

Тому опозиційна сила Єдиний Центр не знайшла свого кандидата на президентських виборах. Хоча ситуація виглядає так, що враховуючи системну, послідовну опозицію до діючої влади та нищівну критику підходів, які використовуються, партія шукатиме розвитку та у майбутньому опиратиметься на нові обличча та нових політиків.  Тим паче, що Балога не зміг знайти спільних точок дотику з іншими кандидатами. Тому виглядає логічним, що прихід нової команди в особі Володимира Зеленського може бути тим чинником, до якого приглядаються у партії Єдиний Центр. Адже на прикладі влади Мукачева, можна побачити, що молодість не завжди означає грубі помилки, а брак політичного досвіду компенсується енергією та бажанням якісних змін.

Позасистемний лідер президентських рейтингів Володимир Зеленський поки не має жодної підтримки з боку політичних сил Закарпаття.

Власне тепер це йому й не потрібно, оскільки їх виборча кампанія має чітко визначений алгоритм, який продукується центральним штабом і працює надзвичайно динамічно. Організаційним, технічним наповненням його кампанії займаються хлопці й дівчата з КВК, комерційних структур пов’язаних з шоу-бізнесом та організації свят. В принципі для перемоги на виборах цього може вистачити, проте для політичної діяльності аж ніяк. Тому рухи в цій ніші почнуться вже після виборів.

Ще одним визначальним плюсом виборчої кампанії В.Зеленського є те, що нею займаються ніяк не дилетанти, як видно за результати. А поява в його оточенні А. Абрамявічуса, О.Даниленко, С.Лещенко заклик до об’єднання з С.Вакарчуком переконує, що настрій зруйнувати корупційну систему є рішучим та недвозначним. Бо це саме ті реформатори, завдяки яким хоч якісь зміни відбулися за часів П.Порошенко та які були витіснені системою, щойно вона відчула загрозу своєму існуванню. Загалом, нове обличчя в українському політикумі, в особі Володимира Зеленського, на Закарпатті може отримати підтримку уже у першому турі, близько 50% голосів. А результати по Закарпаттю, як показує досвід, дуже близькі до загальноукраїнських показників.

У всякому разі нудьгувати у цьому політичному році не доведеться. Останні місяці передвиборчої кампанії довели, що українців можна звинувачувати у багатьох гріхах, але не в байдужості. При планомірному нищенні владою всіх демократичних інституцій, при навіюванні зневіри та апатії через страх перед всесиллям можновладців, виборець знайшов альтернативу. Можливо, недостатню зрілу, з перевагою емоцій над розсудливістю, але іншої в таких умовах й бути не могло. Влада хотіла загнати виборців в глухий кут без альтернативності, але загнала сама себе, бо громадяни виявилися значно винахідливішими. Тому зміна політичних поколінь вже в цьому році неминуча. І вона стосується не так біологічного віку, як способу мислення. А П.Порошенку та Ю.Тимошенко таки пора на політичну пенсію, хоча в приватному житті вони ще можуть принести багато користі і собі, і близьким людям.