У Рахові – 15 храмів і жодного басейну!

Одразу уточню: я не проти спорудження нових церков і молитовних будинків, боронь Боже! Рахів з п’ятнадцятьма божницями (зустрів цей синонім у Франка) може претендувати на такий собі сакральний центр Закарпаття.

У Рахові – 15 храмів і жодного басейну!

Гадаю, духовно-релігійні потреби рахів’ян задоволено повністю, ба більше – тут кожна громада вже має ошатну церкву чи доступну капличку (їх конфесійна приналежність – тема окремого дискурсу).

А як з іншими потребами? Приміром, бажанням батьків навчити дітей плавати? Ця тема є вельми гострою та нагальною і має свою передісторію.

Рахів’яни старшого покоління пам’ятають, що колись у місті було два басейни – один на колишній вулиці Леніна (нині Карпатська), інший – поблизу картонної фабрики. 

Я мешкав неподалік першого. Через наші городи було прокладено трубопровід, яким  з перегородженого навпроти Хрестовоздвиженської церкви Сільського Потоку самопливом текла вода. Нічого складного – діяли закони фізики, вдало використовувався перепад висот.

Майже 34-метровий басейн споруджено в центрі Рахова у тридцятих роках «за чехів». Служив людям добрих 40 років, у 70-х міські служби вирішили зрівняти його з землею, засипали бетонну чашу. Як гадаєте, чим? Вибраною з вулиці Миру гранітною бруківкою! Центральну вулицю закатали у смердючий асфальт, а бруківку, яка надавала місту європейський шарм, скинули у бетонну чашу.  У Львові й інших містах Західної України нині поновлюють історичні вулиці, здирають  асфальт і кладуть бруківку. Чи набуде давнього вигляду вулиця Миру? Сумнівно.

Ніхто не переймався унікальністю басейну, у тодішньому центрі прийняття рішень – райкомі партії – немудра голова розчерком пера поховала «буржуазний» водний об’єкт.  Перемоги мають багатьох батьків, це тільки поразки – сироти. Однак нині можемо назвати головних фігурантів того злочину проти громади Рахова: це тодішні керівники - перший секретар райкому партії Михайло Шпатарюк, голови райвиконкому Юрій Корж і міськвиконкому Юрій Рачок.

Басейн банально засипали, а на його місці відкрили базар-шанхай, який нині є найбільшою ганьбою міста у центрі Європи.

А водяний млин! Не можна без хвилювання згадувати цю казкову фортецю дитинства, на яку, завмираючи від страху, пробирався опівночі з ліхтариком не один юний шукач пригод. Чесно відробив своє старий млин, назавше вмовкло веселе фиркання водяного колеса, нерухомо застигли рипливі жорна. Отут би мудрій голові помізкувати, прикинути, глянути через роки – чим не музей, на всю область один. Та де, шкода говорити... Млин розбили-розтягнули, навіть сліду не стало. Не від одного покоління підступно вкрадено світле свято далекого дитинства, у наших дітей та онуків – самобутню сторінку з історії рідного краю. Відсутність масштабності мислення – головна вада і тодішнього, і нинішнього місцевого істеблішменту.

Драматична доля спіткала й інший басейн – на вулиці Хмельницького, біля картонної фабрики. Надзвичайно популярний серед  рахів’ян, влітку тут вирувало життя, тисячі підлітків вчилися плавати і вже не боялися глибокої води. У результаті кількох купівель-перепродаж землі з використанням заплутаних схем ділянка, на якій було побудовано водну споруду, опинилася у власності місцевого бізнесмена Миколи Сидоряка.  Він теж довго не думав, засипав чашу басейну і збудував на тому місці два приватні особняки. 

Як  у першому випадку, так і тут відомі «творці» злочину проти рахів’ян. Районна і міська влада проявили злочинну бездіяльність, дозволили знищити спортивний об’єкт, такий потрібний місту! Чому не звернулися до суду, щоб визнати оборудку незаконною? Певно, мали свій інтерес. Відомі імені  владоможців, які посприяли цій сумнівній трансакції, не називаємо їх тільки тому, що ще збираємо документальні докази. Усі ниточки знову ведуть до «білого дому», злі язики торочать про тісну дружбу тодішнього голови районної ради з впливовим «клієнтом» Сидоряком.  Нині доволі важко висунути юридичні претензії до бізнесмена, однак    маємо право  спитати його як рахів’янина: чи легко далося рішення знищити єдиний в місті басейн, щоб побудувати котеджі? Не облягали бодай найменші сумніви, не сіпнулась рука, не мучать нічні кошмари? 

У світовій історії не знайти прикладу, щоб одна безвідповідальна людина за потурання чиновників зруйнувала великий басейн. Сидоряк у рейтингу рахівських антигероїв безсумнівно  посідає непочесну першу сходинку. Очевидно, що він не може вважати себе справжнім патріотом Рахова, хоча  тут народився і виріс. 

Цьогоріч я часто приїздив до рідного міста, йшов його вулицями, вдивлявся в обличчя людей. Зловив себе на гадці, що Рахів стає… великим селом. Тут немало мешканців, але критично мало містян, справжніх патріотів гуцульського Парижа. Голосні реготи, крики у центрі, кинуті недопалки, запльовані тротуари, припарковані на газонах авто, а головне – абсолютно невластивий менталітет, іззовні привнесений  дух, неміська аура, від якої віє сільською марґінальністю.

Я пишаюся, що мої батьки й усі родичі – сільського походження, з повагою ставлюся до своїх земляків - вихідців із села, серед них немало мудрих і достойних, вони пишуть славні сторінки в історію краю. Однак багато хто приніс у місто своє село й вважає Рахів такою собі великою Бребоєю з сільським укладом, менталітетом, звичаями. 

Століттями у Рахові культивувався урбанізм  із зовсім іншими традиціями, ніж у селі. Нині він розмивається доволі швидкими темпами…

Для багатьох Рахів став місцем проживання, однак не рідним містом! Для бізнесмена Сидоряка слово «Рахів» абсолютно не має потаємного, сакрального смислу, для нього це місцина, на якій можна угробити басейн і збудувати собі комфортне житло. Гадаю, міськрада повинна найняти висококваліфікованих юристів, відсудити ділянку й відновити басейн.

У Великому Бичкові басейн після кількох трагічних випадків з потопельниками не закрили, хвала Богові,  не засипали, однак спортивна споруда бездіє. Чекають кращих часів.

Нині Раховом ширяться чутки, що на базі заводів «Конденсатор» у Квасах і райцентрі будуються аквапарки.  Змушений розчарувати рахів’ян: у Квасах нічого не будують, плани лишень витають у повітрі. А от у Рахові на вулиці Вербник розпочато будівництво нового басейну. Нарешті! Богоугодне діло! Дбати про фізичне здоров’я нації – свята справа!

Гадаю, районна і міська влада повинна сприяти ініціативі бізнесменів і зробити все можливе, щоб якнайшвидше новий басейн прийняв відвідувачів. Абсолютно не важливо, які прізвища стоять за новобудовою, – важливо, щоб велика купальня запрацювала!  Якщо рахів’яни спромоглися громадою збудувати  15 храмів, то очевидно, що можемо толокою збудувати й історико-краєзнавчий музей, басейн, а згодом і аквапарк. Сподіваємося, буде відновлено повноцінну роботу й гірськолижної школи (мав нагоду там займатись), яка готувала чемпіонів і просто  гартувала підлітків. З допомогою влади та спонсорів будуються футбольні міні-поля, спортивні майданчики.

Одні руйнують – інші будують. Не ґенделиками, аптеками й базарами повинні жити закарпатські міста, а й здоровим способом життя утверджувати європейськість нашого славного краю. 

 
Олександр Масляник, Закарпаття онлайн.Блоги
05 березня 2018р.

Теги: басейн, храми

Коментарі

111 2018-03-08 / 19:52:01
Невже у нас всього доволі, всі ситі і мають власне житло, що тільки басейну не вистачає? Мріяти треба, але мрії мають бути реальними. Нереальні мрії - фата-моргана.

Володимир Катеринюк 2018-03-07 / 13:11:11
Басейн - це єдина спортивна споруда, яка в ЖОДНІЙ країні світу не приносить прибуток. Щоб це довести,треба порахувати хоча б найелементарніші речі,які повинні дотримуватися під час експлуатації басейну,щоб відповідати хоч якомусь санітарному мінімуму.
Уявімо собі, що якийсь багатій подарував місту готовий басейн. Звичайно місто його водою наповнить, це копійки. А далі? А далі вода протягом двох тижнів почне "цвісти",тож її потрібно фільтрувати. Тут простими бочками з піском не обійдемося,бо об'єми води астрономічні,тож потрібна більш дієва система очищення. Попробуємо хлор, але він вже заборонений в більшості країн,хоча й коштує не дешево.. Багато людей мають алергію на нього,а якщо врахувати місто Рахів,то є ймовірність що турист прийде до басейну,а не кожен турист буде лізти у воду з хлором. Тож найдієвіший засіб очистки-це спеціальні фільтри. Очистка одного басейну приблизно коштує 3000 євро в місяць.
А найцікавіше чим будемо гріти воду? Газу не маємо, електроенергія дорога... Отже чим нагріти невеличкий басейн,10*25 *1,60м, приблизно біля 400 куб.м.? і підтримувати температуру постійно?

Автор - 111 2018-03-07 / 12:24:09
Все вірно, так і я мислю: якщо збудували 15 храмів (і слава Богу!), то зможемо збудувати громадою краєзнавчий музей, басейн, спортмайданчики. Чому не треба про це говорити? Ще й як треба! спочатку було слово...

Автор-Місцевому 2018-03-07 / 12:21:07


Я дискутую з вами, ригами недобитими, миколами-иванами, з відкритим забралом, а ви ховаєтесь за ніками, мов ті щурі. Підступно бити в спину й бризкати з-за рогу слюною - на більше ви й не здатні. Бо примітивні троглодити!



Коментар дописувача, до якого апелюєте, видалено. Адмін


111 2018-03-06 / 19:41:14
Всі храми будувалися на пожертви вірників.Бо люди бажають молитися не на вулиці. Державні кошти і кошти місцевих рад не залучалися. Хто заважає тим, хто бажає купатися в басейні, зібрати кошти і побудувати басейн? Мабуть бажаючих в місті мало. Тож не треба це питання і піднімати. Те що найбільше потрібно людям те вони і будують.

Hafiya Delizotti 2018-03-05 / 15:52:28
Дякую Вам Олександр Іванович за таку гарну статтю,я також памятаю який був гарний Рахів,не було того болота за якого в місті не можна ни проїхати ни пройти

Наталія Писар 2018-03-05 / 15:49:53
Дякую Вам шановний авторе за цікаву статтю. Особливо цікаво прочитати за водяний млин. А де він знаходився? Вперше почула, шкода, що нема жодної фотографії.
І дісно дуже жаль, що знищується, обесцінюється і перепродується цікаві місця нашого прекрасного міста Рахів.

Анна Волошин 2018-03-05 / 15:47:29
Дякую,Олександре Івановичу за статтю!Все правда!Я,хоч і не корінна рахів"янка,але люблю щиро своє містечко..При мудрому керівництві воно би цвіло..Уже зараз приємніше глянути на квітники,тротуари..Тільки б люди берегли те,що потрохи робиться для міста..Але,дивлячись на об"єкти,які з"являються в місті,запитуєш мимоволі себе;а що,рахів""яни почали їсти косметику і миючі засоби? Та ні,он золотом та сріблом закушують, а потім біжать в аптеки...Ось такі парадокси..Це,мабуть,хто більше грошей дасть..А об"єктів,які потрібні людям,дітям-зась!Чи є спортивна школа із залами?Немає!А який розумник вбив стільки бетону,щоб створити оту площадку закритого типу в нашій школі..Не можна було її зробити на рівні,який був?І зразу ж протягнути бігові доріжки,місце зі снарядами..Малим дітям навіть ніде погратися!Хвала тим бізнесменам,які вкладають кошти в об"єкти,які принесуть людям користь і їм повернення вкладеного.За Музей я вже мовчу..Багато років тільки розмови..На жаль,люди,які не знають,де діти зароблені гроші по закордонах,вклаждають їх у пивнушкииОСь тому молодь рикає вечорами..гульки і ще раз гульки..А відкрийте більярд-клуб із залами!Відкрийте зали для занять танцями,нашими одвічними ремеслами...Ось таких і можна було б назвати-ті,що люблять своє місто..Не хороми,не палати...Щось би залишили після себе..