Бандера у Рахові

Вперше в новітній історії гуцульського містечка тут маніфестацією вшанували роковини видатного націоналіста й провідника української нації.

Бандера у Рахові

Мої земляки, приспані гундяєвською та  ефесбешною пропагандою, заколисані мантрами про «руцькій мір», масово прокидаються з дрімоти, щоб повернутися до першооснов, до своїх, а не нав’язаних Москвою національних героїв, власних традицій і молитви рідною мовою.

Наступний крок – встановлення у Рахові пам’ятника  Бандері. Поки що  місця не знайшли. Шукають вже десять років. Однак Бандера в Рахові буде. Як і Томос для Української Православної Церкви. 

Будуть гарячі дискусії, pro et contra, однак Провідник ні на що не зважатиме й урочо увійде в місто, в якому вже не буде жодної московської церкви й доконечно розвіється сморід від ригівського охвістя.

Ще  у 2009 році молодий рахівський патріот і політик Микола Кокіш-Мельник (нині депутат райради) подав ідею встановити в Рахові пам’ятник Степану Бандері.  Від слів перейшов до діла: замовив  відомим львівським скульпторам з рахівським корінням Юрію і Олександру Гав’юкам проект, схвалив макет, за власні кошти оплатив виготовлення пам’ятника у бронзі на Львівській кераміко-скульптурній фабриці. Пам’ятник Бандері (на фото), як і усі роботи талановитих Гав’юків, вийшов монументальним і передав нестримний характер й готовність до боротьби Великого Українця.

А далі почалася коломийка, за яку соромно має бути усім рахів’янам.

Бандеру до Рахова не впустили. Хто б сумнівався! Міська рада спочатку прийняла рішення виділити місце під монумент, однак після протесту прокурора злякалася й відмінила ухвалу, хоча могла своїм рішенням відхилити протест. Районна рада  пробувала підтримати ініціативу тогочасного заступника Петра Ференца, який разом з депутатами-однодумцями кілька разів виносив питання на сесію, однак  депутати-регіонали все успішно «валили». Драматичним було одне з останніх засідань 2010 року перед завершенням каденції сесії п’ятого скликання: забракло  голосів, щоб прийняти рішення про встановлення у Рахові пам’ятника Степанові Бандері. Можна лише  здогадуватися про мотиви, які знерухомили руки депутатів райради, однак,  гадаю,  усі імена будуть названі…

Не пощастило в Рахові й Романові Шухевичу. Коли на іншу сесію райради завітав його син Юрій,  Герой України, то тодішній депутат і запеклий регіонал Микола Беркела-старший не приховував своєї зневаги до багатолітнього політичного в’язня радянських концтаборів й демонстративно полишив залу.

Спротив Бандері на Закарпатті чинили й чинять відверто і зухвало. Найперше проклинає його православна московська церква, а, отже, і її  філії в Рахові налаштовані до нього вороже. Місцеві регіонали за командою з Донецька й Ужгорода теж робили все, щоб  дискредитувати і не допустити встановлення пам’ятника великому націоналісту.  Свідомо зривали сесії, кликали на поміч ветеранів-«освободітєлєй», комуністів із соціалістами та усіх тих, кому українські національні герої стоять поперек горла.

Бідний Бандера! З прожитих повних страждань і болю п’ятдесяти років 10 провів у польських і німецьких в’язницях, був засуджений до смертної кари. За що? За те, що любив Україну і боровся за її незалежність та самостійність.

Уся його родина була знищена й поскрибована окупантами: молодший брат Богдан  у 1941 році  очолив один із загонів опору нацистським військам, загинув   1941-го.  Братів Олександра (доктора політекономії) та Василя (випускника факультету філософії Львівського університету) у 1942 році вбили польські наглядачі-колаборанти  у німецькому концтаборі Аушвіц. Сестер Оксану, Володимиру та Марту-Марію у 1941 році було заарештовано і заслано до Сибіру,  Марта-Марія  померла на чужині, літня Оксана повернулася на Батьківщину лише після  50-х років життя у Сибіру (померла  2008 року). 2001 року  в Стрию спочила 98-річна Володимира.

Батька Степана Бандери – греко-католицького священика о. Андрія Бандеру  -  радянська влада розстріляла у травні 1941 року. Відповідаючи на запитання суддів про своїх дітей, отець Андрій Бандера гордо відповів: «Я своїм дітям дав належне виховання, прививаючи їм любов до України. Світогляди моїх синів і доньок однакові».

15 жовтня 1959 року у Мюнхені агент КГБ Б. Сташинський пострілом із спеціально виготовленого пістолета (стріляв ампулами з ціаністим калієм) вбив Бандеру.

У нас багато героїв, але Бандера – один.

Пошанування славетного провідника української нації - внутрішня справа України і окремих територіальних громад. На противагу багатьом тогочасним польським і радянським політичним діячам Степан Бандера з верхівкою ІІІ рейху не зустрічався, з Гітлером, Геббельсом  та Ріббентропом не цілувався, всю війну провів в німецьких концтаборах і до Волинської трагедії, організованої московськими спецслужбами,  не має жодного стосунку. 

Степан Бандера  свого часу висунув три принципи ставлення до неукраїнців. Вони прості. Побратимське для тих, хто разом з нами бореться за Україну  не залежно від національності. Толерантне до тих людей, які живуть на українській землі, не протидіють нашій боротьбі, тому  до них ми повинні ставитись цивілізовано, в Україні всім місця вистачить. І, нарешті, вороже до тих, хто протидіє національно-визвольній боротьбі українського народу. Хіба в інших державах титульна нація діє інакше?

Польська і радянська пропагандистські машини творили з Бандери образ такого собі терориста, вбивці, рабівника і ґвалтівника. А це був високоосвічений українець зі священичої родини, просто нестямно любив «не ту» державу – Україну. А от якби Річ Посполиту чи Московію… Отоді мав би усі почесті!

Ось цитати з праць Степана Бандери: «Віра найбільше скріплює сили душі. Через правдиву й глибоку віру в Бога, Спасителя, кожна людина й цілий народ мають змогу безупинно черпати з вічно живого джерела стільки сили, скільки їхня душа спроможна сприйняти».  «Без власної держави, без визволення, отже і без визвольної боротьби, Україна не може мати ані свободи, ані добробуту, ані якої-небудь тіні демократії». Хтось нині заперечить?

Тим часом «рахівський» Бандера чекає вирішальної історичної миті, щоб приїхати до нашого міста й постати у центрі в усій своїй величі. Маємо добру волю певної частини депутатів міської ради, сподіваємось, вони ухвалять знакове рішення.

Великий Українець і галичанин таки прийде до закарпатських гуцулів, стане поруч зі Степаном Клочуряком, Василем, Іваном та Дмитром Климпушами, Августином Волошином, Іваном Маргітичем, Теодором Ромжею, карпатськими січовиками, героями Небесної Сотні, воїнами-атовцями, бо одні в минулому упродовж темних віків недержавності, а інші в новітні часи – усі разом, упродовж століть, збратаною  багатомільйонною спільнотою мріяли й боролися за найвищу національну цінність  – самостійну й соборну матір-Україну.

Провідник ОУН Степан Бандера став людиною-символом Других національно-визвольних змагань українців у ХХ столітті. Він відчував відповідальність за свої вчинки, що є найвищим тягарем для героя.

Про це писав Степан Бандера: "Мушу Вам щиро сказати, що мені дуже важко. Гнітить мене невимовно те, що з моїм ім'ям зв'язуються найбільші цінності нашої боротьби, куплені працею, великими жертвами і кровію Найкращих Друзів. Чуюся негідним служити за символічне зосередження тих вартостей українського визвольного руху». 

Наші політики і громадські діячі проголошують бандерівські гасла, але не дотримуються їх. 

Біля Порошенка й Тимошенко Бандера почував би себе ніяково…

Олександр Масляник, Закарпаття онлайн.Блоги
02 січня 2019р.

Теги: Бандера, Рахів

Коментарі

українець 2019-01-07 / 18:12:41
Magyar-Hun, заопікуйся, краще, своїм рахітичним Петефі в Ужгороді

Magyar-Hun 2019-01-07 / 18:08:44
Треба поставити на повний ріст, на вмі 158 см.

гуцул 2019-01-06 / 03:39:41
А пам'ятник гарний. Треба ставити

гуцул 2019-01-06 / 03:37:58
Бандера теж наш, український герой

Magyar-Hun 2019-01-06 / 02:31:03
А що свого героя, Борканюка вам мало?

ІВАН 2019-01-03 / 09:14:14
Подайте фото памятника.

Анці 2019-01-02 / 23:29:23
Вам ще багато кого хибіло, щоби ви з мадярських і москальських покручів стали, нарешті, людьми, гідними своєї нації.

Аня 2019-01-02 / 20:10:29
ще нам Бандери у Рахові хибіло!