Пряшівський феномен. Микола Неврлий

Саме сьогодні акад. Микола Неврлий за робочим столом у братиславському помешканні подивляється самому собі і, певно, тішиться неабияк, адже не жарти – на порозі знічено тупцює молодий сто перший рік його вщерть виповненого великими сенсами і глибокими змістами життя. Ситуація украй нетипова, виїмкова тим більше в середовищі української творчої й наукової інтелігенції, а ще паче – серед покоління, яке Микола Неврлий уособлює.

Пару днями раніше (10-11 листопада) у Пряшеві відбулася міжнародна наукова конференція, присвячена 160-річчю від дня народження Івана Франка та 100-річчю від дня народження Миколи Неврлого.

Маючи вагоме оправдання в поважності віку та інших очевидних заслугах, акад. Микола Неврлий на цю конференцію дозволив собі не їхати (може і вперше), а от відеозвернення до учасників наукового зібрання надіслав і бадьорим голосом спонукав їх до плідної праці та важливих звершень. Продекламував фрагмент з лірики Івана Франка і з подиву гідним запалом виконав акапельно «Не пора, не пора москалеві, ляхові служить…».

Отаке воно покоління, котре дає мені підставу говорити про Пряшівський феномен в історії українських націє- та державотворчих змагань.

Пленарне засідання конференції, яку організували Філософський факультет Пряшівського університету, Інститут україністичних та центральноєвропейських студій, Союз русинів-українців Словацької республіки та Асоціація україністів Словаччини, відкрив ґрунтовною доповіддю колега й близький приятель ювілянта акад. Микола Мушинка «Микола Неврлий – патріарх чеської й словацької україністики». Одночасно доповідач виконав доручення старшого побратима й проанонсував подану ним до матеріалів конференції доповідь «Українсько-словацькі взаємини в культурно-історичному аспекті».

Мабуть ні в кого не виникало сумніву в правдивості фрази Миколи Мушинки, що про Миколу Неврлого він міг би говорити безконечно, але характерним для доповідача (що трапляється нечасто) є безумовне дотримання регламенту. Тут подаю лише коротенький фрагмент з його доповіді: «Переломним у житті Миколи Неврлого став 1987 рік, коли під час горбачовської “перебудови” та “гласності” і в Україні почали заповнювати “білі плями” в літературі. Микола Неврлий один з перших почав популяризувати в Україні творчість письменників української політичної еміграції, публікуючи в наймасовішому українському журналі “Україна” серію статей зі спогадами про О. Олеся, Є. Маланюка, О. Бурґардта (Юрія Клена), О. Ольжича, Л. Мосендза, О. Стефановича, С. Гординського, І. Качуровського та М. Ситника. В інших журналах він опублікував спогади про І. Кулика, В. Сосюру, М. Бажана, Б. Беднарського, А. Гарасевича, І. Панькевича, О. Зілинського, І. Мацинського тощо».

Тут знову мушу акцентувати Пряшівський феномен, бо саме в 50-70-х роках на сторінках «Дуклі» та інших пряшівських видань перераховані вище імена прописані на високих літературознавчих регістрах пером, зокрема, і Миколи Неврлого. Його й трактуємо як одного з рушіїв досить тривалого й повноцінного наукового і мистецького лідерства східно-словацької української Мекки – Пряшева.

У рамках конференції стався ще один високомистецький вибух, який своєю простотою й неймовірною потужністю зачепив кожного. А була це прикінцева концертна програма самодіяльного колективу з Пряшева, Ряшева та околиць (Ганна Ванькова, Ольга Урамова, Людмила Ражина, Галина Мивканич, Домініка Адамишинова) під керівництвом Ліни Гвать. В її виконанні як художнє обрамлення знову звучало «Не пора…». Та глибоко вразила інсценізація у форматі «радіо-пʼєси» (жарт) трьох останніх дій «Украденого щастя» Івана Франка. Всі умовності (вже хоча б виконнання жінками чоловічих ролей) розсіялися, розчинилися в емоційній напрузі театрального дійства на кількох квадратних метрах конференційної зали. Як звично в таких випадках казати: це треба було бачити!

І знову навертаюся до Пряшівського феномена. Бо згадана Ліна Гвать (як і її чоловік Іван) до нього також безпосередньо причетна. А вже хоча б тому, що працюючи в мюнхенській студії «Радіо Свобода», вона записувала й транслювала в широкий ефір репортажі пряшівського кочегара Миколи Мушинки.

Повертаючись до нинішнього ювілянта, подаю тут привітання йому з півстолітньої давності, з часів апофеозу Пряшівського феномена. І хоча років тоді Микола Неврлий мав удвічі менше, велич його була очевидною, сила – потужною, ідея – нездоланною.

Юрій АНДРІЙОВИЧ

ВІРНІСТЬ ІДЕЇ
До 50-річчя Миколи Неврлого

Недавно у Братиславі сталася така дріб­ничка: здібний молодий науковець, що кілька років успішно працював у галузі вивчення східнослов’янських літератур та літературних зв’язків, перейшов працюва­ти на ділянку вивчення угорської літера­тури. На фоні цього факту двадцятирічна плідна наукова діяльність п’ятдесятиріч­ного чехословацького україніста Миколи Неврлого вже сама по собі заслуговує на похвалу всіх тих, хто знає умови, в яких починали працювати і працюють чехосло­вацькі україністи.

* * *

Микола Неврлий народився в листопаді 1916 року в українсько-чеській сім’ї в Ростові-на-Доні, куди у першій світовій війні попав його батько. Закінчивши семирічну середню школу, Микола у 1933 році разом з батьками переїхав у Чехословаччину. Тут він закінчив учительську академію, трохи вчителював, а потім записався студентом університету у Празі. Університетське на­вчання він продовжував після визволення Чехословаччини і закінчив його у 1950 році у Брно, де здобув академічний титул док­тора філософії. Вже понад 10 років працює екстерним працівником Чехословацько-ра­дянського інституту, а тепер Інституту сві­тової літератури і мов Словацької академії наук у Братіславі.

* * *

Наукова діяльність М. Неврлого продовжу­ється уже майже 20 років. За той час він написав і надрукував до 250 наукових праць, розвідок, статей, рецензій тощо. Серед книг є наукові монографії чи більші наукові пра­ці («Ivan Franko — ukrajinský básnik revolu­cionár», Прага, 1925 p., 175 стор.; «Ivan Kotljarevskyj a jeho buditelské dílo», Praha-Moskva, 1954 р., № 8; «Ivan Franko a Slováci», «Z dejín československoukrajinských vzťahov», Братіслава, 1957 p., «Taras Ševčenko – revolučný básnik Ukrajiny», Братіслава, 1960 p.; «Bibliogragia slovenských ukrajiník 1945-1964», Бра­тіслава 1966 p. та ін.), а також менші, проте вагомі розвідки. Оглядаючи його наукову діяльність здається, що за останніх 20 років М. Неврлі не оминув своїми статтями, ре­цензіями чи глосами жодного українського визначного ювіляра в галузі літератури, культури та суспільних наук.

Про актуальність його наукової продукції свідчать численні відгуки на його праці, яких нараховується понад сто; в тому чис­лі понад 40 в словацькій, чеській, німець­кій та польській а понад 65 в українській та російській мовах. Зокрема цінують на­укову діяльність М. Неврлого на Радянській Україні, де про нього з’являються навіть окремі статті у пресі (напр.: Леонід Коно­валов. Наш друг Микулаш Неврлий // Літературна Україна, № 93, 1963 р.)

Значення української діяльності М. Неврлого більшає, коли усвідомимо собі факт, що жодна словацька (а може й чехосло­вацька) газета чи журнал а також чехо­словацьке радіо, телебачення тощо, не ма­ють редактора для обслуговування ні укра­їнського населення ЧССР, ні всієї України. Не бути Неврлого, якого в радянській пре­сі одного разу назвали «добровільним кон­сулом української культури у Братиславі» (та ще кількох йому подібних), словацька преса була б набагато біднішою україністичними матеріалами.

Активно співпрацює Микола Неврлий та­кож з українською пресою Чехословаччини, зокрема з нашим літературним журналом, в якому друкує розвідки про українську післяжовтневу поезію, над якою він працює вже кілька років. Судячи якраз по надру­кованих уривках, готована монографія на­певно підніме багато забутого останніми десятиріччями матеріалу і викличе нема­лий інтерес серед дослідників української громадськості.

* * *

Говорячи про п’ятдесятирічний життєвий шлях відомого чехословацького україніста, приватного наукового працівника Словаць­кої академії наук, доктора Миколи Неврлого, хочеться у цій короткій ювілейній замітці сказати ще хоч пару слів про ювіляра як про людину, її вдачу, характер, відношення до людей і праці.

Мені Микола Неврлий видається людиною добре підготовленою до україністичної пра­ці, широко обізнаною зі станом і пробле­мами не тільки чехословацької, але й усієї україністики. Це вперта й наполеглива на­тура, свідома своїх обов’язків по відношен­ню до свого народу і його культури, вірна своїй темі, яка давно вже стала для неї не лише темою його наукової праці, але й темою його життя, як у таких випадках кажуть – темою його серця.

З нагоди п’ятдесятиріччя Миколи Неврлого бажаємо йому нових творчих успіхів в йо­го особистому житті та у науковій роботі.