Дев’ятий місяць листопад. ІІ.

Дзвоніте на тривогу, йде вогень,
Дзвоніте, гей дзвоніте!..
(о. Степан-Севастіян Сабол-Зореслав. Перед бурею)

Добрий мій знайомий сьогодні вдосвіта спокійно і врівноважено сказав мені приблизно таке: «Підтримую й наполягаю на позбавленні громадянина України Януковича Віктора Федоровича імунітету Президента України, на  негайному порушенні кримінальної справи проти нього особисто та громадян України, безпосередньо причетних до його дій зі створення організованого угруповання з метою зради держави Україна, формування організованих банд  та підпорядкування злочинним цілям діяльності державних органів влади та правопорядку: фізичної наруги, розбою, крадіжок, морального та етичного приниження стосовно громадян України, громадських організацій, установ, інституцій, підприємств. Наявність імунітету в громадянському суспільстві – це нереабілітуюча обставина звільнення від кримінальної відповідальності. І навіть новий КПК України не робить ніякого винятку для Президента України. Найвища міра покарання згідно з чинним законодавством України – найменше, чого заслуговує громадянин України Янукович Віктор Федорович…»

Ловлю його на проколі: «О, та ти вже й вирок виніс?..»

Мовчить, думає, а тоді каже: «Маєш правду. Свій вирок я йому вже виніс…»

На малому стало…
Як зараз Україні із того всього вийти достойно?
Бо законно нічого не вийде – маю таке переконання.

Хіба що за нормами Людського Права…

І вже не дивуюся, чому загалом оптимістичний фільм про національний Здвиг 2004 року «Хочемо Правди» ми завершили текстом:

…Що буде далі?..

А далі –

небо розверзнеться,

мов розпанахана рана,

а далі без блиску,

а далі без грому

стікатимуть зорі

густою кирвицею

нам попід ноги,

попід коліна...

Маєте, браття!

Любіть Україну!

Може, потому,

а може, й одразу

явиться перст

і коліноприклонним

тихо й пречисто

теплою кров’ю

уста зволожить

на вічну пам’ять,

що не згубили честі і віри...

Нині шукаю помочі в тих, кого добре знав, кому вірив і вірю, з ким легше жити. Й не страшно... Перечитую Зореслава:

ПЕРЕД БУРЕЮ
(Уривок)

Скервавлена Европа спить у сні,

(Порожні і пусті її хороми...)

А понад нею бурі навісні

Збирають свої громи.
 

Мовчить земля... Кругом заклята ніч.

Лиш полохливо лилики літають,

То заглядають марева до віч,

То в теміні зникають...
 

А з підземелля зрада буха, б’є;

(Вже динаміт підложений, готовий!..)

На Півночі Червоний Смок встає –

Жадний людської крови.
 

І зором його очі обняли

Усю Европу, Азію й всю землю...

На всі краї зрадливо налягли

Керваві тіні Кремлю.
 

Навколо ж все дрімає в тьмі німій,

Навколо тишина страшна, жахлива,

А з Півночі надходить буревій –

Кервава буря й злива.
 

В далечині зиґзаґи блискавок

Все небо ріжуть вже керваво, грізно.

Вставай Европо, йде Червоний Смок,

Вставай, бо буде пізно!..
 

Народи, встаньте! Йде ваш судний день,

Сини землі, мечі до рук беріте,

Дзвоніте на тривогу, йде вогень,

Дзвоніте, гей дзвоніте!..
 

... або ж триватиме, як про те писав Петро Миколайович Скунць:

"...І нема українського дня,

Є лише українська ніч..."

Теги:

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати