Понад останніх 10 років на політичній мапі України Закарпаття здебільшого асоціюється переважно з цим прізвищем. Причому як у його симпатиків так і противників. Іншими словами, Віктор Балога найбільшою мірою підпадає під визначення архетипу закарпатця з його хазяйновитістю та хитрістю, зовнішньою доброзичливістю та вмінням тримати дулю в кишені, космополітизмом в поєднанні з місцевим патріотизмом.
Народився 15 червня 1963 року в селі Завидово Мукачівського району. Одночасно це і глибинка краю, і, практично, його географічний центр. Можливо й тут присутня певна зумовленість кар’єри, бо поруч виросли й попередник на «губернаторській» посаді С.Устич та два інші найвідоміші політики краю – в.о. прем’єра України В.Дурдинець та неодноразовий віце-прем’єр В.Пинзеник.
Перші вісім років навчався в рідному селі, а середню школу закінчив в сусідньому Загатті, де якраз вчителювали Устичі. Ще в школі відзначався заповзятою енергією та неабиякими організаторськими здібностями. Але вони були направлені не на звичний для радянських часів галасливо-комсомольський дух, а на практичну самоорганізацію заробітку та дозвілля молоді. Тому, цілком закономірно, для продовження навчання Віктор вибирає Львівський торгово-економічний інститут, престиж якого передбачав не перспективу владної кар’єри, а міцну матеріальну базу. Після його закінчення у 1984 році служить в армії у Сваляві та Чернівцях, а з 1986 року працює за спеціальністю «товарознавство і організація торгівлі продовольчими товарами» у Берегівському та Мукачівському районах.
Період переходу країни на ринкові відносини якнайкраще сприяє професійній самореалізації В.Балоги і з 1992 року він повністю переходить у приватний бізнес, куди підтягує й родину і, насамперед, двоюрідного брата Василя Петьовку. У 1992-1997 роках В.Балога – директор ТОВ «Рей-Промінь», на базі якого формується Закарпатська продовольча група. З 1997 року воно трансформується у ТзОВ «Барва».
Найбільш характерною рисою Балоги-бізнесмена є його системний підхід, який пізніше дасться взнаки і в політиці. На цій основі він зближується з талановитим системним адміністратором І.Крілем і так утворюється чільна трійка «Барви», яка стає бізнесовим лідером Закарпаття. Психологічно вони уособлюють класичне визначення успішної групи: В.Балога – генератор ідей, В.Петьовка – критик, І.Кріль – реалізатор і чудово демонструють це на практиці. До прикладу, у 1997 році «Барва» практично повністю комп’ютеризована в той час, як найбільший конкурент «Закарпатоптбакалія» продовжує працювати за радянськими лекалами і, звичайно, не витримує конкуренції.
Хоча, безумовно, не можна оминути тут увагою й роль тіньового бізнесу, який панував у 90-х роках та М.Токаря (Гєші) з яким «Барву» тісно пов’язують. Але навіть цей, найбільш компрометуючий період, на тлі пострадянського простору свідчить швидше про плюси В.Балоги, ніж про його мінуси. По-перше, М.Токарь ніколи не був судимий, на відміну від більшості місцевих братків, а його «кримінальний авторитет» радше заповнював правовий вакуум, ніж протистояв закону. По-друге, В.Балога, почав на Закарпатті легалізацію «хаотичного бізнесу», коли на ньому ще не розумілась ні податкова, ні міліція, ні митниця разом з державною бюрократією. Тому, звичайно, всю цю ситуацію 90-х можна розглядати з позицій невинного немовляти, але вона нічого не прояснить для усвідомлення реальності.
В активну політику В.Балога подався напередодні виборів 1998 року, коли висунувся на посаду міського голови Мукачева. Але для цього вже був добре підготовлений грунт. До прикладу, ще за рік до того на роботу у «Барву» був запрошений А.Колібаба, який не міг себе реалізувати в нетрях інтриг обласної адміністрації, а в Мукачеві отримав майданчик для реальної роботи з виборцями. Був знайдений актив, як ото О.Гаваші серед освітян, В.Васюта серед медиків, Й.Кулл серед підприємців і т.д. Запрацювала газета «Старий Замок», перше в області недержавне телебачення «М-студіо». Так сформувалася мукачівська політична команда. Відповідно вона виявилася затребуваною Києвом й отримала партійну підтримку від СДПУ(о) в особі Кравчука, Марчука, Онопенка, Медведчука, Суркіса, що для 1998 року важило не мало. Тому перемога виходила безальтернативною, хоча насторожує одна особливість. В бюлетенях був лише один кандидат. Чи то команда Віктора Івановича перестаралася, чи то справді не виявилося охочих змагатися з домінуючою тоді в місті «Барвою», але у підсумку переможець здобув 82,4%. Проти проголосувало 17,6%.
Однак, наступні місяці просто всмоктали В.Балогу у вихор політичних подій. Вже за півроку Закарпаття накрило найбільше за всю історію незалежності лихо – повінь. За масштабами воно поступалося лише Чорнобильській катастрофі. З берегів вийшли практично всі найбільші річки області, в тім числі постраждали й найбільші міста Ужгород та Мукачево. Тобто, владі слід було виявити не лише здібності в організації виборів, а й практичні навички у головному своєму призначенні – захисті безпеки людей. І зроблено це було далеко неоднозначно. Якщо в низці районів люди залишилися дуже незадоволеними, то десь, зокрема в Мукачеві, вони за кілька місяців не лише отримали компенсацію, а й значно покращили свої житлові умови, якщо порівняти з періодом до катастрофи. Треба зазначити, що значну допомогу в цьому надав і Центр. Л.Кучма кілька разів відвідав Закарпаття і доклав помітних зусиль, щоб організувати допомогу краю від інших регіонів. Зокрема, значні фінансові й матеріальні ресурси надійшли в область із найбагатшого Донецького регіону, який на той час очолював В.Янукович. Причому, зроблено це було й наприкінці 1998 року, й під час другої значної повені – в березні 2001 року.
Однак, загальна соціально-економічна ситуація в області і далі погіршувалася. Найпекучішою проблемою залишалася величезна заборгованість із заробітної плати і пенсій, що продовжувала зростати. Причому й виходу з цієї ситуації не спостерігалося, оскільки у взаєморозрахунках підприємств панував бартер, що мінімізувало бюджетні надходження, а значну частину економіки заводило в тінь. Катастрофічної позначки досягло безробіття, що призводило до масової трудової еміграції населення й значного скорочення його працездатної частини. А це, своєю чергою, ще більше посилювало навантаження на соціальну частину бюджету й захоплювало проблему в зачароване коло, вихід з якого можливий був лише при різкому економічному прориві.
Тому у процесі підготовки до президентської виборчої кампанії сталася й зміна «губернатора» Закарпаття. У травні 1999 року Президент звільнив С.Устича з посади голови обласної адміністрації, відправивши на почесну політичну пенсію – послом до Праги, а на його місце призначає 36-річного Віктора Балогу.
Віктор Іванович – це перший керівник області, який повністю зробив свою політичну кар’єру завдяки бізнесу. Вперше В.Балога потрапив в поле зору Л.Кучми саме під час осінньої повені. На відміну від інших, мукачівський мер мав можливість не стільки виступати в ролі прохача, як показати менеджерські здібності під час ліквідації стихійного лиха. Пізніше така готовність стати кредитором ліквідації заборгованості із зарплат і пенсій, хоч і не без вигоди для власних комерційних структур, стала в пригоді Л.Кучмі вже як кандидатові в президенти. Сподівався посилити свій уплив в області через В.Балогу й В.Медведчук, для якого справою честі і кар’єри стало показати якнайкращий результат на Закарпатті на користь Л.Кучми. Одночасно з цим на підвищення пішов й І.Різак, який став першим заступником «губернатора» та очолив обласний осередок СДПУ(о). Разом із В.Балогою до обласної влади прийшли члени його мукачівської команди І.Кріль, А.Колібаба, О.Гаваші, хоча й колишні заступники С.Устича В.Приходько, В.Лінтур також зберегли свої посади. Показово, що спочатку Віктор Іванович зарезервував за собою й посаду Мукачівського міського голови, зосередившись винятково на економічних питаннях та віддавши прерогативу в політичних І.Різаку, якому за два роки майже безперервних успішних виборчих кампаній сподобалася роль головного політика області.
Ще одним промовистим кроком нового очільника краю стало те, що він практично відразу організував раду старійшин, куди ввійшли всі попередні керівники області починаючи з В.Ільницького та Г.Бандровського і систематично радився з ними, що свідчило про пріоритет спадкоємності та активне бажання вчитися.
На питання про причини призначення В.Балоги «губернатором» І.Кріль в одному з інтерв’ю відповів так: «Коли сталося стихійне лихо, Кучма приїхав на Закарпаття. Побував в одному районі, в іншому, а люди хіба що не б’ють президента. Кучма приїжджає в Мукачево, виходить із машини, а люди йому дякують за те, що влада їм допомагає. Тоді Кучма підкликав С.Устича й питає: «Ти чим займаєшся? Чому в Мукачеві роботи йдуть повним ходом, а в області нічого не робиться?» За кілька місяців люди вже жили у нових будинках і знову дякували Кучмі». (Лещенко С. Інтернет-видання «Українська правда». – 2007.- 10 грудня).
Невідкладним завданням, за яке взявся В.Балога, була якраз ліквідація заборгованості із зарплат і пенсій. Уже в середині літа – на початку осені до районів почали розвозити продукти й розподіляти їх у рахунок погашення зарплати. Звичайно, така бартерна система була не найкращою і згодом опоненти В.Балоги активно використовували це у своїй критиці, звинувачуючи в завищених цінах, поганій якості продукції тощо. Але в конкретних умовах 1999р. це був певний прорив, що дозволив зрушити проблему з мертвої точки.
Як наслідок, Л.Кучма доволі впевнено переміг на Закарпатті, яке дало четвертий результат в Україні за чинного президента (54,5%). Випередили наш край лише три галицькі області. Однак, якщо в першому турі голоси за Л.Кучму можна вважати доволі об’єктивними, що підтверджувалось й соціологічними замірами, то в другому на повну потужність зіграв адмінресурс. У цьому переконує зіставлення цифр, коли у другому турі на 229 500 виборців проголосувало більше. Звичайно такого не могло статися без жорсткого тиску влади і прямих фальсифікацій, позаяк у другому турі кількість голосуючих зазвичай падає. Не міг про це не знати й В.Балога. У майбутньому така практика обернеться справжніми виборчими війнами, які досягнуть свого піку у 2003-2004 роках у Мукачеві, де зійдуться в прямому герці В.Балога та І.Різак, які восени 1999 року ще були союзниками. Причина можливостей таких маніпуляцій одна: поки результат боротьби не відомий, існує багато кандидатів і, відповідно щільний контроль за виборчим процесом, фальсифікації мінімізуються. А коли головний результат визначений, немає зацікавленості в контролі, знаходяться тисячі чиновників, кар’єристів, «політичних заробітчан», які, вислуговуючись одне перед одним, цілком спотворюють волю виборців. Такою є практика авторитарних держав. І суб’єктивний фактор виконавців тут відіграє значно меншу роль, ніж загальна атмосфера громадянської зрілості, що панує в суспільстві.
Після президентських виборів 1999 року Україна опинилася на болісному етапі роздоріжжя. Якщо в економічній царині під значним тиском об’єктивних обставин та ринкових законів українські можновладці все більше наважувалися на відкриті конкурентні відносини та правила, прийняті в європейському співтоваристві, то в політичній сфері владна верхівка прагнула законсервувати своє панування і вже розпочала готуватися до його продовження після закінчення другого терміну Л.Кучми. Так, не здобувши підтримки парламенту для продовження прем’єрства В.Пустовойтенка, Л.Кучма погодився на кандидатуру, запропоновану парламентською більшістю, якою став В.Ющенко. Причому, вперше в українській історії прем’єр навіть зміг поставити певні умови перед президентом, зокрема, в кадрових питаннях. Так в уряді опинилися Ю.Тимошенко, Ю.Єхануров та ще кілька реформаторів, які наважилися на демонтаж ручної тіньової економіки. Активним членом цієї команди став і В.Балога. Так уперше в державі почалися доволі радикальні економічні реформи, що базувалися на ліберальних ринкових законах, підтверджених світовою практикою. Причому вони супроводжувалися й значними соціальними виплатами, оскільки перекриття тіньових схем дозволяло різко долати проблему ліквідації заборгованості із зарплат, пенсій тощо.
Значно з більшими суперечностями проходили процеси в політичній сфері. Користуючись своєю перемогою над лівими, Л.Кучма прагнув потіснити їх також у парламенті. Унаслідок бурхливих подій, що закінчилися засіданням Верховної Ради в Українському домі, старе керівництво ВР було переобране. Натомість новим спікером став І.Плющ, його першим заступником – В.Медведчук, заступником – С.Гавриш. Таким чином, також уперше в українському парламенті була створена не ліва більшість. Однак ейфорія вседозволеності породила нову спокусу повної узурпації влади, для чого й оголошений був референдум, на який винесли цілком демагогічні питання.
Практична мета задуманих конституційних змін була єдина – фактична ліквідація інституту парламентаризму як самостійної гілки влади. Всі питання били в одну точку. Право розпуску, скасування недоторканості, зменшення кількості нардепів і запровадження двопалатності практично перетворювало вищий законодавчий орган країни на залежний від виконавчої вертикалі. Така система державної влади була досягнута майже в усіх країнах СНД, але там вона спиралася на брак громадянського суспільства. В Україні попри формальну одностайність на референдумі, громадські інститути вже досягли значно більшого рівня розвитку, і це швидко відбилося на політичній системі.
Конкретно в закарпатському вимірі вона дала збій уже практично в той самий час, коли проходив референдум. Незадоволений жорстким керівництвом СДПУ(о) В.Балога першим серед обласних керівників оголошує про «департизацію обласних органів влади». У зв’язку з цим вступає в непримиренний конфлікт з СДПУ(о). Так молодий «губернатор» остаточно перетворюється з бізнесмена на політика загальнодержавного масштабу.
Далі буде
Читачка 2013-10-13 / 22:56:15
Львівський торгово-економічний інститут, престиж якого передбачав не перспективу владної кар’єри, а міцну матеріальну базу.
Саме так, передбачав базу. Тут пан Пащенко влучив у яблучко. Хто ті часи пам"ятає, пригадає: були у Мукачеві різні бази з постачання товарів біля вокзалу і під зАмком. Ото була мрія туди потрапити закарпатців-випускників ЛТЕІ. Там можна було на посаді куфайкового товарознавця добру собі й родині міцну матеріальну базу створити в умовах тотального дефіциту. БУла така собі на ту тему пісенька російською: "Растварімий кофе прівезлі на базу...
Растварімий кофе "растварілся" сразу".
у 1984 році служить в армії у Сваляві та Чернівцях
Знову ж до пам"яті народної:
1981-89 роки були роками Афгану. І відвертітись від того й потрапити служити близько додому, а не в десь у ЗабВО, треба було прикласти організаторські здібності. Бо "мітла" чітко мела тоді по Україні, навіть з ВНЗ з військовими кафедрами відстрочки були зняті.
ivan 2013-10-12 / 11:32:27
da, ... krashe serija statej by ne vkl'uchala Balohu. Ja ne zmih ze dochytaty...
??? 2013-10-12 / 01:20:45
ара, а потім галюцинації пройшли?
ара 2013-10-12 / 01:00:12
до цього часу пам'ятаю вигляд барвівських макаронів з личинками, і чоботи 46 розміру, якими балога ліквідовував піврічну заборгованість по зарплаті моїх батьків-вчителів.
К. О. Мпот 2013-10-11 / 21:54:13
"а на практичну самоорганізацію заробітку та дозвілля молоді." - сигарети, бухло і жувачку "толкав"?
"свідчить швидше про плюси В.Балоги, ніж про його мінуси. По-перше, М.Токарь ніколи не був судимий, на відміну від більшості місцевих братків, а його «кримінальний авторитет» радше заповнював правовий вакуум, ніж протистояв закону." - це ШЕДЕВР "політаналізінга від пащенка", калап долу.
виборець 2013-10-11 / 13:33:53
до «Генек 2013-10-11 / 12:39:08»
Ну, по-перше, мене вже давно нічого «не болить», «не кипить» та «не гнітить». Лише може «здивувати».
А, по-друге, якби В.Пащенко писав і далі для декількох мукачівських сайтів, а не вів свій блог на ЗО, повірте, я б промовчав.
Але у ЗО, на мою думку, на багато більша аудиторія. Крім того, цей сайт читає багато моїх знайомих, які періодично на нього посилаються.
І головне, ЗО, теж на мою думку, поступово перетворюється на дійсно політ. коректний та незаангажований сайт – звідси і зростання його популярності, принаймні серед моїх друзів.
Раніше, якщо мої коментарі автору чи Адміну не подобались, вони просто видалялись. Якщо їх зараз залишають – значить щось, як мінімум, у редакційній політиці ЗО змінилось. І мене це повністю влаштовує.
А щодо анонімності… Вона мені не заважає. Друзі мої ніки знають. І нас разом це теж цілком влаштовує.
виборець 2013-10-11 / 12:58:41
Пане Пащенко, тут мені попався на очі дуже влучний вислів Вашого колеги по ГО «Інститут політичних досліджень» О.Гавроша у його інтерв’ю «Радіо Свобода» щодо подій довкола Народної площі, де він говорить про О.Ледиду:
«Іван вийшов із села, але село з нього не вийшло».
Як Ви вважаєте, пане Пащенко, цей вираз, а також на додачу вже вислів і від мене «Зроби із Івана пана… », стосується тільки О.Ледиди?
Чи все ж таки колишній член партії «Наша Україна» та колишній заступник губернатора О.Ледида чогось встиг навчитися і від колишнього свого шефа В.Балоги?
Чи я щось перебільшую, на Вашу думку?
Генек 2013-10-11 / 12:39:08
виборцю, коли людям є що сказати, вони виходять з рамок анонімності і починають, як мінімум, вести блог і писати в ньому те, що не дає їм спокою. А ваші коментарі переслідують незрозумілу ціль. Напишіть свою версію, а ля "Віктор Балога V2.0"
виборець 2013-10-11 / 12:20:26
Виправлення. У останньому абзаці у зверненні: «пане Пащенко».
виборець 2013-10-11 / 11:56:04
Не буду сперечатися із «знаючим 2013-10-10 / 23:41:34» про родовід М.Токара (його дідо з бабкою поховані саме у Кальнику, де М.Токар провів дитинство, побудував нову церкву і ще за життя заасфальтував дорогу, не гірше ніж у Завидові), але це вже інша «історія».
Ну, а з автором, якщо він все ж таки не видалив мої коментарі, дозволю собі трохи «подискутувати».
Якщо навіть Ви, пане Пащенко, визнали «стосунки» Рати і Гєши по ринку Краснодонців (крім цього, до речі, вони погодили і фірму «Барву-Уж» біля «України», та багато чого й іншого), але без В.Балоги, то, що відбулося далі, Ви маєте пам’ятати теж – перерозподіл «спадку» М.Токаря, але вже по цілому Закарпаттю.
Проте вже чомусь виключно між Ратою та В.Балогою, який не завершився і по нині.
По сюжету це нагадує «події», що відбувалися у Донецьку саме у ці часи (!) між Ахатєм Брагіним, Євгеном Щербанем і Рінатом Ахмєтовим. Ви не знаходите? А тут Ви ще і про щедру поміч Мукачеву з Донецьку від В.Януковича під час повені на Закарпатті згадали…
Але менше з тим, краще йти далі за текстом Вашого коментаря.
Пане Пащенко, родовід Г.Бандровського, В.Ільницького, та інших членів «ради старійшин», немає принципового значення для років їх роботи «керівниками області» саме в Ужгороді, саме у той період, коли батьки та родичі Н.Шуфрича та С.Ратушняка теж там працювали у обласному центрі, і явно не в «ЖЕК-у».
І вони теж були партійними працівниками, і теж були, хоч і нижче рангом, але на керівних посадах, і відповідно саме у цьому ПАРТІЙНОМУ дусі виховували своїх дітей.
Саме ЦЬОМУ ДОСВІДУ партбудівництва цих партійних керівників і намагався вчитися В.Балога, який С.Ратушняк та Н.Шуфрич отримали ще у дитинстві, навчаючись не в сільських, а у міських номенклатурних школах. Іншого «досвіду» у цієї «ради старійшин» не було, і не могло бути.
Тому, пане Пащенко, поменше емоційності, а більше послідовності, тим більше у власних словах.
Далі про «спортивні успіхи» С.Ратушняка та Н.Шуфрича та «громадські» у цей час В.Балоги.
Пане Пащенко, Ви вже не молода людина, тому маєте пам’ятати, що інших занять у той час у них і не могло бути.
Міські діти партійних батьків після школи йшли у спортивні секції, а сільські діти - допомагати батькам по господарству.
Думаю, для Вас не є секретом, що навіть у ті партійні часи, більшість селян Мукачівського району, і не тільки, працюючи у «колгозах», жили з базару, продаючи там продукцію власного виробництва цілий рік. Починаючи від ранніх квітів та капусти закінчуючи горіхами та медом.
Не буду уточнювати на чому спеціалізувалося Завидово, бо образяться чергові «знаючі», але для мене їхній «грушівці» немає рівних до цих пір.
Окрема тема, це сезонне заробітчанство, через яке нерідко діти старших класів сільських шкіл потрапляли у школи лише взимку.
Пане Пащенко, не хочу нікого ображати, але, як Ви гадаєте, якщо міські квартири в Ужгороді у той час мали всі «удобства» від газу до центрального опалення, то як з цим питанням тоді було у закарпатському селі? Коли В.Балога вперше побачив, вибачте, унітаз? В армії у вигляді «чаші Генуї»? Чи у загальному вагоні поїзда, коли у дитинстві влітку їхав на заробітки?
І це Ви називаєте «громадськими успіхами» звичайного сільського хлопця, який вчився разом з братами у школі-інтернаті, і, на відміну від молодшого брата Івана, навіть у футбол не хотів грати?
Пане Пащенко, враховуючи, що мій коментар може вийти довшим за Вашу статтю, тому що мені є що сказати і на рахунок Ваших припущень щодо мене, і мою «прискіпливість», завершу його просто, хоча і повторюючись у відповідях Вам вже багато раз. Мені не треба популярності, і я небідна людина, тому можу собі дозволити писати коли хочу і те, що хочу особисто, не «зализуючи» нікому, тим більше за гроші.
Але я принципово проти тези Мюллера з фільму «Сімнадцять миттєвостей весни», коли він казав Штірліцу про майбутнє націонал-соціалізму Німеччини:
«Сейчас мы им (німцям) не нужны. Но лет через 20, когда где-нибудь Вы вместо обычного приветствия услышите слово «хайль», знайте, что мы уже там. Что именно там возродится наша идея, а за идею надо платить. Вот тогда и пригодится золото партии (Бормана), чтобы платить всяким борзописцам…»
20 років, пане Пещенко, минуло. І я проти, щоб гроші та ідеї «підприємця» Гєши відроджувались у любому вигляді, навіть під Вашим соусом!
Віктор Пащенко 2013-10-11 / 05:04:35
Виборцю! Насправді стомився відповідати на анонімну дурню! Але зважаючи на Ваш, псевдо прискіпливий стиль в останнє відповідаю!
1) Шуфрич та Ратушняк виросли в Ужгороді, а Ільницький на Міжгірщині, Бандровський взагалі з Кіровоградщини, тому до чого це дурне порівняння?
2) Про Ратушняка та Шуфрича я згадував про спортивні успіхи. А Балога старався про громадські. Джерело: учні та вчителі, які ще живуть!
3) Якщо поміняти прізвища Ратушняка та Балоги, то саме М.Токар був організатором базару на Краснодонців, спільно з Ратушняком, а не Балога. Дізнайтеся про витоки.
4) А Ваші жахи про Європу нагадують страхи «человечка в футляре», який саме й характеризує радянського чиновника.
5) Якщо говорити про світоглядні речі…?
Думаю, що це Вам на аматорську думку не потрібно, бо надто Ви упереджені та зацікавлені у марнославстві.
Оскільки Ви зберігаєте анонімність, то дозволю собі висловити речі про типаж:
Виборець. (Беспартійний). Це - нормальний радянський чиновник, який хотів красти потихеньку. Потім збурилася ситуація і прийшли нахаби, які її опанували. І Вам в якийсь період не дозволили під псевдо законом дурити людей. Тому Ви шукаєте винних.
Не приходить нічого кращого на думку, ніж висловлювання Ігоря Барана: «Сикливий Робін Гуд підглядає за багатими, щоб розповідати про це бідним».
знаючий 2013-10-10 / 23:41:34
Дуже поінформованому Виборцю
Токар-Геша взагалі-то народився і похований у Куштановиці
а В.Ільницький журналіст і "попереднім керівником області" ніколи не був. Щось ви куме пиз...те.
... 2013-10-10 / 19:07:43
Добре би було почути Пащенка. Чи важко?
виборець 2013-10-10 / 18:37:55
І ще, пане Пащенко. Є на Мукачівщині такі села, як Кальник (звідки М.Токар родом), Ракошино, Арданово, Лучки, та інші.
Саме в них формувались «бригади» Гєши, які у пік свого «розквіту» дійшли аж до Балкан, підминаючи під себе весь нелегальний бізнес колишніх країн соціалістичного табору СРСР. Кривавий бізнес, построєний на поломаних долях десятків тисяч заробітчан та «челноків».
Саме на грошах цього «бізнесу» формувались структури ГІД-у, РІО, «Укр.прод.групи» («Барви»), та інших «лідерів бізнесу» Закарпаття, за Вашими словами.
Це не було ноу-хау Закарпаття - кожна область України їх мала десятками, по кількості кримінальних бригад, які через них відмивали гроші.
Проте мало хто з лідерів цього бізнесу дожив до наших днів. На цвинтарях міст-мільйонників є вже цілі пишні «алеї» з могил, на яких «не в’януть квіти від «благодарних» нащадків».
Але про це тепер на пострадянському просторі, у ХХІ столітті, намагаються не згадувати «всує», тим більше називати на їх честь вулиці, чи навіть встановлювати офіційні меморіальні дошки
Вірю, що настане той час, коли Україна стане частиною Європи, і мукачівці прозріють щодо своїх моральних «авторитетів».
Не сумніваюсь, що і Ви разом з ними.
виборець 2013-10-10 / 17:42:24
На мою аматорську думку, чиста «джинса». На підтвердження цього буквально пару абзаців з тексту цього опусу.
«Можливо й тут присутня певна зумовленість кар’єри, бо поруч виросли й попередник на «губернаторській» посаді С.Устич та два інші найвідоміші політики краю – в.о. прем’єра України В.Дурдинець та неодноразовий віце-прем’єр В.Пинзеник.»
Питання:
- Н.Шуфрич та С.Ратушняк хіба не виросли поряд з «попередніми керівниками області, починаючи з В.Ільницького та Г.Бандровського», з якими потім «систематично радився» В.Балога, і «що свідчило про пріоритет спадкоємності та активне бажання вчитися» і у них?
«Ще в школі (В.Балога) відзначався заповзятою енергією та неабиякими організаторськими здібностям. …вони були направлені… на практичну самоорганізацію заробітку та дозвілля молоді.»
Питання:
- Невже ці слова не підходять до С.Ратушняк чи Н.Шуфрича?
«Найбільш характерною рисою Балоги-бізнесмена є його системний підхід, який пізніше дасться взнаки і в політиці. На цій основі він зближується з талановитим системним адміністратором І.Крілем і так утворюється чільна трійка «Барви», яка стає бізнесовим лідером Закарпаття.»
Питання:
- Якщо поміняти прізвища та назву фірми на Ратушняк і Ко та РІО, хіба це виявиться відвертою брехнею для ужгородців?
«По-перше, М.Токарь ніколи не був судимий, на відміну від більшості місцевих братків, а його «кримінальний авторитет» радше заповнював правовий вакуум, ніж протистояв закону. По-друге, В.Балога, почав на Закарпатті легалізацію «хаотичного бізнесу», коли на ньому ще не розумілась ні податкова, ні міліція, ні митниця разом з державною бюрократією.»
Без питань. No comments.
В Ужгороді насправді, навіть за часів мерів з «ходками», ще не додумались в пам'ять розстріляних рекетирів називати вулиці.
Хоча… Перший крок вже зроблено. Рату обрали почесним громадянином Ужгорода. Проте його обирали і мером, і нардепом, до чого Гєша просто не дожив. За логікою автора, НА ЖАЛЬ, для мукачівців.
Пане Пащенко, у Вас непогано виходять критичні статті. Ця стаття і близько не дотягує до цього «жанру». М’яко кажучи.
Якщо цей коментар видалиться, то це лиш підтвердить мою думку, що 3 попередні коментарі були обрані, як самі позитивні до цієї, на мою приватну думку, рекламної статті.
ggGG 2013-10-09 / 17:19:52
чого не пишете про чп у королеві-місцеву транспортну міліцію зловили при викраденні дизпалива
мукачівець 2013-10-09 / 16:10:35
брехня
??? 2013-10-09 / 10:08:34
Досить об'єктивно. А Ратушняк від армії відмазався?
Колібаба толік 2013-10-09 / 06:37:12
Шо мене похвалили дуже дякуву я відростив довгі патли і хожу як гей типирка лем позираву на вшитких звмсока