Сергій Ратушняк. Частина 2

(Продовження. Початок - тут)

Бородіно для Бонапарта

У виборчій кампанії 1998 року С.Ратушняк ставив перед собою три завдання, які б дозволили йому вийти на загальнодержавний рівень української політики. По-перше, особисто отримати мандат депутата Верховної Ради, що давало недоторканість та доступ до вищих ешелонів влади. По-друге, здобути більшість у обласній раді, щоб через неї усунути С.Устича та взяти під контроль все Закарпаття. По-третє, зберегти монопольну владу в Ужгороді, де знаходився його основний бізнес. Для цього у С.Ратушняка був чи не найпотужніший в області фінансовий та медіаресурс, відмінна електоральна база в Ужанській долині, особиста харизма та команда, але не було політичних союзників, на яких він би міг опертися. Тому заходився їх шукати на столичному рівні.

Особливістю передвиборчої боротьби 1998 року було те, що вона розглядалася як генеральна репетиція президентських виборів наступного, 1999 року. С.Ратушняк був впевнений, що Л.Кучма ці вибори програє, тому шукав політичних партнерів в опозиційному середовищі. Спочатку це був О.Мороз, якого ужгородський мер запросив у місто з метою презентації  йому виробництва вітчизняного джипу на базі «РІО». Але Сан Санич доволі скептично поставився як до можливості налагодження такого виробництва, так і до політичної співпраці з С.Ратушняком. Потім він зблизився з «Громадою» П.Лазаренка, але так і не став членом її списку. За інформацією, що виходила від самого С.Ратушняка, Павло Іванович запросив занадто велику суму за місце в прохідній частині. Врешті-решт зупинився на власному політичному проекті «Нове Закарпаття», який, утім, не міг претендувати на роль повноцінної партії.

Загалом С.Ратушняк та С.Устич на початок 1998 року фактично помінялися політичними ролями на теренах області. Сергій Миколайович тепер нагадував раннього Сергія Івановича з його ідеями самоврядності та особливої ролі Закарпаття. Про це свідчить боротьба Ратушняка з податковою, «галицькими горілчаними баронами», різка критика Л.Кучми та пропрезидентських партій НДП, СДПУ(о), НРУ, ПРП, підтримка русинських і російськомовних товариств і газет. Хоча прямих закликів до автономії він і не виголошував. А Устич став повноправним представником української соборної влади в краї.

Вибори відбулися 29 березня 1998 року. За два дні до цього С.Ратушняка, при активному сприянні В.Медведчука, таки зняли з перегонів на посаду народного депутата Верховним Судом України. Офіційно - за те, що він не проживав на території України необхідних 5 років, бо до 1994 р. був громадянином Словаччини. Хоча електорально Сергій Миколайович безумовно переміг у 70-у виборчому окрузі. За даними окружної виборчої комісії, перше місце здобув Н.Шуфрич, який став народним депутатом з 19 779 (16,8%) голосами. Але недійсних бюлетенів там виявилося аж 20 019. У переважній частині з них якраз вписували прізвище С.Ратушняка. Крім того, ще 20 805 виборців проголосували проти всіх, що також було своєрідним протестом.

Паралельно з цими виборами, на посаду мера Ужгорода С.Ратушняк отримав лише в обласному центрі 35 456 голосів. Еміл Попович, що зайняв друге місце, зібрав лише 5 194 голоси. Однак Ужгородський міський голова не здобув головного – депутатської недоторканості, і вже за місяць покинув місто через кримінальне переслідування.

Вагомого успіху на виборах в обласну раду досягло й «Нове Закарпаття», а за сприятливих умов С.Ратушняк там цілком міг розраховувати на лояльну більшість. Скажімо, в Ужгороді з п’яти кандидатів, яких пропонував Ратушняк, депутатами стали четверо. Однак попри таку електоральну підтримку вибори 1998 року обернулися для команди «РІО» катастрофічною політичною поразкою.

Найбільшою сенсацією тих виборів стала якраз надпереконлива перемога в області СДПУ(о). Сенсаційна настільки, що такого результату не очікували ні її прихильники, ні противники. Показово, що два головні опоненти в краї – С.Устич та С.Ратушняк –  одразу після виборів вступили до СДПУ. Але обласний очільник –  до «об’єднаної», і відразу ж очолив її крайову організацію, а Сергій Миколайович – до партії Ю.Буздугана, яка мала таку ж назву, але без (о), і став заступником голови вже на загальноукраїнському рівні. Втім, такі винятково технологічні ходи не додали по суті політичної ваги ні першому, ні другому.

Однак С.Устич зміг зітхнути з полегшенням і дістав певний перепочинок. Негайно після виборів до Ужгорода прибула бригада Генеральної прокуратури на чолі з Ольгою Колінько, яка почала тотальну перевірку діяльності міської влади. І, звичайно, знайшла там багато зловживань. С.Ратушняк покинув місто і вже через кілька місяців склав з себе повноваження міського голови. Газета «Ріо-інформ» тоді публікувала звернення опального мера до ужгородців з Барселони, хоча перед наступними виборами С.Ратушняк запевняв, що перебував на Вінниччині. Як би там не було, але відсутність Ратушняка в місті сприяла стрімкому розвалу РІО-синдикату та розпаду його команди. Був заарештований голова фонду комунального майна міста А.Синишин. Десятки людей з найближчого оточення піддалися жорстокому тиску та переслідуванням, і навіть головний редактор газети «Ріо-інформ» П. Гойс кілька діб провів у слідчому ізоляторі. А відсутність капітана, котрий першим покинув тонучий корабель, звичайно не сприяла піднесенню його авторитету.

В таких умовах С.Слободянюк та секретар міськради І.Цап вирішили розпочати власну гру, щоб зберегти за собою Ужгород. Обласна влада також не хотіла мати в місті жорстку опозицію до себе й тому зробила ставку на значно лояльнішого, також колишнього заступника С.Ратушняка, Степана Сембера. Опікуватися ужгородськими виборами від області доручили тріумфатору попередніх перегонів І.Різаку. Спершу С.Слободянюк, котрого підтримував С.Ратушняк, мав помітну рейтингову перевагу. Проте доволі спокійна вдача С.Сембера, запропонована ним програма примирення й планомірна робота на його користь дозволила ставленику обласної влади з невеликою перевагою вибори виграти. С.Ратушняк одразу ж через пресу привітав свого наступника, що остаточно розсварило його з С.Слободянюком. Це стало початком кінця ужгородської команди «РІО», хоча особистий рейтинг С.Ратушняка і далі залишався високим. Однак він втратив ореол непереможного лідера, а бізнес-партнери все частіше прагнули убезпечитися від авантюр екс-мера.

Відродження з попелу

Наступну президентську кампанію С.Ратушняк спостерігав здалеку. Його медійні ресурси в області фактично були передані під патронат співзасновника «Нового Закарпаття» Едуарда Матвійчука, котрий очолив закарпатський штаб О.Мороза. За тиждень до виборів С.Ратушняк телефоном передавав краянам: «Кучма виявився Іудою української держави… Жодна порядна людина не підтримує нинішній режим. Тому не буде голосувати за Кучму, який є ватажком згубного для держави і антилюдського для громадян явища під гаслами липових «реформ»… Місце Кучми і його оточення –  за гратами» (РІО. 23.10.1999р.). Зі зміною влади він розраховував вийти з-під кримінального переслідування, але поразка О.Мороза поховала ці плани.

Відтак розстановка політичних сил в області суттєво змінилася. Після призначення прем’єром Віктора Ющенка новий закарпатський «губернатор» Віктор Балога став ініціатором так званої «департизації» державних органів, метою якої було позбавитися від занадто щільної опіки СДПУ(о). На загальнодержавному рівні його в цьому підтримували голова Адміністрації президента В.Литвин та й сам Л.Кучма. Але необхідно було шукати союзників й на місцях. І тут в нагоді став П.Порошенко, котрий також розсварився з об’єднаними соціал-демократами та створив свою фракцію у парламенті «Солідарність». Для розбудови однойменної партії йому необхідно було знайти актив в регіонах. Тому В.Балога запропонував кандидатуру Е.Матвійчука, котрий й очолив місцеву «Солідарність» як альтернативу домінуючій в області СДПУ(о). Паралельно вони сприяли й поверненню на Закарпаття С.Ратушняка як достатньо сильної політичної фігури, котра може протистояти В.Медведчуку.

12 червня 2000 року в області відбулися довибори обласної ради, на яких С.Ратушняк за сприяння «Нового Закарпаття» та місцевої влади заочно переміг в Ужгороді. І через деякий час наважився повернутися на Закарпаття. Але відразу був заарештований та після низки скандалів відправлений у львівський СІЗО. Тоді на його захист виступила обласна рада, «губернатор» В.Балога, інші впливові сили в краї та країні. В результаті суд визнав С.Ратушняка винним у незаконному відкритті валютного рахунку, але відразу звільнив, зарахувавши час перебування у СІЗО як строк відбуття покарання.

Тим часом політична кон’юнктура в області та країні знову змінилася. В результаті касетного скандалу Л.Кучма потрапив в цілковиту залежність від В.Медведчука, який очолив президентську Адміністрацію. Були відправлені у відставку прем’єр  В.Ющенко та В.Балога на Закарпатті. Новопризначений «губернатор» Г.Москаль спочатку намагався дотримуватися лінії В.Медведчука – Г.Суркіса в краї, що входив у сферу їхніх інтересів. На посаду першого заступника голови ОДА знову було повернуто керівника місцевих есдеків  І.Різака.  

Показовою щодо цього стала осіння, 2001 року, сесія обласної ради, на якій було зроблено спробу змістити з посади І.Іванча, щоб повністю прибрати до рук увесь адмінресурс перед виборами, адже голова обласної ради залишався єдиною непідконтрольною фігурою і зберігав добрі стосунки з Балогою, який очолив місцеву «Нашу Україну».

Тож в обласній раді сформувалася ситуативна більшість із двох великих частин: соціал-демократів (об’єднаних) і групи, яку свого часу привів до ради С.Ратушняк, котрий остаточно повернувся у політику. Кожен із них мав свою мету: СДПУ(о) – підім’яти під себе весь адміністративно-владний арсенал, а С.Ратушняк – продемонструвати свою корисність владі й особисто Г.Москалю, щоб не бути позбавленим можливості взяти участь у виборах до Верховної Ради, як чотири роки тому. У свою чергу «губернатор» використовував С.Ратушняка, котрого призначив радником з економічних питань, як противагу з одного боку І.Різаку, а з іншого –  В.Балозі.

Як наслідок, були зірвані дві сесії, але необхідних двох третин, тобто 51 депутата із 75, для усунення голови не збиралося. На третє засідання прийшов Г.Москаль. Вислухавши позицію депутатів й критику на свою адресу як такого, що намагається втілити волю СДПУ(о), він доволі емоційно покинув зал. Однак, очевидно, зрозумівши, що позиції СДПУ(о) в області не є такими вже непохитними, остаточно відмежувався від них і повністю переключився на підтримку блоку ЗаЄдУ. А роль С.Ратушняка в цій історії виглядала вельми непривабливою. Його засуджували навіть недавні соратники Е.Матвійчук, В.Бедь, керівник місцевих соціалістів О.Марченко. Та й власна родина не розуміла настільки різкого розвороту недавнього в’язня.

У розпал скандалу С.Ратушняк писав: «Коли наді мною чинили свавілля і застосовували різні форми садизму, 48 депутатів підписалися на мій захист. Іванчо також поклав свій заключний підпис. Я вдячний всім без виключення. І хочу офіційно заявити, що сьогодні готовий підписати будь-яке звернення за всіх 75 депутатів про недопустимість застосування правового свавілля, тортур і знущань над ними, їхніми сім’ями і оточенням. Я перший стану на захист Іванча як людини, але політично вважаю його банкрутом і шкідливим для розвитку Закарпаття.

Економічний занепад регіону, розпродаж стратегічних ресурсів краю, узурпація політичної та економічної влади, впровадження нецивілізованих методів впливу на конкурентів, перетворення Закарпаття на прохідний політичний двір – на совісті І.В.Іванча. Я ж, після погроз на мою адресу та моєї сім’ї, в сесійний зал під головуванням І.Іванча не увійду» (РІО. 22.09.2001р.). По суті, це був звичний для С.Ратушняка набір демагогічних гасел, але з моральної точки зору все виглядало надто цинічно.

Втім, головної своєї мети С.Ратушняк досяг. Г.Москаль підтримав його в Ужгородському виборчому окрузі на противагу Н.Шуфричу, чим остаточно розсварився з есдеками, і вони йому цього не вибачили.

Тому на свою наступну виборчу кампанію С.Ратушняк вже йшов при підтримці адмінресурсу і як агітатор провладного блоку ЗаЄдУ. Перед цим він вступив в політичну партію О.Омельченка «Єдність».  Не забув Сергій Миколайович підлеститися й до Л.Кучми. «Були ще деякі помилки: я дозволяв собі висловлювати претензії до Президента. Цього теж не можна робити, навіть якщо вважаєш себе правим, адже Президента обрав народ і цей вибір слід поважати. Слабкі регіони не мають права на вибрики неделікатності у відношенні до Києва. Ми дотаційна область і повинні бути вдячні центру за фінансову, гуманітарну чи будь-яку іншу допомогу, яку постійно відчуваємо. Взяти ті ж катастрофічні паводки останніх років», –  писав він за місяць до виборів (РІО.02.03.2002р.).

Спочатку видавалося, що на мажоритарних виборах в окрузі №70 повториться двобій чотирирічної давності між Н.Шуфричем та С.Ратушняком, і так само він міг завершитися, оскільки два роки Сергій Миколайович перебував за кордоном та міг бути знятий з перегонів судом. Тому підтримка Г.Москаля та Л.Кучми йому була конче необхідна. Остаточно поламав технологічний сценарій І.Кріль, котрий втрутився в боротьбу за підтримки «Нашої України» і зробив ситуацію значно варіативнішою. По-перше, Г.Москаль міг відкрито підтримувати С.Ратушняка, не викликаючи гніву Банкової, мотивуючи це тим, що може виграти «нашоукраїнець». По-друге, зняття С.Ратушняка втрачає зміст для Н.Шуфрича, бо він однаково програє. По-третє, члени дільничних і територіальних комісій могли спокійніше працювати, спираючись на закон, бо боротьба вийшла за межі особистісного протистояння двох і контроль став більш прискіпливим. Як наслідок, в Ужгородському окрузі у 2002 році спостерігалося найбільш реальне волевиявлення й за особистісними, і за політичними уподобаннями. Про це свідчать результати опитувань в порівнянні із даними виборів.

Порівняльні результати соціологічних досліджень та виборів

Таблиця 1

 Вибори народних депутатів
 

Таблиця 2

Вибори мера Ужгорода
 

Інша річ, наскільки цей вибір зрілий, але він відображає соціально-психологічний стан суспільства. У підсумку С.Ратушняк став народним депутатом України та в третій раз обраний міським головою Ужгорода. В травні він відмовився від посади мера на користь роботи у Верховній Раді і з цього почався найбільш суперечливий та хаотичний період  у його політичній біографії.

Далі буде

Теги: Ратушняк

32 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати