Сергій Ратушняк. Частина 1

Напередодні бурхливих подій, які розгортатимуться в громадсько-політичному житті України до 2015 року, вирішив започаткувати обіцяну серію політичних портретів діячів Закарпаття кінця ХХ - початку ХХI століття, тобто періоду становлення незалежності. І насамперед це будуть три прізвища, які найбільшою мірою його характеризують – Сергій Ратушняк, Нестор Шуфрич, Віктор Балога.

Сергій Ратушняк. Частина 1

Чому вирішив розпочати саме з них? По-перше, і головне – за результатами всіх соціологічних досліджень останнього десятиліття саме вони є незаперечними лідерами впізнаваності в краї. Підкреслюю, що мова тут йде не про симпатії чи антипатії, а саме про те, що їх найбільшою мірою знають. По-друге, вони представляють різноспрямовані, часто антагоністичні політичні сили, що відображає особливість складної палітри громадських настроїв області. По-третє, це найбільш відомі політики за межами Закарпаття, яких знають на загальнонаціональному рівні і через яких формується імідж краю в державі.

На цілій низці інших порівняльних характеристик зупинимося у висновках вже після викладення фактичного матеріалу. Надалі, сподіваюся, коло портретів буде розширюватися.
 

Сергій Ратушняк

Частина 1

Сергій Ратушняк завжди позиціонував себе корінним ужгородцем, але з претензіями на політика європейського масштабу. Народився 17 лютого 1961 року у сім’ї типових радянських службовців. Батько у свій час був директором ужгородського технікуму електронних приладів, родом з Вінниччини, мати з Великих Лучок Мукачівського району. Тому сам Сергій вважає себе за походженням наполовину козаком, наполовину русином. Навчався в середній школі №3 обласного центру. Вже з юнацьких років виявляв неабияке честолюбство, лідерські якості та заповзятість і був відомим у своєму колі. Активно займався силовим спортом. В радянський час це називали «культуризм», нині – бодібілдингом.

Горілчаний Робін Гуд

Нестримний темперамент вже тоді породжував проблеми і привів до конфлікту із законом. У 19-річному віці Сергій Ратушняк був вперше засуджений і у 1980-1981 роках відбував покарання на «хімії» в Білій Церкві. За одними даними, до цього спричинилися хуліганські дії на ґрунті ревнощів по відношенню до дружини, за іншими – спекуляція. Сам Сергій про це згадувати не любить. 

Після закінчення КПІ у 1986 році повернувся до Ужгорода, де спочатку працював інженером. Але в цей час в країні набирає обертів перебудова та її складова – кооперативний рух, тому з 1988 року С.Ратушняк повністю переходить у приватний бізнес. В умовах  тотального дефіциту  на рубежі 80-90-х років прикордонна область відкривала чудові можливості, лише необхідно було мати сміливість, жорстку хватку та цементуючу волю вожака, щоб убезпечитися від конкурентів при пануючому правовому хаосі та безпорадності влади. Усіма цими якостями «Рата» володів повною мірою. Тому налагодження торгівлі горілкою, пивом, безалкогольними напоями, кавою приносить шалені прибутки. Звичайно, все це робилося нелегально або напівлегально, оскільки радянська система господарювання пригноблювала всяку приватну ініціативу, але час вимагав «нових героїв» і вони почали з’являтися.

Таким чином, на початок 90-х Сергій Ратушняк став серед ужгородців вельми популярною особою. Значна частина з них виживала за рахунок прикордонної торгівлі, коли тут літрова пляшка горілки купувалася за долар, а в найближчому зарубіжжі продавалася за 2-2,5. При місячній зарплаті вчителя чи лікаря у 10 доларів та масовому безробітті, яке настало з крахом радянського військово-промислового комплексу, такий прибуток був дуже непоганий. Отже, Ратушняк, який завозив сюди дешеву горілку, перетворився в масового працедавця та й, в цілому, – у приклад для наслідування. Мовляв, вміє сам заробляти гроші – навчить і нас. А моральні критерії, законність були повністю знецінені внаслідок банкрутства брехливої комуністичної ідеології.

Це стало очевидним й для нової генерації державної бюрократії, яка потребувала фінансової підтримки для свого утримання. Тому напередодні численних виборів 1994 року С.Ратушняк подався у політику. Ті вибори охоплювали всі щаблі влади, починаючи від президента та Верховної Ради і закінчуючи місцевим самоврядуванням. Сергій Устич, котрого місцева номенклатура висунула кандидатом на прямих виборах голови обласної ради, вирішив залучити тезку у свою команду, взамін підтримавши його на виборах міського голови Ужгорода. Такий союз виявився надзвичайно ефективним. С. Ратушняк різко критикував як комуністичну спадщину, так і націоналістичну ідеологію, прихильником якої виступав Віктор Бедь. Крім того, присутність Ратушняка у команді Устича розмивала чи не найголовніший козир його головного суперника – прогресивне демократичне підприємництво проти консервативної комуністичної номенклатури. В результаті обидва впевнено перемогли. У другому турі С.Устич набрав 58,8% проти 32,4% у В.Бедя. С.Ратушняк взагалі став тріумфатором, отримавши у першому турі 71,2%. Паралельно він здобув також депутатський мандат обласної ради. Таким чином, новообраний мер значною мірою легалізував свою діяльність.

Це був приклад рішучого вступу нового бізнесу у політичний простір України. Перемоги такого кшталту відбувалися також в інших містах держави – П.Лазаренко на Дніпропетровщині, Е.Гурвіц в Одесі, Д.Дворкіс – у Вінниці. І тепер можна сказати, що перша каденція Ратушняка була його зірковим часом у політиці.

Спочатку він залучив до своєї команди С.Сембера – заступника попереднього мера і суперника на виборах, що посів друге місце з результатом 11,8%. Це дозволило зберегти спадкоємність влади і не починати все з нуля. А також прагматично розподілити обов’язки, коли стара команда займалася життєзабезпеченням міста, а нова – реформами. Відтак С.Ратушняк виступив могутнім локомотивом приватизації в Ужгороді, що зламало закостенілу совкову систему, насамперед у сфері торгівлі, послуг, міського транспорту. Тут співпали особисті інтереси мера-підприємця та громади, що в умовах конаючої соціалістичної економіки давало місту можливість створювати нові робочі місця та поповнювати бюджет. Показовою стала полеміка та судова тяганина між Сергієм Ратушняком та Ласло Качуром, котрий очолював обласне управління торгівлі. В результаті радянська система торгівлі «почила в Бозі», а в ролі нового монополіста все впевненіше освоювався «РІО-синдикат».

Необхідно відзначити, що до бізнесу Сергій Миколайович підходив доволі масштабно. Він не просто виступав торговим посередником, а й налагоджував власне виробництво. Особливих ноу-хау тут не було, але досвід західних сусідів застосовувався вдало. Були відкриті виробництва горілки, кави, ріо-коли. Він змушував і своїх партнерів вкладати гроші в розвиток міської інфраструктури. Без великих капіталовкладень в Ужгороді за досвідом словацьких Михайлівців запрацювало перше в Україні радіо-таксі. Цінною була сама ідея об’єднати приватних перевізників на взаємовигідних умовах. Було започатковано власний «Сервіс-банк». Створено газету «Ріо-інформ», яка швидко стала найпопулярнішою в обласному центрі. І навіть за сприяння Ратушняка почав роботу муніципальний «Ужгородський державний інститут інформатики, економіки і права». Інша справа, наскільки це все було якісним і могло витримувати конкуренцію без монопольної опіки міського голови. Як показав час, політиком і стратегом С.Ратушняк виявився куди менш вдалим, ніж «новим українським бізнесменом».

Наполеонівські плани

Уже після перших успіхів амбіції ужгородського мера розростаються до нечуваних розмірів. В інтерв’ю «Новинам Закарпаття» від 29.07.1996 на запитання кореспондента «Сергію Миколайовичу, як ви себе уявляєте років через…десять?»  він відповідає: «Лет через десять? Это жутко подумать, что я себе представляю. Это будет либо крупная политическая, либо финансовая фигура. И не только в Украине, но и в СНГ, Европе тоже. Я потяну на это. Я для себя еще не сделал выбор. Посмотрим».

Відтак він починає боротьбу за перше крісло в області і вступає в жорстку конкуренцію з С.Устичем. Ще в згаданому інтерв’ю політик висловлюється щодо нього доволі дипломатично: «Во-первых, у нас нормальные отношения с С.И.Устичем. Есть здесь свои проблемы. Есть черви, которые точат древо этих отношений. Я вам скажу, что Устич мне симпатичен. Считаю его эрудированным и очень способным человеком…». Але вже через кілька місяців риторика переростає в брутальну, що буде характеризувати всю наступну політичну діяльність С.Ратушняка. «Это такой с хронически гепатитной печенью, языком высунутым и дулей в окне посол.
…это нулевой человек, вообще он в негативе, ему нулей невозможно даже ставить» (РІО. 03.01.2004). Хоча це було сказано вже значно пізніше, але в другій половині 90-х область дуже добре запам’ятала подібний мовний стиль, що розповсюджувався «Ріо-інформ» через журналістський псевдонім «Степан Сокира».

Для боротьби з С. Устичем були укладені неформальні домовленості між Ужгородським міським головою та В.Бедєм про спільну опозицію обласній владі. Свідченням цього є зникнення критики мера зі сторінок бедівської «Срібної Землі», у відповідь на що Ратушняк припинив тотальну критику націонал-демократів, які досі були його запеклими опонентами. Також В.Бедь дістав у користування велику історичну будівлю в центрі Ужгорода (ресторан «Корона»), де розмістився його офіс, а згодом – філія МАУП. Натомість, обидва розпочали масовану медіа-атаку на С.Устича.

Наприкінці 1995 року народним депутатом при всебічній підтримці С.Ратушняка стає його заступник та найближчий соратник Сергій Слободянюк, що значно підвищує вагу «РІО-синдикату» в області. Перед цим С.Ратушняк удався до безпрецедентного кроку, пообіцявши мешканцям Ужгорода заплатити з міської казни комунальні послуги, і здійснив це, що є прямим підкупом виборців.

Але протистояти тодішньому міському керівництву фактично не було кому і воно справді мало популярність городян. А у передвиборчому числі «Новин Закарпаття» С.Ратушняк писав: «Сергію, ти не бог і не ідеал. Як і всі ми. Але я знаю тебе і вірю тобі. І якщо б мене запитали, з ким би з кандидатів я пішов у розвідку, я би відповів, не роздумуючи: „Із Слободянюком!” Ти можеш використати міцне слово, але завжди слухаєш і допоможеш. Ти не скривдиш з екрана телевізора і не обіцяєш до 2-го січня по скатерті-самобранці, ніколи не продаси і не вдариш у спину. Для тебе і українець, і росіянин, і угорець, і циган – однакові браття і друзі. Ти до болю в грудях і сліз в очах уболіваєш за Ужгород. І тому я вірю тобі. І тому зі своїми друзями і сім’єю піду на вибори і віддам свій голос за тебе».

Згодом «контужений афганець ублюдянюк» стане черговою мішенню для словесних вправлянь «крупної політичної фігури Європи», але поки вони мають спільну мету – взяти під контроль Закарпаття. Тому до початку нової передвиборчої кампанії 1998 року протистояння між командою С.Ратушняка та обласною владою досягає піку, який виходить за межі пристойності.

Офіційно, головним меседжем, який обрав Сергій Миколайович в боротьбі з С.Устичем, був той, що останній поєднував одразу дві посади – голови обласної адміністрації і ради, що суперечило новоприйнятій Конституції. Але напередодні виборів, коли мала змінитися вся представницька вертикаль, істерія навколо цього питання більше нагадувала інтригу з намаганням здобути частину адмінресурсу, ніж справжню нагальну проблему. Також С.Ратушняк прагнув заручитися підтримкою В.Медведчука, за якого активно агітував на довиборах 1997 року в Іршавському окрузі. Зокрема, він звернувся до закарпатців: «13 квітня – вибори до Верховної Ради. Розуміючи всю відповідальність події закликаю Вас прийти на виборчі дільниці та скористатися можливістю і своїм голосом зміцнити нашу надію на краще майбутнє. Один із ваших кандидатів – Віктор Медведчук. Саме таких людей не вистачає в нашому парламенті. Голосуйте за нього. Знаючи цю людину особисто, готовий разом із ним взяти на себе відповідальність за виконання Ваших наказів» (Ріо-інформ. 29.03.1997). Це вже до кінця року вони стали непримиренними ворогами, схрестившись на наступних виборчих змаганнях не на життя, а на смерть. І Ратушняк у своєму стилі заявлятиме: «Медведчук і його партія очолювали кримінально-терористичний і репресивний режим в Україні… Тисячі поламаних доль, відібране здоров’я, бізнес, робота, майбутнє, свобода. За всім цим стоять СДПУ(о), Медведчук і Різак» (РІО.11.06.2005).

Поруч зі стійким невмінням знаходити союзників, С.Ратушняк навіть у роки свого розквіту вдавався до явно прожектерських проектів. Це і маніловські плани побудови мосту між драмтеатром і міською радою в обласному центрі, і намагання збирати вітчизняний джип на базі «РІО», і будівництво Боздоського мосту. Ще у 1996 році він заявляв: «Я полностью закончил в мае финансирование моста, о котором много лет мечтает город, – это Боздошский мост, который позволит разгрузить город от грузового транспорта, в том числе международного» (Новини Закарпаття. 29.07.1996. Для довідки. Боздоський міст завершили споруджувати восени 2005-го).

Занадто показовим є й недопущення в Ужгород світового виробника –  «Кока-коли» чи «Макдональдса», з приводу чого розгорівся міжнародний  скандал і місто стало абсолютно непривабливим для зовнішнього інвестора. Отже, всі позиви від ринкових нововведень підприємця С.Ратушняка нівелювалися його егоцентризмом. «Что такое синдикат Рио? Это монстр, мощнее которого нет в области. Я его создал, я его идеолог, я генератор всех идей.
Я не по-совместительству, а был есть и буду стопроцентным владельцем не концерна, а «Синдиката-Рио», в котором создал 40 структур. (Новини Закарпаття. 29.07.1996)

Таким чином, на свою другу виборчу кампанію С.Ратушняк йшов з явно наполеонівськими планами підкорення собі області та Києва, але з цілком інфантильним розумінням політики та суспільних процесів рубежу тисячоліть. Хоча в цьому він не відрізнявся від таких самих інфантильних виборців, серед яких мав величезну популярність.

Далі буде

01 серпня 2013р.

Теги: Ратушняк

Коментарі

Марущинець 2015-11-01 / 12:58:50
Іван 2013-08-04 / 18:30:25
Пане Іване, я вже майже 60 років ВАСИЛЬ, а не Володимир.
Якщо можете - поправте, все-таки - історія, нє?

Піштик 2013-09-12 / 20:30:19
З щирою повагою до автора, який ретроспективно показує людські покидьки, які у укропії могли стати "видатними політиками". Але люди самі винуваті, што вибиравут собі гнид.

Нік 2013-09-03 / 12:12:46
Рата і Прогорелов розбазарили Ужгород за 20 років, довели го до ручки разом з депутатами!

Гор 2013-08-26 / 18:56:57
Цікаво, чи ризикне астор на сторінках ЗАкарпаття онлай так само ОБ'єктивно написати про пана Балогу??? Чекаю-не дочекаюся!

Громада 2013-08-26 / 09:29:09
Цікаво, хтось зміг би написати про цього суб'єкта більш об'єктивно? Хай спробує...Інше питання - для чого? Хіба такому моральному виродку ще належить відіграти якусь значущу роль в майбутньому нашого міста?

Богдан 2013-08-24 / 08:48:54
На хімії був бо тещу постриг наголо.А починав він джинси шити.Зі штатів хтось йому капусти підкинув.І бакали на голові жінок розбивав.Сильна людина,але подонок і психопат.

Без базара 2013-08-08 / 21:25:19
Без базара Рата молодец. Наглый, тупой бандит. По началу большинство ужгородцев поверило что так и надо. Что так и выглядят новые политики. А на сегоднешний день Ратушняк проиграл выборы мера, выборы в Раду и Президентские выборы. Психу и дрочуну или драчуну уже никто не доверяет. Бабки какие он рвет со своих арендаторов вообще за гранью разумного. Скоро его в жопу будуть копать. Рата, кокс закончился? Поделись

Slava 2013-08-08 / 00:50:29
sybjektivno napisano

... 2013-08-07 / 08:22:29
Якби ці "лідери", Тіборе, прийшли до тебе і "ризикнули" забрати твій бізнес, твою хату, їм сподобалася твоя дружина, ти б тут заспівав більш веселої пісні про "тонку кишку".

Tibor 2013-08-06 / 21:01:05
Хто щоб не говорив, дійсно ця трійця є визначеним в житті Закарпаття сьогодення та минулого 20 річчя. Якщо це Ваам не подобається, то чому же не ви стали мером Ужгорода, народним депутатом і т. д. Значить кишка тонка, не треба заздрити та наклеювати ярлики, працюєте, а основне ризикуйте як ці лідери.



йосип 2013-08-05 / 20:46:18
Мені довелось працювати з ратою.Автор повністю розкрив суть та нутро цього афериста.

Іван 2013-08-05 / 20:07:35
Demon Killer. Цілком з Вами погоджуюсь. Цікавий і потрібний матеріал. Але стосовно зазначених осіб (оголошених автором) слід здвинути історичні рамки, бодай за 1994 рік. Бо у 1988 - 1994 рр. Сергій Ратушняк, Віктор Балога, Нестор Шуфриш не були політичними діячами на Закарпатті і не впливали реально на жодні події.
Окрім того, у піднятті та становленні бізнесовому, а відтак і політичному Віктора Балоги слід згадати про доленосну участь в його біографії убитого лідера кримінально-рекетирського угрупування Геші (Токаря), та вподальшому Віктора Медведчука.

Demon Killer 2013-08-05 / 11:31:27
Автор робить хороший і ґрунтовний ретроспективний огляд. Без ярликів і критиканства. Вибір фігурантів для галереї політичних портретів (Ратушняк, Шуфрич і Балога) повністю вмотивований. Критерій вибору - успіх (основне для реального політика), причому успіх неодноразовий або довготривалий, а не номінальне керівництво партіями чи громадськими організаціями. Чекаємо продовження.

Юрко 2013-08-05 / 10:10:55
Іванові: Поправка - прізвище керівника Мукачівського Руху на поч. 1990-х: Ярослав Каричак, учитель біології, керівник чи не єдиного на теренах СРСР дівчачого ВІА "Дріада", дуже популярного в місті. На жаль, уже покійний (як і багато хто інший із перерахованих Вами)...

Іван 2013-08-04 / 18:50:09
З другої половини 90-х років (з 1996 року) на комерційно-політичну арену Закарпаття дійсно виходять Ратушняк Сергій і Балога Віктор, місцеві пацани які на контрабанді, піставах, сумнівній комерційній діяльності (не потрібно забувати про участь у їх становленні убитого лідера рекетирсько-кримінального угрупування Геші (Токарь), про якого чомусь автор даного матеріалу взагалі не згадує ???) мріють про створення свого життя за ганстерсько-мафіозними принципами. Вони формуються і розвиваються як доморощенні мафіозі, що усвідомлюють значення влади для досягнення своїх власних майнових статків. Поєднання корупційних схем, всеїдна прихватизація всього можливого і не можливого, усвідомлення себе коза-нострою на теренах Закарпаття ( а у Балоги з часом і на теренах всієї України) - це є основний світогляд цих новітніх політиків на засадах безпринципності та відсутності сталих політичних поглядів у державотворенні. Та це зовсім інші вже політичні умови і політичні керманичі.
Балога і Ратушняк представляють собою новоявлених місцевих олігархів, без сталих і послідовних політичних принципів. Це нове покоління політиків-рвачів, головна мета яких прихід до влади заради власного збагачення, панування над іншими і свого прославлення. Це прикрий, але факт. Вони просто діти свого часу, і не більше... Політики ??? Політики, але примітивного рівня... Успішні у власних інтересах, але не політики в рамках України чи Закарпаття щодо їх належного розвитку та утвердження демократії і законності.
З когорти подальших новітніх політ-постатей Закарпаття 1996 - 2013 рр. (серед яких Устич Сергій, Приходько Володимир, Балога Віктор, Ратушняк Сергій, в деякій мірі - Шуфрич Нестор), Різак Іван, Ледида Олександр) реальних висот в політиці посткомунізму і перерозподілу власності (первинного накопичення капіталу будь-яким способом)перше і ведуче місто посідає безспірно Віктор Балога.

Іван 2013-08-04 / 18:30:25
Матеріал однозначно цікавий, та на мою думку, не зовсім об'єктивний і не зовсім правильно відображає питання політичного життя саме кінця 80-х – початку 90-х рр. ХХ ст. на Закарпатті:
1. У 1988 - 1996 рр. ні Ратушняк С., ні Балога В., ні тим паче Шуфрич Н. (цей тип взагалі ніколи) не відігравали ніякого важливого чи вирішального значення у великих політичних процесах на Закарпатті.
2. У період доленосних політичних перемін і боротьби за незалежність України та протистояння між комуністичним режимом і відповідними національно-патріотичними рухами на Закарпатті , комуністами на чолі із Михайлом Волощуком (1-секретар обкому компартії, народний депутат України) та націонал-патріотичними опозиційними силами лідерами яких були Віктор Бедь (нардний депутат України, керівник Руху на Тячівщині, а відтак і у області), Петро Скунць (поет, перший керівник Руху в області), Ігор Гаврилів (активіст, а відтак голова виконкому Руху в області), Олександр Орос (керівник Гельсинської групи та УРП в області), Іван Станіслав (один із лідерів Гельсинської групи в області), Павло Федака (голова Ужгородської Просвіти), Михайло Джанда (депутат облради, керівник Руху на Хустщині), Богдан Дикий та Ярослав Керичанин (лідери Руху і УРП на Мукачівщині), Любов Караванська і пані Деркач (активісти Руху на Мукачівщині), Михайло Лях (керівник Руху на Міжгірщині), Іван Бегеш та Володимир Марущинець (лідери Руху на Іршавщині) та багато, багато інших), у 1989 - 1996 рр. Сергій Ратушняк, Віктор Балога, Нестор Шуфрич (тим паче) жодної участі не приймали і жодної ролі не відігравали. Тож виокремленні автором даної статті особи (Рата, Балога, Шуфрич) політичними діячами на Закарпатті у 1988 – 1996 рр. вважатись не можуть, і такими не були.

Іван 2013-08-04 / 15:43:40
Слід згадати що в першому турі голосування за губернаторство 1994 року приймало участь значна кількість від комуняк (Химинець, Устич, Ландовський, Кошеля ше хтось)... І виборці Закарпаття всіх іх відкинули.

Степан Крук 2013-08-03 / 21:58:42
Даешь часть вторую!!!!!!!!!!!

notika 2013-08-03 / 11:49:03
Rasskazhite kak rata zhenu izbil i postrig na luso i escho pro sotni ego drak. On psih!

Віктор Пащенко 2013-08-02 / 20:05:02
Ужгородцю (тепер україномовному).
1) Перший тур виборів голови обласної ради: С.Устич – 33,2%; В.Бедь – 19,7%. По місту Ужгород результати наступні: С.Устич – 52,1%; В.Бедь – 39,3%.
2) Що таке «патент на право оренди будівель, куплений на відкритому аукціоні» навряд чи хтось розуміє, бо це набір слів. Як не покажете Ви й результати того аукціону чи суми, на ньому заплаченої. Насправді оренда була оформлена на стареньку бабусю з Тячівського району, як це зазвичай робилося в 90-ті та й практикується по нині.
3) А загалом ніхто Вам не заважає написати окремий нарис про В.Бедя та опублікувати його під власним іменем. А така практика анонімного вислужування в коментарях є виявом повної неповаги до читачів та й до себе, бо розрахована на цілковитих дурнів. Втім, кожен вільний обирати собі аудиторію.


Віктор Пащенко
Публікації:
/ 3Закарпатський переворот №3
/ 9Про Балогу, Москаля, Медведчука та політичну історію Закарпаття
/ 7"Переворот" в Закарпатській облраді: перерозподіл старого і опіка Києва
/ 14Десакралізація влади як шанс до реального самоврядування
/ 11Андріїв – Щадей: крок вперед, чи два назад?
/ 5Ужгород політичний (післямова виборів 2020)
/ 1Ужгород політичний. Ч. 5
Ужгород політичний. Ч.4
/ 2Ужгород політичний. Ч.3
Ужгород політичний. Ч. 2
/ 1Ужгород політичний. Ч.1
/ 1Політичні трансформації Закарпаття. Ч.15. Закінчення
/ 5Політичні трансформації Закарпаття. Ч.14
/ 4Політичні трансформації Закарпаття. Ч.13
/ 1Політичні трансформації Закарпаття. Ч. 12
/ 2Політичні трансформації Закарпаття. Ч. 11
/ 2Політичні трансформації Закарпаття. Ч.10
/ 1Політичні трансформації Закарпаття. Ч. 9
/ 3Політичні трансформації Закарпаття. Ч. 8
/ 4Політичні трансформації Закарпаття. Ч. 7
/ 2Політичні трансформації Закарпаття. Ч. 6
/ 1Політичні трансформації Закарпаття. Ч.5
/ 4Політичні трансформації Закарпаття. Ч.4
/ 1Політичні трансформації Закарпаття. Ч.3
/ 1Політичні трансформації Закарпаття. Ч. 2
» Всі записи