Влада втраченого глузду

Почався він із заворушень у Врадіївці та доповіді з цього приводу міністра МВС у Верховній Раді. Зазначені події виявили усю потворність існуючої правоохоронної системи, коли представники влади замість того, щоб охороняти громадян, їх ґвалтують, користуючись прикриттям верхів та мовчазною покорою низів. А коли терпець урвався, то система не хоче брати на себе відповідальність і, в кращому випадку, «зіллє» безпосередніх винуватців, щоб приспати гнів та убезпечити себе. Інакше й не може бути у державі, яку очолює двічі не судимий за «помилки молодості» «пахан». І яке змістовне навантаження мають нести його слова: «Якщо якийсь чиновник чи міліціонер вважатиме, що може робити все, що завгодно, і все це зійде йому з рук, то я хочу, щоб він почув: я цього ніколи нікому не дозволю, в Україні буде панувати закон». Якось вже дуже двояко це звучить з вуст такого «морального авторитета» в країні пануючого шансону.

Наступні дні в парламенті лише підтвердили, що трактування законів в сучасній Україні дуже специфічне. Вперше за всі роки існування українського парламентаризму двох депутатів – Павла Балогу та Олександра Домбровського – без будь-якої, навіть формальної,  вини позбавляють мандатів, таким чином плюндруючи виборче право сотень тисяч громадян. А козирна «шістка» більшості, яка, крім диригентської, ще чудово виконує й функцію «що у тверезого «пахана» у голові, то у Чечетова на язиці», видає перл: «Я думаю, що це не останнє рішення суду стосовно народних депутатів». Тобто начувайтеся, законодавці, «робити все, що завгодно: я цього ніколи нікому не дозволю».

Крім акції залякування такий хід за три дні до завершення сесії мав ще одну мету – спровокувати опозицію на емоційний опір, щоб потім звинуватити її у зриві голосування за євроінтеграційні закони, а самим виглядати «біленькими та пухнастими». Не вийшло. Опозиція продовжила наполягати на розгляді зазначених законів і тут виявилося, що Кабмін їх просто не підготував. Таким чином блеф «регіоналів» став очевидним. Натомість, на наступний день «тушкована більшість» разом із комуністами мобілізувала всі свої ресурси, щоб протягнути свої лобістські закони і, насамперед, сумнозвісний «вексельний». Крім того, їй вдалося відправити у відставку голову ЦВК В.Шаповала, внаслідок чого комісію очолив висуванець Партії регіонів  М.Охендовський. На цьому у п’ятницю влада повважала свою місію виконаною і спокійно, разом із президентом, пішла у «робочу відпустку» святкувати в Криму його день народження. Згодом інтеграція продовжиться на світових курортах, а дурні українці хай мастять собі голову.

Відтак ні у Києві, ні в округах, де немає депутатів, виборів не призначено, хоча в Севастополі такий вже обраний. 7 липня ним став російський мільярдер Вадим Новінський, якому В.Янукович терміново надав українське громадянство і який прогнозовано поповнить фракцію Партії регіонів. Розмови про дороги, невиконання бюджету, зменшення ВНП і валютного резерву, блокування казначейських рахунків місцевого самоврядування і т.д. вести не доречно, бо це псує імідж влади і відволікає від грандіозних тем «покращення та стабільності». Втім останнє слово все менше експлуатується офіційними піарниками, бо розкручується тема фашизму.

Серед досягнень нинішнього парламенту слід відмітити чотири позиції. По-перше, відсутність навіть примарної перспективи слухняної конституційної більшості, що поки відвертає країну від повної узурпації влади. По-друге, особисте голосування, яке змусило співпрацювати відверто консервативні сили – Партію регіонів і комуністів та зробило демагогію останніх очевидною. По-третє, голосування за євроінтеграційні закони конституційною більшістю, що спонукає владу хоча б ззовні притримуватись проєвропейської риторики. По-четверте, попри всі спроби вбити клин між трьома опозиційними фракціями та прихильними до них позафракційними,  вони зберігають стратегічну єдність і це надихає. Відповідно, такі загрози як конституційний референдум або митний союз стають загрозами для самої влади, що справляє для неї роль холодного душу.

На тлі такої-сякої діяльності Верховної Ради публічна пасивність президента стає все більш невигідною. Хоча всі розуміють, що і виконавча, і законодавча, і судова гілки влади підпорядковані йому. В його руках зосереджуються приватні фінансові ресурси, а тепер й ЦВК. Однак жодного прориву В.Янукович за роки свого правління не досяг. За рахунок подачок (Харківські угоди, відмова від збагаченого урану, домовленість з «Шелл» щодо розробок сланцевого газу) він зберігає можливість спілкуватися з Путіним, Обамою чи європейськими лідерами, але ніхто в ньому стратегічного партнера не бачить. Навіть відмова від переслідування Ю.Тимошенко вже цієї ситуації не виправить.

В.Янукович боїться власних депутатів та журналістів, бо уникає зустрічей з ними. Головні козирі минулих виборчих кампаній знецінені. «Стабільність», «почую кожного», «покращення вже сьогодні» перетворилися в кальки для несвіжих жартів. А про таку амбітну ціль, як входження до великої двадцятки, можновладцям вже навіть соромно згадувати. Єдиною опорою влади залишається прорадянський електорат, що відмирає, та наскрізь корумповані бізнес і влада. Але це Колос на глиняних ногах. За останніми дослідженнями «Transparency international», 66% українців вважають найбільш корумпованими у нас суди, 64% – правоохоронні органи, 56% – державну службу. То хто захищатиме таку владу?

Навіть якщо припустити, що шляхом тотального підкупу та фальсифікацій вдасться забезпечити потрібний результат на президентських виборах, то як згодом втримати владу? Обезкровивши економіку, розбестивши населення – звідки потім брати ресурс?

Звісно, це не питання для очманілої у своїй самозакоханості влади, яка послуговується майбутніми юристами на кшталт В.Тітушка чи випускниками «Юридичної академії» Ківалова в особі капітана міліції Є.Дрижака. Або вихваляється відвідуваннями дурнуватих концертів в іноземних готелях через соцмережі чи бахвалиться гламурними витребеньками.  Це питання до молоді, яка все-таки хоче жити у своїй країні, розмовляти своєю мовою, відчути дух самодостатності,  навіть попри те, що необхідно буде виправляти помилки батьків.  Бо якщо президентство В.Ющенка – це крах юнацької ейфорії надій (можливо, навіть корисний), то президенство В.Януковича – це втрата здорового глузду.

Теги: влада, Янукович

6 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати