Назустріч 20-літтю "Ґражди". Крок за кроком. XI

2002 рік

Цей настрій триває й досі. А корінням – у древньому Римі. Тобто, можна сподіватися, що колись він мине. Хоча з такою ж певністю можна твердити, що він не мине ніколи. Володимир Бірчак, одна з ключових постатей в історії Закарпаття міжвоєнного періоду, очевидно, добре це розумів. А те, як майстерно він актуалізував проблему, гідне захоплення. Чи хтось його почув у тому часі? Певно, хтось і почув. Нам він став на помочі в новітніх часах, в умовах проголошення, утвердження та розбудови державності. Гадаю, варто перечитати цей його коротенький фейлетон, писаний на коліні, але зболеним серцем.

Володимир БІРЧАК

CETERUM CENSEO!

Часом можна почути: важно не хто, але що гово­рить. Але коли ближче приглянемося життю і призадумаємося над поодинокими його подіями, побачи­мо, як дуже невірне оце гасло. Ось приклад. Як часто повторюють усякі люди Катонове: Ceterum censeo, думаючи, що тим щось сказали. Як довго ці люди без характеру, без сильної волі, – так довго, хоч які сильні поклики, – залишаються тільки глухим звуком.

Ceterum censeo!

Це говорив Катон, основник римської прози, ве­ликий економіст, а понад усе великий патріот, що вже в молодому віці мав груди покриті шрамами у крива­вих боях за батьківщину, великий мораліст, що про­повідував безнастанно мужескість, поміркованість, скромність, і простоту. Проповідував і – що найважніше – сам притримувався цих засад. Катон бачив яс­но небезпеку, що загрожувала його батьківщині, якщо Картаґіна не згине, а далі буде розвиватися. І ось то­му кричав у сенаті і скрізь, де тільки міг промовляти: «Ceterum censeo! Картаґіну мусимо знищити!».

Так говорив Катон, – у цих словах було ціле його «Я», всі його думки, вся його тривога за будуч-чину римського народу. У тих словах був увесь до­свід його життя. Не диво, що коли його хто побачив або коли почув його ім'я, зараз пригадував собі: Ce­terum censeo! Навіть хто почув ці слова з чужих уст, бачив старого Катона.

І як мусів уважати Катон, щоб свого високого гас­ла не осмішити. Невже ж, коли в римському сенаті го­ворили про зловживання в Сирії, він міг вирватися і крикнути: Ceterum censeo! Або: чи міг він у сенаті ви­гукувати: «Ceterum censeo!», або на ринку: «Картаґіну мусимо знищити», а сам тайком, щоб ніхто не бачив, купувати картаґінську оливу або картаґінські вироби, що були дешевші від римських?! Або чи міг він у се­наті промовляти проти Картаґіни, – а тайком позича­ти картаґінцям гроші на високі процеси?! Або агітува­ти проти Картаґіни, а тайком, за добрий гонорар, пи­сати статті до картаґінських часописів?!

За те його зненавиділи, і мав він багацько воро­гів, не тільки тих, що їх картаґінці підкупили і що бу­ли раді втопити його в ложці води.

Ще більше мав непідкуплених, тих добрих своїх земляків, що не могли стерпіти його величі! Які раді були б вони, якби могли були зловити його на якому-небудь «ухилі»! Як же сміялися б з нього ті, що самі не звикли ніколи ясно й рішуче висловлювати своєї думки! Як же глузували б і ті, що не бачили дальше нинішнього дня!

Ось піднявся Катон у римському сенаті і став промовляти, а вже шепоче один сенатор другому: «Побачиш, що він закінчить... Ceterum censeo!».

Катон чув той сміх на лавках за собою, повер­нувся до сміхунів і грізно закричав:

– Так! Ceterum censeo! Бо інакше Картаґіна роз­ростеться, опанує всю торгівлю на нашому морі, з якої нині живе наш нарід. Вона завоює тоді і Рим, і спалить його, його ж мешканців, нині вільних та свобідних, перемінить у рабів, сенаторів повісить тут таки у сенаті! І вас, блазнів, повісить, що навіть не будете всилі кепкувати собі з мене. Отже, тому ще раз кличу: Картаґіну мусимо знищити!

Від часу, коли Катон говорив ці слова, впала Картаґіна, впала і стара римська імперія. У Римі і в Царгороді. На їх місцях повставали і падали нові держави.

Повстала й давня українська держава і впала. Знов повстала, і знов упала.

І кілько то всяких народів перейшло за той час через Европу, і кілько то разів ішла Европа здобу­вати чужі землі!

За той час відкрили Америку, і нові поля зорали для культури!

Повстали за той час нові релігії, нові основи моралі та науки. Народився у Вифлеємі Христос. Могамед пішов до Мекки, Лютер прибив свої тези у Віртенберзі.

Винайшли люди штуку друкування книг і силу грому стягли на землю, залізним ланцюгом опояса­ли гльоб, на вулицях міст і на просторах пустинь за­гуділо авто, над людськими головами піднявся лі­так у повітрі, невидні хвилі розносять музику.

День-у-день сходить сонце. І заходить. Люди родяться, орють землю, їдять з неї плоди й гинуть: у постелі та на полях бою.

А проте гасло Катона лунає й досі. Бо вложив він у нього досвід усього життя і безкорисну любов до батьківщини!

Цим фейлетоном Володимира Бірчака відкривалося чергове число "Екзилю" 2002 року.

Екзиль: Науково-мистецький часопис / Редактор Андрій Ребрик. – Ужгород: Ґражда, 2002. – Ч. 1(5). – 36 с.: іл.
У випуску: Володимир Бирчак «Ceterum cеnseo!», Микола Рябчук «Похмурий пророк, або Орвелівський світ на українських теренах», Йосип Кобаль «Історія Закарпаття: Спроба деміфологізації. IV», Віслава Шимборська «Позапланове читання (пер. Я. Сенчишин-Неборак)», Борис Галас «Надбання українського мовознавства», Владімір Фіала «Закарпаття у творчості Вацлава Фіали», Юрій Станинець «Сусіди» (розділи роману), Андрій Ребрик «Літаюча голова (за Віктором Небораком)», анонс вечора-зустрічі у «Ґражді» з Олександром Ірванцем «Дива під каву і “Пінк флойд”».

Ребрик Андрій

Рефлексії. – Ужгород: Ґражда, 2002. – 66 с: іл.
ISBN 966-7112-41-1
Новому мистецтву, мій друже, завжди будуть протистояти маси. Воно – нове мистецтво – не популярне за суттю, більше того, воно антипопулярне. Будь-який витвір автоматично справляє досить цікавий соціологічний вплив на публіку. Вплив ділить її на дві групи: одну, дуже маленьку, складає невелика кількість прихильників; іншу, велику, – ворожа більшість... Ця розбіжність не суттєва, оскільки не є принциповою. Тільки випадкова прихильність нашої вдачі визначає, на чий бік ми станемо. Але...

Ви знаєте, як сходить сонце?.. Ти стоїш на скелях – грізні вони, роздирають небо, але їм не страшні літаки, вони – живий дух, який століттями тут витає, і заворожує кожного, навіть того, хто цілий вік тут прожив. Ти стоїш і дивишся у далечінь рівно на схід, звідки має з'явитися сонце... Ти зустрічаєш сонце. Червоний диск поволі виступає понад вершечками дерев на горизонті, і сонячне проміння яскраво освітлює всю долину внизу, аж доки доходить і до скель... Ти відчуваєш на собі кожен промінчик його, ти відчуваєш, що ти живеш...

Такими й подібними настроями перейняте пропоноване видання.

Анонсований в "Екзилі" вечір зустрічі з Олександром Ірванцем

Офіцинський Р., Хаврак Л.
Українсько-польські стосунки у дистрикті Галичина (1941-1944). – Ужгород: Ґражда, 2002. – 84 с.
ISBN 966-7112-44-6
У пропонованому дослідженні висвітлено діяльність у 1941-1944 pp. на галицьких теренах основних українських і польських політичних сил (ОУН, УЦК, Делегатура уряду) та військових організацій (УНС, УПА, АК, селянські батальйони), показано хід українсько-польських перемовин під впливом німецького і радянського факторів. На тлі історії дивізії "Галичина" розглядаються найбільш дискусійні питання, котрі й нині мають поважний резонанс.

Багринець Василь Михайлович
Коли і як виникли назви Україна, українці? – Видання друге. – Ужгород: МПП «Ґражда», 2002. – 37 с.
ISBN 966-7112-08-Х
На підставі результатів тривалих наукових пошуків автор створив нову, цілісну концепцію походження назв «Україна», «українці». Книжка написана в доступній формі і буде корисною широкому колу читачів, зокрема учнівській молоді, вчителям, усім тим, кого цікавлять маловідомі сторінки давньої історії України.

На фото: Ірина та Омелян Невицькі

Мандриченко Любов Михайлівна
Вивчення творчості Ірини Невицької в школі. – Ужгород: Ґражда, 2002. – 38 с.
ISBN 966-7112-10-8
Видання творчого доробку Ірини Невицької на Україні, особливо на Закарпатті, де вона проживала з 1932 по 1939 pp., визріло давно, а донесення його до шкільної молоді – справа благородна й сьогодні вкрай необхідна.

Любов Мандриченко виступила автором видавничого проекту «Шкільної серії». Вона здійснила велику науково-методичну та пошукову роботу, опрацювавши розпорошений архівний матеріал, і представила своє бачення вивчення творчості Ірини Невицької в загальноосвітній школі.

Видання склали навчально-методичні розробки уроків з української мови та літератури, дидактичний матеріал з мови та сценарій ювілейного вечора Видання розраховане на вчителів та учнів загальноосвітніх шкіл, широке коло читачів.

Йосип Баглай. Театрознавство і театральна критика: Бібліографічний покажчик. / Укладач і автор передмови Богдана Баглай. – Ґражда, 2002. – 24 с.
У брошурі «Йосип Баглай. Бібліографічний покажчик. Театрознавство і театральна критика» зафіксовано 187 публікації із загальної кількості близько 480 різноманітних праць автора в галузі літературознавства, мовознавства, політології і театрознавства, що вийшли друком станом на 30 квітня 2002 року.

Керечанин Василь
Відлуння пережитих років. – Ґражда, 2002. – 176 с: іл.
ISBN 966-7112-31-4
Найістотніше, найцікавіше, найвагоміше з пережитого, зробленого, здобутого... Такий зміст книги спогадів учасника бойових дій Великої Вітчизняної війни, ветерана праці, кандидата історичних наук В. М. Керечанина, понад п'ятдесят трудових років якого були присвячені культурно-освітній та ідеологічній роботі на Закарпатті.

Ходанич Лідія Петрівна
Ділове мовлення: 300 типових помилок. – Ужгород: Ґражда, 2002. – 48 с.
ISBN 966-7112-42-Х
Мета цієї книжки – привернути увагу до найпоширеніших помилок, що трапляються в сфері ділового спілкування, прокоментувати й порекомендувати вживання правильних форм, властивих сучасній українській мові. Мовний матеріал відбирався шляхом багаторічної роботи автора в галузі офіційно-ділового стилю, в процесі аналізу мови документів та усного мовлення.
Матеріал посібника орієнтовано на мовленнєві процеси регіону (Закарпаття).
Адресується широкому колу читачів: справочинцям-практикам, зайнятим у сфері ділових стосунків, студентам, учням, учителям-словесникам, – усім, кому не байдуже рідне слово.

Олександр Ірванець, Лідія Повх (Ходанич) та Петро Ходанич на гостині в "Ґражді"

Ходанич Лідія Петрівна, Ходанич Петро Михайлович
Мистецтво живого слова: Вправи з красномовства. – Ґражда, 2002. – 40 с.
ISBN 966-7112-34-9
У збірнику подано вправи, метою яких є розвиток особистості як ритора. Вправи дібрано таким чином, що читач одержує можливість звернути увагу на основні аспекти живого спілкування, закріпити теоретичні знання з курсу «Ораторське мистецтво».
Збірник розрахований на студентів гуманітарних факультетів, може використовуватись на практичних заняттях у вузі, на факультативі та уроках розвитку зв'язного мовлення в старших класах загальноосвітньої школи. Книга зацікавить кожного, хто прагне дійти вершин у мистецтві переконуючої комунікації.

Обдаровані діти краю на зламі віків / Упорядкування В. М. Михайльця; передмова М. В. Братійчук. – Ужгород: Ґражда, 2002. – 100 с: іл.

ISBN 966-7112-40-3
Пропоноване видання є підсумком участі шкільної молоді в конкурсі-захисті науково-дослідницьких робіт дійсних членів Малої академії наук та конкурсів «Сузір’я». Це – тези учнівських досліджень з різних сфер науки, бачення їх практичного застосування, спостереження в царині історії, краєзнавства, філології тощо. У 2001 році ці роботи відзначені Управлінням освіти і науки Закарпатської облдержадміністрації, дипломами МАН Закарпаття та дипломами лауреатів республіканського конкурсу.
Видання присвячене пам'яті проф. Братійчук М. В. (1927-2001), яка стояла біля витоків МАН та «Сузір’я» Закарпаття, була першою Головою правління.

Мова дитячого серця: Публіцистика, проза, поезія, мистецтво. – Навчально-методичне видання. – Ужгород: Ґражда, 2002. – 60 с: іл.Збірник робіт переможців та учасників літературно-мистецького конкурсу "На крилах творчості", який проводився Берегівською філією Закарпатського інституту післядипломної педагогічної освіти.

Кактур Михайло
Трактування: Поезія / Передмова Н. Ребрик. – Ужгород: Ґражда, 2002. – 40 с.: іл.
ISBN 966-7112-43-8
У пропонованій читачеві поетичній збірці Михайло Кактур (псевдо автора-освітянина з Берегівщини) витлумачує досить оригінально найболючіші проблеми сучасності, висловлює свої погляди з приводу того чи іншого (просто: якогось) актуального на сьогодні питання, пробує кваліфікувати, оцінювати, характеризувати певним чином різні явища буття, бачити їх не зовсім буденно, приземлено, традиційно, виявляти при тому чітко свою (не чиюсь) авторську й громадянську позиції, піднімати свій голос чи то захисту, чи то протесту з бажанням щось змінити, чи, бодай би, залишити по собі слід, «доки день і синь в очах...».

"Картаґіну мусимо знищити!"  – повторював я за Катоном та Бірчаком, і це додавало сенсу. Поза тим, тривала моя кримінальна одіссея.Творилися ухвали, вироки, апеляції. Скидалося на театр абсурду, лише було надто, як кажуть, намацальним, тобто – відчутним на дотик. Та навертаючись на ліричну хвилю, подаю тут зразок моєї народно-пісенної творчості з цього часу:

Я не обмовився. Мені
у цьому світі надто тісно.
Є неосяжна широчінь
в народній пісні.

Були в мене у коморі горшки.
Ти носила горшки до Мошки…

Нема з чим критися. Вина
моя широка, наче повінь.
Є незмірима глибина
в народнім слові.

Тече вода каламутна.
Мила моя, чому-сь смутна?..

Я не обмовився. Мені
цей світ не раз наклав у душу.
Та на моє уперте «ні»
лунає наче вирок – «мушу».

Через поле широкоє натягнута нитка.
Чому-сь до ня не приходив – нічка була видка?..

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати