Справа Пукача як дзеркало української (не)залежності

Вирок, винесений на минулому тижні О. Пукачу, знову збурив суспільну дискусію навколо вбивства Г.Гонгадзе, касетного скандалу та пов’язаних з ними подій, аж до самогубства чи вбивства Ю.Кравченка.

Справа Пукача як дзеркало української (не)залежності

Практично всі без винятку учасники обговорень сходяться на висновку, що крапку у слідстві ставити зарано, оскільки невідомі справжні замовники, а головне – мотиви розправи над журналістом. Відтак дискусія ведеться навколо двох версій: перша, що замовником вбивства є президент Л.Кучма та його оточення. Її найбільш активно відстоює О.Мороз, потерпілий журналіст О.Подольський та й сам О.Пукач. За другою – вбивство Г.Гонгадзе є складовою набагато складнішої геополітичної гри, метою якої було дискредитувати керівництво держави, взяти його під контроль та диктувати свої умови економічних та політичних стосунків. Таку точку зору відстоюють С.Головатий, В.Арьєв, котрі починали розслідування касетного скандалу, а також адвокати Л.Кучми.

З огляду на те, що в сучасній політичній грі кримінальні справи минулих років використовуються дуже активно,  можна бути впевненим, що й справа Гонгадзе спливе ще не раз.

Версія «Кучма-замовник» найменш переконлива в частині мотивації. Президенту, який щойно впевнено виграв вибори, замовляти вбивство маловідомого журналіста абсолютно не потрібно. Нагадаємо, що відвідуваність сайту «Української правди» на той час складала всього 200 переглядів  на добу, що звичайно не могло становити жодної загрози.  Інша справа, що Л.Кучмі постійно нагадували про скандального журналіста, провокували на емоційні реакції, знаючи, що ведеться прослуховування. Та й навіть, якщо припустити, що мав місце ексцес виконавця, тобто вбивці зробили це, не розрахувавши сили, на чому спочатку стояв О.Пукач, то незрозумілим виявляється такий миттєвий суспільний резонанс на зникнення журналіста з майбутнім планомірним розкрученням скандалу через ЗМІ, які нібито були підконтрольні владі. А потім тут як тут з’являється  майор Мельниченко з його змонтованими та добре з режисованими записами. Припустити, що такий піар влаштував собі сам Л.Кучма, щоб самоізолюватися  від надокучливого світу, звичайно можна, але для цього треба мати вже дуже витончену фантазію. Тому питання «кому це вигідно?» має залишатися ключовим у пошуку розгадки.

Якщо пригадати етапи розгортання скандалу, головних діючих осіб, засоби масової інформації, котрі його педалювали, то картина про іноземний сценарій видається все-таки найбільш реальною. Звичайно, що в режисерів дійства не все так вийшло, як гадалося, бо масштабні процеси, особливо коли у них втручаються маси, виходять з під контролю. Та й вітчизняних акторів не слід зараховувати до безневинних ягнят. Але саме через бачення глобальних інтересів, які грали на дріб’язкових амбіціях й можна зрозуміти сутність цієї трагедії та цинізм імперської влади.

1. Час. Початок 2000 років – це старт повторного президентського строку Л.Кучми, який переміг на виборах висуванців від «лівих» виразною проєвропейською та пронатівською риторикою. Уряд країни очолив також цілком прозахідний політик В.Ющенко. Одночасно в Росії починається похід за одноосібною владою ставленика ФСБ В.Путіна, що супроводжується загостренням конфліктів у Чечні, інших «больових» імперських точках, що має на меті продемонструвати силу і рішучість майбутнього президента.

2. Вибір жертви. Гія Гонгадзе на той час не був дуже впливовим журналістом, але вирізнявся своєю енергією, авантюрністю і схильністю заявити про себе за будь-яку ціну, навіть через конфлікт. Брав участь у бойових діях на Кавказі. У свій час тісно співпрацював з Вітренко, потім Марчуком. Намагався позиціонувати себе, як безкомпромісний борець з олігархами та їх ставлеником Л.Кучмою. Тому легко і не критично спокушався на будь-який компромат, який міг дратувати президента та його оточення.

3. Вибір виконавців. Навколо Л.Кучми сформувалося доволі потужне силове угрупування, куди входили Литвин, Кравченко, Деркач, Азаров, Кирпа і яке складало серйозну загрозу як внутрішнім олігархічним угрупуванням, так і зовнішнім конкурентам. Водночас, це була типова пострадянська номенклатура, яка не відрізнялася ні високими моральними принципами, ні перебірливістю у методах політичної боротьби. Тому її використання для цькування Гонгадзе виконувало цілий ряд функцій: по-перше, спрямовувало всі підозри у замовленні на самого президента, по-друге, дискредитувало увесь державний апарат, по-третє, дозволяло маніпулювати псевдопатріотичними почуттями, звинувачуючи Гонгадзе у шпіонажі, моральній розпусті і таке інше. Про що також говорив Пукач, зображуючи себе як борця із заколотниками.

4. Роль майора Мельниченка і О.Мороза. Ніколи не було секретом, що різноманітні розвідки слухають одна одну. Недавній скандал з «Вікі Лікс» лише підтвердив, що від цього не може унебезпечитися навіть супердержава. Тим паче на пострадянському просторі, де діяла одна школа КДБ. Однак конкретний офіцер служби охорони необхідний був, аби легімітизувати записи та надати їм відтінок антикорупційної боротьби, одночасно відводячи слід від справжніх замовників. Хоча зрозуміло, що легенда про одинака-героя вже нікого не переконує, а розвінчання обвинувачень з «Кольчугами», або нинішнє використання Мельниченка в боротьбі з Ю.Тимошенко взагалі перетворює його постать у фарсову. Хоча сумнівів у достовірності записів у кабінеті Кучми також практично немає. Справа лише в тому, хто і з якою метою їх монтував та використовував.

5. Висвітлення скандалу. Ніби спеціально під оприлюднення плівок Мельниченка в Україні була створена об’ємна проімперська газета «2000» на чолі з полковником С.Кічігіним, яка дуже докладно взялася висвітлювати подробиці скандалу, особливо натякаючи на американський слід у ньому. Другим головним рупором «кучмагейту» став есдеківський телеканал «Інтер», чверть акцій якого також належить Першому російському каналу. Звичайно, підхопили тему й всі противники Кучми. Причому, як з «ліва» –комуністи й соціалісти, так і «справа». Таким чином Л.Кучма дуже швидко опинився в повній інформаційній та міжнародній ізоляції. А незграбні спроби прокуратури на чолі з комуністом Потебеньком «відмазати» шефа, то запускаючи чутки, що Гонгадзе живий, то списуючи вбивство на вже мертвих кримінальних авторитетів, цілковито дискредитували владу. І в цих умовах Росія простягає руку допомоги. Путін несподівано пропонує Л.Кучмі очолити раду  СНД. Різко міняють свою тональність есдеківські ЗМІ і В.Медведчук незабаром очолює Адміністрацію Президента. А перед цим комуністи фактично рятують від імпічменту Кучму, обґрунтовуючи це тим, що не хочуть брати участь в олігархічних розборках. В результаті Україна практично втрачає свої європейські перспективи і отримує залежного від Москви президента.

Хоча насправді усе відбувається не так прямолінійно. Намагання зазіхнути на територію України біля коси Тузла наштовхнулися на рішучу відсіч зі сторони навіть прирученого Кучми. А Помаранчеві події зовсім збили з пантелику російських «друзів», впевнених у всесильності маніпулятивних технологій. Тому з арени швидко прибрали Ю.Кравченка, який точно знав справжнього замовника. А в кабінеті Кучми ні прямого наказу на вбивство, ні тим паче звіту про нього збоку міністра не звучало. Таким чином відповідь на питання про смерть Кравченка може бути й відповіддю про замовника. І, думається, поруч стоять відповіді й про отруєння Ющенка, вбивство прямо у тюрмі кримінального авторитета та засновника російського клубу в Києві Максима Курочкіна та інші.

Але для пошуку цих відповідей необхідна політична воля і відсутність в країні цілої системи агентів чужої держави. Бо поки М.Мельниченко виконує роль хлопчика за викликом, а між тим відвідує світські вечірки, Р.Кузьмін служить ланцюговим псом «Сім’ї», а не закону, В.Медведчук та його команда зберігають ключовий вплив на правосуддя та творення законів від імені президента, а в уряді знаходиться третина вихідців з Росії, то суверенітет недоступний навіть В.Януковичу у Межигір’ї.

08 лютого 2013р.

Теги: Пукач, Гонгадзе, Кучма, Мельниченко

Коментарі

Д о х т о р 2013-02-19 / 14:22:32


Йсе я, Иван ПЕТРОВЦІЙ, ідіот. Простіт ня, люди!


Иван ПЕТРОВЦІЙ 2013-02-18 / 19:36:01


Йсе я, первый і майглавний русинський спісователь Иван ПЕТРОВЦИЙ, котрий туй на сайтови постоянно паскудит. Кой ня увидите - плюйте ми нараз за вто в пысок (так, жеби"м ся не годен був за єден раз повтерати)  ай добрі ня укопкайте. Бо сам я ся не годнен сперти - сидит в мині фрас ай постоянно дюгать ня на паскудства. В цирьковь не годин"им пуйти умолити з себе вту одержимость, бо лем зайду, нараз мнов штось збісноє затинат колотити ай намітовати. Завто, просто, прошу - простіт ня, люди добрі!!!


ИВАН ПЕТРОВЦІЙ 2013-02-16 / 18:10:46


Я, Иван Петровцій, русинский списоветель - повна бездарь, хам ай дебіл. Завто виливаву свою жовч на людий. Простіт ня, люди!


Иван ПЕТРОВЦІЙ 2013-02-16 / 17:57:43


Я, Иван Петровцій, русинский списоветель - повна бездарь, хам ай дебіл. Завто виливаву свою жовч на людий. Простіт ня, люди!



Віктор Пащенко
Публікації:
/ 3Закарпатський переворот №3
/ 9Про Балогу, Москаля, Медведчука та політичну історію Закарпаття
/ 7"Переворот" в Закарпатській облраді: перерозподіл старого і опіка Києва
/ 14Десакралізація влади як шанс до реального самоврядування
/ 11Андріїв – Щадей: крок вперед, чи два назад?
/ 5Ужгород політичний (післямова виборів 2020)
/ 1Ужгород політичний. Ч. 5
Ужгород політичний. Ч.4
/ 2Ужгород політичний. Ч.3
Ужгород політичний. Ч. 2
/ 1Ужгород політичний. Ч.1
/ 1Політичні трансформації Закарпаття. Ч.15. Закінчення
/ 5Політичні трансформації Закарпаття. Ч.14
/ 4Політичні трансформації Закарпаття. Ч.13
/ 1Політичні трансформації Закарпаття. Ч. 12
/ 2Політичні трансформації Закарпаття. Ч. 11
/ 2Політичні трансформації Закарпаття. Ч.10
/ 1Політичні трансформації Закарпаття. Ч. 9
/ 3Політичні трансформації Закарпаття. Ч. 8
/ 4Політичні трансформації Закарпаття. Ч. 7
/ 2Політичні трансформації Закарпаття. Ч. 6
/ 1Політичні трансформації Закарпаття. Ч.5
/ 4Політичні трансформації Закарпаття. Ч.4
/ 1Політичні трансформації Закарпаття. Ч.3
/ 1Політичні трансформації Закарпаття. Ч. 2
» Всі записи