УжНУ: Піррова перемога і боротьба світоглядів

Таким чином змагання навколо УжНУ є битвою за: 1) можливість контролювати величезні тіньові фінансові потоки (бюджет і «відкати», хабарі за екзамени і дипломи, плата за дисертації, публікації, прийом на роботу, величезний житловий фонд у гуртожитках і т.д.) 2) вплив на виборчий процес та формування зручного електорального поля.  Однак за суттю – це все-таки  боротьба світоглядів: з одного боку традиційно-феодального, де панує жорстка ієрархія, торгівля  привілеями та культ влади, а з іншого – демократичного, де перевага надається особистим здібностям, вільній конкуренції і правовій свідомості. Звичайно, в сучасному суспільстві у чистому вигляді таких підходів ми не знайдемо, але один штрих: якщо Федір Ващук вміло користується законом про освіту, щоб очолити УжНУ, то по відношенню до ЗакДУ  питання про вибори навіть не ставилося, бо він вважається його цілковитою вотчиною.

У зв’язку з цим і щоб краще зрозуміти сутність нинішніх подій згадаймо трохи історії. Професор В.Сливка був із тих ректорів, які намагалися максимально дистанціюватися від політики. Точніше, політика в університеті була присутня, але у вельми демократичному та плюралістичному вигляді. Бо тут працювали  комуністи і рухівці,  соціал-демократи і нашоукраїнці, прихильники русинства, українства чи русофільства і жодних перепон їм не чинилося. Однак з наближенням  президентських виборів 2004 року така ситуація перестала задовільняти владу, яка почала вимагати від ректора політичної відданості з відповідним переслідуванням опонентів. Як би там не було, але політика зіграла не останню роль в трагічній загибелі В.Сливки, що жодним чином не сприяло покращенню атмосфери в університеті.

Наступний ректор В.Русин вже був цілком політично визначеною фігурою, хоча за недовгий час свого керування особливих змін не добився і УжНУ став оплотом Помаранчевої революції в Ужгороді. На цій хвилі й обрали нового ректора М.Вегеша. Хоча його також не можна назвати політично нейтральним, але він обіцяв не займатися політикою в стінах ВиШу і дотримувався слова. У всякому разі про звільнення або переслідування політичних опонентів навіть не йшлося. Та в цьому й не було потреби, оскільки з 2006-го року в Закарпатській обласній раді діяла широка коаліція «Нашої України» і Партії регіонів, а після нових місцевих виборів 2010 року – ЄЦ і ПР, тому запеклого політичного протистояння в краї не було.

Все змінилося напередодні нових парламентських виборів. Партія влади взяла курс на монополізацію свого становища і це добре відчув досвідчений кон’юктурник і інтриган Ф.Ващук. Вся його кар’єра побудована саме на цих якостях. Спочатку він використовував С.Ратушняка, щоб створити муніципальний УжДІІЕП. Потім СДПУ(о) і міністра В.Кременя, щоб домогтися державного фінансування свого дітища. Але з приходом у міністерське крісло такого ж як сам Д.Табачника відчув, що прийшов його зоряний час. Насамперед треба було заручитися підтримкою «губернатора» О.Ледиди, що зробити не так важко, бо останній дуже далекий від освіти, науки і культури. Так 10 серпня 2011 року вийшла сумнозвісна постанова про об’єднання 4-х закарпатських ВНЗ. На чолі ліквідаційної комісії, звичайно, планували поставити Ф.Ващука. Однак організатори інтриги явно недооцінили два фактори: по-перше, кулуарна домовленість збурила багатотисячний УжНУ, коли студенти та викладачі просто відчули себе непотребом. По-друге, – потенціалу В.Балоги, який все ще залишався діючим членом Кабміну і зумів перевести рішення в іншу площину, а саме приєднання до УжНУ трьох маленьких університетів. Зрозуміло, що такий розвиток подій не задовольняв Ф.Ващука і був даний задній хід.

Новий виток шахрайської гри почався навесні у зв’язку із закінченням контракту М.Вегеша. Перед цим в університет приїхала комісія з явно підкресленою метою – здискредитувати ректора. Рівно у день закінчення контракту 7 квітня Д.Табачник підписує наказ про звільнення Вегеша, але в.о. не призначає і інтрига затягується більше, ніж на місяць. Така тактика притаманна міністру, бо подібні історії розгорталися навколо Києво-Могилянської академії, Київського політехнічного університету, які очолюють також неугодні Партіїї регіонів керівники. Лише 11 травня в.о. ректора УжНУ призначають В.Ніколайчука з цілком зрозумілою метою – розчистити поле для Ф.Ващука і Партії регіонів. Але як завжди буває в  непорядних товариствах, Ніколайчука мало цікавлять як сам університет, так і патрон, і він швидко намагається вирішити свої особисті питання. Зокрема відсуджує в УжНУ на свою користь майже 100 тисяч гривень. Тому Ващук вирішує скинути маски і 7 вересня сам стає в.о. ректора з надзвичайно смішним статусом – на громадських засадах, одночасно очолюючи й ЗакДУ. Примітно, що весь цей час конкурс на заміщення посади не призначається, ніби в країні чи області запроваджений надзвичайний стан.

І тут у повний хід вступають всі маніпулятивні, інтриганські, піарівські таланти комерсанта від освіти. Піднімаючи вгору слабких, але надзвичайно марнославних людей, опускаючи принципових, він розігріває атмосферу страху, підлабузництва і зради. Добре усвідомлюючи людську недосконалість, спочатку запускаються чутки про звільнення пенсіонерів, підняття цін у гуртожитках, а потім «добрий цар» їх привселюдно розвінчує. За рахунок студентів та своїх фірм робляться показові ремонти вікон і туалетів, а улесливі журналісти це висвітлюють. І найголовніше, Ф. Ващуку вдається розбестити дух вільнолюбного студентства, десь купуючи їхні голоси за гроші, десь потураючи ліні через погашення академзаборгованості і виграти вибори для Партії регіонів та В.Ковача в гуртожитках. Наприклад дільниця 210716, гуртожиток №3. Із 759 голосуючих  Ковач – 338, Буланов – 100, Сербайло – 94, Чучка – 67, Ратушняк – 41. ПР – 311, УДАР – 190, Батьківщина – 106, Свобода – 83, КПУ – 6. Воістину це Піррова перемога, бо вихована в такому дусі «еліта» навряд чи стане опорою такій владі. Але тепер вже можна оголошувати конкурс на заміщення вакантної посади ректора.

Водночас студентство задоволене, що буде мати всю зиму канікули, бо університет економитиме на опаленні, а також на стипендіях за рахунок суттєвого підняття середнього балу для її отримання. Відтак суспільство продовжуватиме жити в наскрізь корумпованій системі, бо таку підготовку отримують юристи, економісти, вчителі і лікарі. Користуватиметься лише іноземними технологіями тому, що у нас їх нема кому творити. Зате можна вихвалятися дипломами і статками місцевих вельмож, бо вони у нас найдорожчі у світі.

Звичайно Ужгород не є унікальним явищем на тлі України. Ми маємо знаменитого співаючого ректора, який не ганьбиться кожен день засмічувати державне телебачення своєю присутністю, бо вважає, що саме таку культуру заслуговує наш народ. Відомого на весь світ «підрахуя» з Одеської юридичної Академії, котрий безапеляційно в рекламі так і запевняє абітурієнтів: «ви і є справедливість», бо іншої системи цінностей крім волі вельмож не уявляє. А, як ілюстрацію, споруджує на подвір’ї академії пам’ятник собі улюбленому.  Подібних навчальних закладів наплодилось десятки в державі і до них хочуть звести також УжНУ.

Чи є сьогодні альтернатива? Безглуздо буде стверджувати, що В.Смоланка є ідеалом, з якого треба ліпити нового кумира. Бо сам спосіб його мислення і життя протирічить такому підходу. Абсолютно нормальна людина, яка реалізовує себе не посадами та грошима, а цілком конкретною роботою своїх рук і розуму. Він прийшов у політику не за славою і владою, а на хвилі народного піднесення, яке захищало у 2004 році свою свободу і гідність. Тому В.Смоланка не буде хитрити, лицемірити, завалювати обіцянками, добиваючись своєї посади. А може лише силою власного авторитету та особистим прикладом забезпечити справедливі і прозорі правила гри для студентів, викладачів, партнерів, господарників. Чи треба вони їм? Поки відповіді на це немає…

У знаменитому фільмі не дуже досвідчений, але чесний д’Артаньян так пояснив кардиналу Рішельє свою відмову грати на його стороні: «Бо чомусь так стається, що всі мої вороги на вашій стороні, а друзі – на цій». Іншими словами, краще з розумним загубити, ніж з дурнем знайти. Але, на жаль, в реальному житті вибір часто залежить від «И не друг, и не враг, а так…» 

Теги: УжНУ, Ващук, Смоланка

33 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати