Закарпаття знову може стати локомотивом, що потягне Україну в європейському напрямку

На Закарпатті головний зміст протистояння дещо відрізняється від загальноукраїнського, причому – в кращу, більш змістовну сторону. Якщо на рівні держави ми бачимо два головні гасла – «не допустимо повернення помаранчевих» і «ми їх зупинимо» та зосередження на справі Ю.Тимошенко, то в нашому краї лінія «водорозділу» між владою і опозицією – інша. З одного боку в особі влади ми маємо типову модель пострадянської євроазійської авторитарної олігархії, а з іншого їй намагаються протиставити європейські принципи місцевого самоврядування, які і є основою демократії. Тому опозиція в закарпатському варіанті має дещо іншу конфігурацію, ніж в цілому по країні. Основу її складає «Єдиний Центр» як найбільш організована, професійно підготовлена та дієва політична сила в краї, яку у свою чергу доповнюють сильні кандидати-мажоритарники регіонального рівня. До прикладу, О.Кеменяш з «Батьківщини» у Сваляві чи П.Чучка в Ужгороді. Причому команда «Єдиного Центру» не формально, а реально є й головним мотором підтримки інших опозиційних партій на теренах області – «УДАРу», «Батьківщини», «Свободи», хоча через дріб’язкові партійні амбіції окремих місцевих «вождів» це намагаються не бачити. Але суть в іншому. Не зважаючи на особисті чвари, закарпатська опозиція залишається дієвою противагою авторитаризму місцевої влади і захисником європейського вектора розвитку держави. А опора на місцеве самоврядування дозволяє їм зберігати не лише адекватність у стосунках з виборцями, але й найкращі перспективи на майбутнє.

На жаль, нинішнє протистояння не є принципово новим, а повторює події майже десятилітньої давності, коли Мукачево стало епіцентром політичної битви, котру оглядачі назвали «Сталінградом для СДПУ(о)». Тоді також вся державна машина начолі з Адміністрацією Президента намагалися підкорити маленьке провінційне містечко, але нарвалася на відсіч, яка згодом переросла у більш масштабні події по всій країні. На жаль, тодішня перемога не завершилася структурними реформами, зокрема –  і в царині місцевого самоврядування, тому ми змушені проходити цей шлях знову. Хоча нині усвідомлення проблеми є більш зрілим і Закарпаття знову може стати тим локомотивом, який таки потягне всю країну у європейському напрямку. Але для цього мають дозріти також і лідери опозиції і зрозуміти, що наповнення партійних списків з Києва, або призначення на округ кандидатів-мажоритарників без врахування думки місцевої громади нічим не краще, ніж авторитарна модель Януковича.  І виборці мають надати політикам наочний урок. Тому друга лінія протистояння, крім політичної, проходить у площині компетентність-невігластво. Коли округи створюються виключно під конкретного кандидата, а розуміння проблем не виходить за межі власних інтересів, то ми маємо усвідомлювати, що і всі інші закони, податкові, пенсійні, освітньої, медичної галузі також будуть мати той самий рівень інтелектуальної обмеженості, коли про державницькі позиції говорити не доводиться. А намагання створити суспільну модель під конкретного лідера або сім’ю обов’язково приведе до її краху. Невже досвід Хусейна, Мубарака, Каддафі, Асада нічому не вчить наших політиків, які ніби всі мають вищу освіту?

І ще один цікавий штрих, який може характеризувати систему цінностей та орієнтацій закарпатських політиків. Кандидати від опозиції Віктор Балога, Василь Петьовка, Олександр Кеменяш вже не перший рік офіційне місце роботи мають в Києві, хоча ні в кого не викликає сумнівів, що живуть і працюють вони на Закарпатті, тут проживають їх сім’ї  і з краєм пов’язана їх політична доля. В той час як «регіонами» Нестор Шуфрич, Сергій Мошак, колишній депутат, а нині «губернатор» Одещини Едуард Матвійчук використали своє балотування лише як трамплін для наближення до центру влади, бо в краї бувають надто рідко і ставляться до нього, в кращому випадку, як до вотчини. І якось дуже важко собі уявити, щоб Павло Чучка в разі обрання переїхав до Києва, бо тут має справді глибоке коріння, в той час як Степана Деркача навряд чи затримає на Закарпатті щось, крім неуспіху на виборах. Тому що така логіка цінностей «східного» мислення, де всі справи вирішуються в столиці при палацах, і «західного» – за яким столиця і провінція не надто відрізняються, бо влада зосереджена на місцях. У день виборів вона безпосередньо зосереджена в руках громадян. І було б дуже великою помилкою не використати цей шанс…

Теги: вибори, кандидат, влада, опозиція

5 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати