Між публіцистикою й коментами

                             *     *      *

Вона розрізняє арніку й материнку ,
Поливає гліцинію і лаванду ,
Затягуючись тоніцькою "слімкою" ,
Від якої ще тонший димець
Змішується з густою карпатською мрякою .
Вона гладить блакитноокий дельфініум ,
Який недолюблював мукачівський ботанік
Марґітай , бо то все завізне.
Як гінкго й бересклет біля ортодоксальної
Катедри в Унґваріх .
Вона вираховує зі вщент зрубаного лісу Сідеяня
Вершини Феркеу й Тороягу
В південному Марамороші .
Й біля неї нестримно коверзує
Леткий і фудульний марамороський фавн .
Вона _ не верба , що приймається
В найпіснішому не вигноєному мочарі .
Вона _ вазонкова камелія з розмальованого балконного
Горщечка , який регулярно підливала аристократична
Лікарка .
А тут _ розкуйовджені патли беладони ,
Тут біля балиґ ростуть печериці ,
А коло гівна грибаря пробивається товстокорі нок.
Кава , алкоголь , амфітамін
Занадто далеко .
І жує ту кляту , ту заразну німицю ,
Щоби бодай раз при дуріти
В зеленкавому мороці при полонинської хащі…
 
 
                        *      *     *
 
 
Колійова яремчанська вілла ,
Пані Калиновська у бордо .
Сирпень висипається на тіло ,
Як достиглі афини в відро .
На Пруті якась біда в пуеро ,
Виголос недільний од попа .
Зависає , висне наше "Nero” ,
Як туристська в казанку крупа .
Шоколадна плитка і цеголки ;
По сходинках з ясена _ наверх.
Шиє швидко смерекова голка
Саван приготований на смерть …
 
 
                  *    *    *
 
 
Вони йдуть у сандаліях ,
Наче римські філософи ,
Оминаючи дощові калюжі
На потовченому тракті .
Вони прямують з діточками
До видозміненого храму ,
Де аж ніяк не поєдуються
Декоративні годинники
І бляшані "наришкінські" цибулі .
Цілий тиждень спилюють недобитки
Старої урбарної хащі .
Або ж чімхають нагостреними косами
Острівці запахущої полонки .
Вони колінкують на дощатій підлозі ,
Настеленій на айстро-угорську плитку
Й замість мертвих гібридів
Кладуть на престіл охайні ікебани
Тячівських або хустських квіткарів .
І приносячи gratis у хату якусь річ ,
Маріка присягалася : "Тото усьо чеське"!
І коли хтось кладе в попівську сумку
Торт "Празький" , хочеться вигукнути :
"Рудименти коблини!"
Теребить Фома між пальцями в перснях
Кобли вівса і ярчику,
І форкають на морозі в стайні вороні ,
І пахне екклезійна копаниця ,
І чадить контрабандний доган
З інкрустованої люльки з черленою китичкою .
"Пан верхелебний" ,- смішкуються ортодокси .
Нині просто наливають фернет ,
Щоб виявити поштивість ,
І навіть одинока Митрова
Пригощає дітей цукерками ,
Наче самостійно передає через трумно …
 
 
                    *     *   *
 
 
Хтось з нього кпив :"Це був карпатський гад…"
Порфіра іван-чаю , коноплянка .
І раптом бачать , що змія мідянка
Нечутно виповзла собі на променад .
 
 
Проз теплих каменів прикорзоських пивниць ,
Де етерніт , де Ленґа конструктивна ,
Де старовинна кадебістська ксива
Спочила в поросі неметених полиць .
 
 
Як плазуна , полохались жінки…
Воно ж не навчене ні шору , ні порядку .
Воно залізло в тютюнову грядку ,
З міжряддя лічить в небесах зірки .
 
 
Пан Домінік потверджував : "Уі".
А пані Ержа сіпала плечима …
Така вже в него поетична схима ,
Такий норов карпатської змії .
 
 
 
              ШІДАЙ-РІЧКА ДРИНА
 
 
 
Такі пожовклі та малі картки
Знайшов на поді . стриху , на горищі .
Вже сутеніли гори нижчі й вищі ,
Несло фореллю з чистої ріки .
 
 
Казав не раз на старости мені ,
Примружив очі ті глибокі , сині :
"Там ціле військо полягло на Дрині…" .
Про неї приспів , але не пісні .
 
 
Німецький розказ . знаки і звання ,
Відточені та завчені команди .
Чого дивився в небеса з веранди ?
Дивився ? Ні . Він міряв навмання
 
 
Гілляку п‘яддю . Далі попиляв .
Які місця й позиції в уяві ?
На Дрині впали , впали на Піяві ;
І клуб прострелений поволі дошкуляв .
 
 
Фронтгорцош був . Не видівся з царем .
Ні з цісарем , бо та війна царева .
Ердель і Боснія . Коровані дерева :
Курна колиба . Не гарем , терем .
 
 
Він відійшов у дев‘яносто п‘ять
Він перед смертю згадував і марив…
Котли вогненні , дикий сморід варив…
Приходили від Дрини , де лежать .
 
 
І знову бачиш гордий хміль гостин :
Співає вуйна , затягла про Дрину .
А машинґвер не чути . Треба сину .
Він спадок боронитиме той син .
 
 
                            *    *     *
 
Ненароком глянеш на вітрину :
Господочку ! Скільки там добра .
І на грецьку зморщену цитрину ,
Куркуму та хвіст із кальмара .
 
 
Ти вже бачив Мортхе і ковбаси ,
Файґеле в рябому фартушку …
"Десятки" вкладаючи до каси ,
Абрикоски в срібернім пушку
 
 
Спритно важачи ; там гирьки червоні ,
В неї ті важки , як терези .
Ти не бачив жеріковські коні ,
Росяну сльозину із лози .
 
 
Лайм і Лайма . Рудувата Файґа
Із масним гарингом у руці .
І Марічка вже стара й нефайна ,
Бо давно покривили правці .
 
 
І сіяють всюди шкла й дзеркала :
Відео чигає на позір .
Ця земля такого не чекала ,
Хто заофірує їй сапфір ?
 
 
 
                 *    *     *
 
 
Оградка собору . І гінкго , й бамбук ,
Ібагато чого із не нашої флори .
Флюгерки на дахах , одинокий клобук ,
Далі офіси й банки ,далі просто контори .
 
 
Тут багато гардин , дуже много картин ,
Свічники в кришталях , добрі шкіряні теки .
Мартіні в бокалах , український мартин ,
На ліщиновий тин понавішано глеки .
 
 
Вогко в липових зірочках тільки вночі ,
Ніжний легіт з ріки біля першої школи .
Блискавки розтинають голубі тирличі ,
І здувають вітри із камінь родіоли .
 
 
Це примарилось , дідику , все це мана ,
Легкий сон од якогось походу , пленеру .
І куди ця напудрена плине жона ,
Як неторканий шелест старого паперу .
 
 
Може , в Смирну біблійну , можливо в Пергам ?
Тільки шпильочки цокають в чеську бруківку .
Що схилам повісти , що твоїм берегам ,
Котрі закосичені в довгу Петрівку .
 
 
                 *     *     *
 
 
Ходить тиха тінь Оскара Вальда…
Янголина білизна манжет .
Міх ковальський і ясна кувалда .
Гупає за мостом Ержебет .
Може , нині накупити рижі
Й свальбові крутити голубці ?
Що він вдіє в Мюнхені й Парижі ,
Бо ж зелені плями на лиці !
І такі зелені , як недеї ,
Смарагд заблистів на рукаві .
Не Жаме малює він , не Ґрея !
Жупанат і замки в голові …
30 червня 2010р.

Теги: мідянка

Коментарі

Кришеник 2010-07-01 / 09:34:00
Віддихнути б повітря.

Якщо вже відчуєш близько цей знайомий, з певної пори цілком пізнаваний, затим щоразу зникомий і на вкінець майже невловний твоєму розумінню світ Поета, то така поезія не потребуватиме хитромудрого тлумача, вдалого дешифратора чи криптолога. Не такі вже й важливі точні знаття географії, топоніміки, конкретних обставин і життєвих спонукань, спізнання марноти буденних людських відправ, що їх так густо понатикано в Мідянкові тексти. Це просто світ іншого простору, куди багатьом доки зась. А там можливо стрітися з інакшим, несподіваним Ужгородом, звідти виставиться перед твої очі надгірний острівець Широкого Лугу, і там ти вкотре спробуєш вдивитися в шмати Мідянкового Закарпаття, загорнутого в шерехатий сувій твореного ним поетичного міфу.

Було довге прощання. Ходіння по своє світом минулим і теперішнім, тяжкими переходами, шляхами вітцівської пам'яті, од вершин Монтенеґро до близької Чорногори, від Дрини на Чорну Тису. Усе це зостанеться.

Так схоже колись приписалася в світі й маленька Йокнапатофа, що від Фолкнера. Маленьке замістить собою великість глобального простору, зайшовши в резонанс від тремкого дзвеніння таланту.

Спробуймо читати. Тоді й відкриється.

Олег Диба 2010-06-30 / 12:48:00
Хотів би коротко, як Алла - "дякую", але, попри те, акцентую на окремому "дякую" за знайомство з САМЗНАЄШКИМ і, відповідно, перший вірш. Без того попереднього знайомства він сприймався б не так.



А ще - за незлу, спокійну іронію про мідянку. Зрозуміло - у відповідь:). Достойно.

Andriy Lyubka 2010-06-30 / 12:48:00
Ой, Петре, як ти мене потішив! Це чудово! і навіть багато кого можна впізнати :-) Тій, котру я впрізнав, передавай вітання!

Алла 2010-06-30 / 11:31:00
дякую...