«Українські Афіни»

Неподалік церкви  стоїть старовинний парафіяльний будинок, який гуцули називають плебанією. Споруджений 150 років тому за священикування о. Бурачинського дім обвішаний меморіальними дошками Лесі Українці та Івану Франку. На самому храмі я нарахував три таблиці: митрополиту Андрею Шептицькому на честь його архіпастирського візиту на Гуцульщину, патріархові Володимиру(Романюку) та священику Олексієві Волянськму, котрий посів парафію Криворівня за о. Бурачинським.

Криворівню любив Іван Франко, який спершу мешкав за Черемошем, а потім переселився до ремісника Василя Якіб»юка. На місцевому цвинтарі домінують прізвища Зеленчук, Потяк, Харук, Якіб»юк. Франко жив у Криворівні з родиною , дихав ялиновою хвоєю й писав окремі твори. Ще лапав рибу в Чорному Черемоші. Це класичні прописні істини, котрі відомі кожному свідомому українському інтелігенту. В Криворівні музеї майже на столичному рівні.

Любить приїжджати в Криворівню й сучасна українська інтелігенція , яка мешкає або по хатах місцевих жителів , або просто в наметах. У криворівнянського сільського голови Василя Івановича Зеленчука мешкала американський фотограф українського походження Ліда Сухі, котра двадцять років тому теж приїжджала до підніжжів Чорногірського кряжу й зараз робить тут нові зйомки з криворівнян. Неподалік Криворівні має будиночок генеральний директор телеканалу ТВІ Микола Княжицький.Сусідство  Ясенова Горішнього, де пан Княжицький відпочиває , сприяло зйомкам криворівської коляди телеканалом ТВІ, музею Параски Плитки-Горицвіт, що цілих десять літ поневірялася в таборах Караганди й залишила в селі унікальну спадщину – вірші, картини, витинанки, духовні пісне співи.Майже 16 рукописних фоліантів стоять на книжкових полицях, безліч картин, замальовок.

Трохи нижче музею Параски Горицвіт по схилу живе надзвичайно мужня й світла бабуся Одосія Плитка-Сорохан.За зв»язки з УПА вона отримала 10 років Колими.На Великодній серветці 1949 року, яку Одосія вишила в таборах, позначена бухта Ваніно. Нині пані Теодозія має 91 рік й проникливу пам»ять.Довгі роки вона обороняла криворівнянський храм, повернувшись з висилки разом з матір»ю.Перлину гуцульської архітектури хотіли відібрати у вірників, а Одосія оббивала чиновницькі пороги. Завдяки старанням настоятеля храму Різдва Пресвятої Богородиці Івана Рибарука церкву,як і колись перекрили ґонтом, і вона з-поміж багатьох карпатських храмів Гуцульщини не за бляхована.

Сама Одосія до храму ходити нездужає, попри м»яку гуцульську фонетику, вона бездоганно вклинює: «Образование, фашистская сволочь ! Десять лет дальневосточных», , – відповідає допитувана .Насправді тета Одосія закінчила чотири класи за Польщі, але віршує так, ніби зі силабо-тонікою в танці. А колись прорубувала дорогу на перевалі Подумай,сиплючи в полярні льоди спузи(попелу), від чого вони танули.

Біля будинку Одосії квітнуть  розкішні лілії, росте смарагдова отава, щедро скроплена рідкісним липневим дощем і страдницьке лице випромінює неймовірне світло…

Криворівня лежить у високих і суворих горах, особливо її присілки,але берегом Чорного Черемоша сяє вечірніми вогнями автодорога Татарів – Кам»янець-Подільський. Нею курсує автобусна двоповерхівка Київ – Верховина, з якої висідають зграйки студентів театрального інституту, бо саме в цих краях Гнат Хоткевич заснував «Гуцульський театр» і тривалий час жила Платоніда Хоткевич.  З довколишніх верхів видно майже більшість сіл галицької частини Гуцульщини: Красноїлів,Голови,Замагору,Буковець,Яворів,Снідавку,Річку , Брустури й Космач.Усе тоне в петрівчаній смарагдовій зелені з блакитними карпатськими дзвониками,золотими вкрапленнями арніки й виразним фіолетом чорниці-афини.

Потоки в горах глухі, в них відсутнє покриття стільникового зв»язку,але вийти з нетрів можна та й чугайстер підкаже.Хоч тим триндінням у мобільний на полонині можна нагнівати нявок, що зробив саме я, бо по дорозі з Косова він у мене пропав і це я виявив, хотячи поповнити рахунок.На тій «сімці» був чи не весь мій діловий та літературний світ.Спочатку ми телефон видзвонювати з інших мобільників, потім трубку підняли й виявилося, що його знайшли біля мосту через Черемош у Верховині львівські викладачі.Телефон повернули за повну миску афин.На телефоні споза «глюків» музичної програми була уведена угорська мова й новий користувач з цим не розумівся й певно викинув.Українські прізвища голосові команди читали з англійським прононсом.Ну, а попередній «Siemens» безповоротно пропав в одній з ужгородських таксівок.Отак помстилися нявки,мавки,які нявкають.

У Криворівні на базі меморіального музею Івана Франка можна провести несугірший поетичний вечір , ніж у столичній книгарні «Бабуїн» щоправда без фагота,бо він на Гуцульщині не надто популярний.Гуцульські старожитні кахлі Олекси Бахметюка, портрет Анни Франко в народній ноші;публіка відпочивальників і просто криворівських ґазд може запитати і про Павла Чучку , і про Івана Петровція й не перебиваючи рецитатора слухати поетичні тексти з «Марамороського розлому»,бо Мараморош безпосередньо межує з Верховинським районом і гуцули люблять Чорногору більше,як Чорне море.

У Коцюбинського в «Тінях…» «фудульна Палагна», фудулити ся – це гонорно ,шляхетно.На цвинтарі на пам»ятнику я вичитав ім»я криворівнянської ктиторки: «Полагна Потяк».Там навіть на цвинтарі вони в народних строях, фудульні.Отака гонорова й незламна,і славна Криворівня,наші « українські Афіни».

Теги:

5 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати