ІНТАБУЛЯЦІЯ

Берегівщина трохи незвичний край для мене.Рівнинний,приплюснутий рельєф з кількома пагорбами вулканічного походження, типовий центр закарпатського старого міста з кав»яреньками, риночками та яскравістю мадярського «чийпешу». Але власне не це є принадливістю для дослідника старовини, навіть не облуплений фасад Угорського інституту, реновацію якого уфундували десятки міст з материкової Угорщини, а трохи інша споруда , захована за торговельними точками, оточена трав»янистими рослинами , з українським та угорським написом.Це берегівське відділення ДАЗО, персонал якого чомусь спілкується або угорською, або російською мовами.

Зрозуміло,що з недбалим ставленням до архівної справи в Україні добра частина фондів цього закладу розграбована,засекречена з метою комерційного обслуговування з надією на виживання. В читальному залі архіву знаходяться угорські енциклопедії початку 20 –го століття,де в томі про Мараморош якимось варваром вирізана фізична карта цього краю. Час роботи читального залу,де опрацьовуються документи, обмежений.І людині,що приїхала в Берегово за свій кошт, залишається його все менше.При невеликій завантаженості читального залу описи й документи вносять украй повільно,то вивудити зі старої орфографії щось не так легко.Отож коли за вікнами пряні запахи лаванди й дими «Гарвесту», ти пливеш слідами мертвих, ворушачи їх  реально непізнавані світи.

Про інтабуляцію та якихось «анджирілів» я чув від свого батька,правда,він не надто орієнтувався у яких часах її здійснювали. Угорські топографічні військові мапи креслили слідами землеписів коронного краю Угорщина й на них латинкою збережена русько-волоська топонімія.

Землі в населеному пункті чітко окреслювалися по родових розподілах між спадкоємцями, за посагом нерухомости й ці сліди можна бачити почасти й сьогодні,майже після 150-ти років інтабуляції.  Це легко простежується по тому як розселялися і котрі суміжні користувачі…

За свідченням попередніх замовлень фоліантом з картами користувалося вже не так і багато,хоч сам фоліант виглядав десятки разів уживаним. До нього були як додаток списки землевласників 1864 року, Укладачами документів  були Венцел,Йозеф Руфф і ад»юнкт 1 – го  класу Августин Ванґлер. Робота проведена креслярськими кольоровими олівцями без жодної помарки , змальована вся земля Широкого Лугу , включаючи державні полонини й урбаріальну полонину Менчул.

На більшости парцелів можемо латинкою прочитати імена користувачів, а в самому журналі порядкове число, номер будинку , вид власності на діалекті: млин,фруктовий сад,ораниця. Кількість лісу, сіножать, пустара, будинок.Це був фактично генеральний план населеного пункту,котрий і за «Лексиконом Реваї» був «малим селом у Марамороші».Видання виходило на початку двадцятого століття.

Зі списків власників землеволодінь можемо бачити як формувалися чи , власне, уже розгалужувалися корінні роди. Навіть на той час чимало однофамільців розрізняли за сільським прізвиськом.Цікавими є статистика єврейських посілостей: в середині 19 століття їх тут була незначна кількість. В книгах зафіксовані ті,які з певних причин зникли з родової карти села: Мотичка,Твердохліб і  немає тих,котрі ще були не переселилися або в період мадяризації поміняли прізвища. Цікавим є те, що існував «широколужскій фонд  дяков»,  це окремо від церковної землі парохіального храму Святої Параскевії.

Угорський дослідник закарпатської минувшини Антал Годинка писав, що раніше багатство русинів міряли худобою, парами волів,які коштували чималі гроші.Але їх не можна було вирощувати без пасовиськ і сіножатей. Австрійські картографи й геодезисти  ретельно то зафіксували . що в порівнянні з сьогоднішньою вимірювальною технікою приватних земельних фірм здається неабияким подвижництвом. У важкодоступних Карпатських горах треба було пішки чи на коні підніматися на захмарні вершини,щоб пунктуально зафіксувати межові знаки на Заломисті чи Ружнові . Бралися до уваги природні сіножаті, чимало поля було відвойовано в лісів і чагарниччя значно пізніше. В руслі ріки росли непрохідні верболози і вільшаники, в які впиралися ґаздівські ораниці й левади.Зміни власників нотаріально фіксувалися,бралася до уваги інтабуляція при розподілі спадщини .Після смерті діда в 1936 році нащадкам оголошували ті парцели,якими вони давно не користувалися.Спадщина розподілялася в судовому порядку. 

При інтабуляції брався окремий мікрорайон села: Забереж , Мочар у Горбі, Дворища .Горби-Олешники.Були акуратно розграфлені парцели ­ підписані й безіменні, але пронумеровані й обміряні.Нині старі назви забулися чи безслідно зникли у вихорі часу. Але в рамках тих назв знаходимо родові кола і родові сторіччя.Інша справа, коли по окремі державні урядники за послугу віддячувалися наданням менш значущої посади з гарантією платні, земельного наділу та якогось панського статусу в середовищі пересічних лісорубів і волопасів.

 З тієї інтабуляції також відомо постали два найбільші землевласники Широкого Лугу Шимон Шимонович і Олексій Онуфрій,але це вже за списками 1910 року В них також фігурують великі єврейські сім»ї,їх спів племінники з інших марамороських сіл. Ті списки трохи ближчі до родової пам»яті й проливають певне світло на особистості  предків,яких уже меморіально можна означити. 

Пам»ять вивітрюється не так швидко й навіть після колгоспного переорювання й нівелювання меж,а ще раніше депортації єврейського населення,багато хто тримав у голові прадідні наділи.  Земельний хаос спричинений колгоспною системою тримався довго.  Існували певні обмеження в землекористуванні одноосібників, більше пільг надавалося членам колгоспу. Після розпаду колективного господарства приватновласницька жадоба знову відродилася в горах,але через певний період пригасла.  Заробітчани(Мараморош славився за всіх часів і народів великим числом поденників) вже не мали часу займатися малопродуктивними наділами,головно використовувалася долинна земля,здебільшо призначена під забудову..

Нині долини закарпатських річок і потоків родючі й квітучі.Їх не затінюють дрімучі ліси,хоч довкола стрімко ростуть чагарники. З розвитком флористичного бізнесу в дворах і городах ростуть раніше не бачені в цих краях рослини.Треба досвідченого садівника,щоб перерахувати бодай назви тих екзотів, які сюди понавозили.

У гірських селах майже не має гарних ділянок під кладовища.  Ховають по таких закутках,які зображені на картині Федора Манайла 30-х років минулого століття: крутосхил з похиленими хрестами,попереду панотець у чорних ризах очолює похоронну процесі.ю,на санях біла нефарбована труна. Долини й більш-менш приступні прибережки щільно забудовані упорядковані.

Може новочасні приватизаційні процеси, єдиний земельний кадастр врегулюють власність на Срібній Землі так , як це було врегульовано 150 років тому назад .З розвитком туристово-рекреаційного бізнесу карпатська земля лише зростатиме в ціні. Гадаю,що через деякий час минеться повальне бездоріжжя,а угорці , чехи, американці опанують Карпати не з окупаційною метою, а з тою ціллю, щоб глибше пізнати ті процеси, котрі відбувалися тут раніше. А господарі цих верхів і долин пам»ятатимуть политі потом і кров»ю пращурів мальовничі парцели нинішніх обійсть.

Теги: архів, парцели, Широкий Луг, Мараморош

2 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати