МОЯ МОСКОВІАДА

Не так уже й багато українських письменників котуються в цьому сучасному мегапросторі, якщо не брати до уваги близького росіянам, як сам Харків, Сергія Жадана чи трохи віддаленого галичанина Тараса Прохаська. Отож втрапити туди на осібний літературний вечір такому неперекладному автору,як я , вельми непросто. Москвичі люблять дешеві для них кримські вина та фрукти.більш-менш затишний Київ  з квітуючими півоніями Ботанічного саду імені Фоміна, а до українських фестивальних поетів ставляться зазвичай стримано чи то й зверхньо.

На мій поетичний вечір у літературний салон «Булгаковскій дом» прийшло їх понад двадцять, щоб послухати мелодійну українську мову й моє говіркове камлання, бо багато хто й кресових вважає, що пишу на карпаторуському діалекті.

«Бугаковскій дом» досить оригінальний,починаючи від портьє в білогвардійській формі й розкішного чорного кота. Публіка зібралась вишукана: колоритні московські поети й перекладачі. Сухали увано, клацали  «цифро виками» , читали переклади з планшетів. Планшетно-смартфонне читання надто популярне зараз у московській підземці. Було приємно й безпосередньо. Читав я більше, ніж прийнято читати у таких випадках.

Щоб переконатись, я у вільний день пішов на поетичний вечір Марії Ґаліної в клуб «Білінґва», де рецитація текстів була зовсім недовгою, бо ніхто не в силі переварити багато текстів.

Культурний центр України в Москві запросив мене бути членом журі Всеросійського конкурсу  декламаторів поезій Тараса Шевченка, де молоді учасники з Томська,Омська, Твері, Нижнєкамська й Салавата читали нампам»ять довгі тексти й ніхто не забороняв, як у Моринцях цього року, деламувати «Розриту могилу»

До речі, директором культурного центру України в Москві на Арбаті є доктор історичних наук , професор Володимир Мельниченко, котрий дуже тепло мене прийняв.

На тому ж Арбаті я мав приватну зустріч з надзвичайно популярним сучасним московським поетом Дмітрієм Водєннніковим,котрий допіру запитав чи я не націоналіст на що йому ствердно відповів. Це його не обурило й ми за бокалом вина говорили про поетичні справи. Водєнніков ще знає Андрія Любку й перекладач на компі пише месиджі Андрієві від Дмітрія українською.

Як і Києві, в Москві мені щастило з не вбогими однокурсниками від Київського й до Київського вокзалу. «Нафтодоларів» мені не дали,але в редакції журналу «Новий мір» пригостили «Бурбоном», редактор цього видання колись мав зі мною у Львові поетичний спаринг.

Коли за Хутором Михайлівським почалася Лівобережна Україна,то можна було почути клекіт лелек і запах нашого стратегічного продукту,котрий у Москві крають украй скупо,але для українців точно.

Теги: Москва

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати