Від Гуцулії - до кряжів донецьких

   Фестиваль має ім»я Тараса Мельничука , який в шістдесятих роках минулого століття видав ув Ужгороді першу поетичну книгу «Несім любов планеті», яку редагував Петро Скунць , а вже далі рукопис книги «Чага» був прикріплений як речовий доказ до кримінальної справи поета .Тарас Мельничук народився 20 серпня 1938 року в селі Уторопи під Косовом на Івано-Франківщині . Певний час студіював українську мову і літературу в Чернівецькому університеті, звідки був відрахований за крамольні поетичні виступи й двадцять років «відпік» у таборах . Згодом терпів поневіряння до самої смерті в Коломиї . Перед тим ув Уторопах спалили його батьківську хату, де загинуло багато рукописів та архівних речей, а самі уторопчани спровокували Тараса Мельничука до повторного арешту. За заповітом поета поховали його на горі Мальцево в Уторопах , біля згарища хати .

  Фестиваль української поезії ім. Тараса Мельничука в Чернівцях має гарних спонсорів та організаторів ув особі директора меморіального музею композитора Володимира Івасюка Мирослава Лазарука і його сина , молодого поета Мар»яна, а також численних буковинських та закордонних меценатів, які виступали в модерній споруді «Євробуду» на знаменитій чернівецькій Садгорі.

  Серед гостей поетичного фестивалю – лауреат Національної премії України ім. Тараса Шевченка,редактор телеканалу «Культура» поет Василь Герасим»юк з Києва, лауреат Шевченківської премії поет Анатолій Кичинський з Херсона , поетеса зі Самбірщини на Львівщині Любов Проць, поет і редактор Івано-Франківської обласної телерадіокомпанії Василь Карп»юк, декан філологічного факультету Чернівецького університету ім. Юрія Федьковича поет Борис Бунчук, директор літературно-меморіального музею Ольги Кобилянської поет Володимир Вознюк , однокурсник Тараса Мельничука поет Віталій Колодій, а також ціла когорта чернівецької та івано-франківської літературної молоді.

29 березня – це день упокоєння Тараса Мельничука й він видався справді поминальним для світочів української культури, що відійшли у вічність молодими. В Чорториї на Кіцманщині ми вклонилися  батьківській хаті великого українського актора й кіноактора Івана Васильовича Миколайчука .Коли ми підіймалися до родинного осідку Миколайчуків, то сусіди зі сльозами згадували Івана як милу й приємну людину, котра вміла погостити й пожартувати .На садибі господарює старша Іванова сестра Фрозина Грицюк , а на батьківському  городі мешкає брат Юрко, але був відсутній на час заробітків . Фрозина Василівна скрушалася , що їй залишилося недовго,але має надію на сина,який опікуватиметься родинним гніздом знаменитого вуйка чи як кажуть на Буковині бадіка.Чернівці також пам»ятають Івана Миколайчука не лиш з кадрів «Тіней…» чи «Білого птаха…», а й колишньої чайної «Сайгон» на Панській, де любив після зйомок розслаблятися.

   За Чорториєю розпочинається Вижницький район – один з гуцульських районів Буковини, звідки природна тяга Миколайчука до Гуцульщини й поворот на її галицьку частину – Косів, Пістинь, Уторопи. В Уторопах учасники фестивалю поклали вінок на одиноку могилу Тараса Мельничука в присутності уторопського священика,сільського голови та Косівської РДА.З Чорногори полинув сильний дощ після панахиди й гості поховалися в недобудовану владою хату Мельничука, маєтку того за словами братової дружини нікому не треба, але вже на святі в Уторопській школі земляки твердо обіцяли берегти пам»ять про Тараса Мельничука.

    По дорозі з Уторопів на Чернівці ми зупинилися у Вижниці , в музеї-садибі соліста легендарної чернівецької «Смерічки», заслуженого артиста України Назарія Яремчука. Сестра артиста Катерина Назарівна Яремчук увімкнула нам братові пісні й почала знайомити з родинним будинком, говорячи, що окрім пісні Назарій любив футбол і щиро вболівав за київське «Динамо». В музеї зберегли на диво акуратні каліграфічні шкільні зошити та студентські конспекти Яремчука. Він вчився на географічному факультеті. Смачним видалося й вино з лози, яку випестив сам Назарій у суворому вижницькому кліматі. У селі під Чернівцями ми вшанували могилу Василя Кожелянка,автора знаменитої «Дефіляди в Москві».

  Увечері в одному з приміщень музею Володимира Івасюка традиції попередників продовжила літературна молодь. Автор цих рядків відлучився в справах, а чернівецька поетка Христя Венгринюк заявила, що доти не буде читати, поки не прийду її послухати.

   Вручення літературної премії «Князь роси» ім . Тараса Мельничука проходило в історичній вітальні родини Івасюків. Цього року вона присуджена поетесі Вірі Китайгородській за поетичну збірку та поету Анатолію Кичинському за публікації  останніх років. Особливо по-теплому звучали слова пані Лобко, представника Фонду «Україна 3000», яким опікується екс-перша леді України Катерина Михайлівна Ющенко. В завдання цього Фонду входить всебічна підтримка видань Леоніда Талалая й Ігора Римарука, поетичного фестивалю ім. Тараса Мельничука  та інших акцій.

 Пресловута Чернівецька обласна філармонія зібрала величезну залу буковинців, які запевняли,що вже нікому не віддадуть ні «Червону руту», ні Всеукраїнський поетичний фестиваль ім.Тараса Мельничука.

  Ліхтарі підсвічували унікальне творіння Йозефа Главки – резиденцію буковинських митрополитів , Університет, хрест воякам Буковинського сухопутного полку з написом «Terra Bukovinei». В буковинській доброчинності закарпатці переконалися з присутности в нашому регіоні пана Геннадія Москаля . І нинішня доброчинність Буковини – очевидна.

Теги: Тарас Мельничук, Іван Миколайчук, Чернівці, Буковина

1 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати