Закарпаття онлайн » Блоги » Петро Мідянка

Поет з еротичним прізвищем

Я не маю жодного автографа Андрія Любки, зате ми всі маємо Андрія, без котрого Ужгород не був би Ужгородом початку двадцять першого століття. І це закономірно. Через довгі десятиліття мистецької стагнації крізь особистість Андрія вільнодумство, свобода вихлюпнула через вінця бокала як ароматичний мужіївський мускат з гербарію Романа Кіша.

Андрій Любка був креатором усіх ужгородських поетичних вечорів: мого,Андруховича, Жадана, Прохаська, Гончара. На свій юний вік він пережив, саме пережив,а не прокурварив. Певно віртуальний час, цифрові носіїї, швидкісні потяги й маршрутки сприяли його становленню. Любко в смислі закарпатських говірок – коханий, любка – кохана. Андрій коханий публіки, з його неповторною інтонацією, з його філологічним станом, юнкерським командним голосом, дикторським-диктофонним прононсом.
 
У двадцять один рік Андрій знав усіх зі сучасного літературного процесу.Я тільки в двадцять сім випив першу чарку "Наполеона-камю" в київському банному комплексі "Центральний" із кавового горнятка (так маскували заборонений алкоголь) в товаристві столичного бомонду вісімдесятих.
 
У наших мобільних триндіннях я завжди прискіплювався до любчиного мовлення, до якогось фактажу, до лектури. Добре, що Андрій наполегливо читав у перервах між непомірним буханням, того гаразду було чи не на кожному кроці.
 
Іноді безглуздою видається мені паралель: Андрій Любка - Юліян Надь
( 1957 – 1989), якась спільна харизма була в цих митців – тексти, мандрівки, гульки, тусовки, жінки, алкоголь. Надь, правда, жив в Югославії, балканський шарм Павича, Скоп,є, Приштина. Пряшів бавили трохи по-іншому, ніж Західна Європа на Любку.
 
Це така зовнішня оболонка. Зовсім по-іншому я ставився до текстів Андрія Любки, де вже було неумісним ото саркастичне: "но пак што?" Фривольні назви книжок: "Вісім місяців шизофренії", "Тероризм" не тільки виділяли Любку з "джинсового покоління", але й насторожували досвідчених поетів "капіталістичного реалізму", які достоту знали соціалістичний реалізм, "партійну організацію і партійну літературу", Гайдегера, Лотмана й Мамардашвілі.
 
Колись Микола Рябчук був покреслив усі мої машинописи, відстукані на друкарській машинці, яку він мені колись купив у Львові. На берегах рукописів поспіль стояли позначки: стиль,синтаксис і т.п.і т.д. Незважаючи чи й зважаючи на ці фусноти, я знайшов свій стиль. А що це поетика Андрія Любки? Це поетика його генерації, навіть трохи старша. Бо той же знаменитий Андрій Бондар в іванофранківській "Химері" наостанок видав парафраз зі слів Христа на хресті "сука-блядь нащо ти мене покинув?" Релігійний дизайнер "Срібного прімаша" і "Ярмінка" Микола Якимечко видав мені десять хвилин мобільних скарг, а сам Бондар виправдався, що буде горіти в своєму пеклі. Це після моїх прискіпувань. Бондара я надто поважав.
 
Андрію Любці всі закидали ненормативну лексику, при чому як професійному філологові. "Я матюкаюсь. Але не курю", - написав Андрій в тексті "Дімедрол", забувши при цьому знамените правило "дев,ятки". Це один з віршів збірки "Тероризм" з першої – ліпшої тридцятої сторінки. Якщо брутально, вульгарно нишпорити по книжці, подібно до І-БТ, то можна нанизати цілі ряди декаденсу, деградансу, транквілізаторів, антидепресантів, стимуляторів, бухла, запоїв, рюмок (?) Да! Це вже я колись чув і знаю. Якщо це пізнає сам поет, воно, звісно, не зле, бо "конопляне зілля", пресловута махновсько-жаданівська (і не тільки) марихуана – це не місячна рибна луска на нічній Тисі з контурами Чорної гори, з якої звисає, стікає екзотична ковила "волосся сирітки".
 
Барахла в "Тероризмі" Андрія Любки, більш ніж достатньо. Я був би занадто жорстокий, аби бачити "хлам", "хламиду", "бухло", "бай – "fachіon-ТV".
 
Андрій зі своїм антропонімічним відповідником "Любка" справді раз у раз віднаходить адекватну метаморфозу
 
Ми не зійдемось більше у танці, тому і вода
Нас покриє, як мла, і покличе з колін.
Сонна тиша дощу, яка не вберегла
Твою ніч від плачу, розридається грім.
 
Ми у сяйві одні. Ми одні, як струна.
Як стріла і сльоза, ми у сяйві одні.
Бо повітря це час, а він промине,
Навіть без нас; Залишає в землі, як золі.

 

На відміну від дешевого побутовізму, напускного франтизму, інших невідповідностей, на кшталт відрізання вуха Ісусом. Ісус не відрізав вухо, а зцілював рабові Малху, Вінсент же в істериці ніс його, відрізане, повії в арльский бордель. То ця поезія сприймається зовсім-зовсім по-іншому. І, здається, що Любці, як і Бондареві, по менше загравань з Богом, навіть після "коду да Вінчі". Радше вже бачити Христа – Поетом, а Бога – Словом.
 
Не зная яка інспірація буває від нинішнього фаст-фуду, шаурми, макдональдських чизбургерів і іншої харчової трахомудії. Знаю що Герасим,юк писав: " якщо ти виріс на молоці і на бринзі...", то йому це належало сповна. І він не раз запрошував Андруховича під Космач на цю продукцію. Юра вдовольнявся горілкою з томатним соком по станіславських а ля цісарських кнайпах. Вурду з картоплею й телятиною в Герасим,юків на Гуцульщині ми з,їдали разом.
 
І коли небіжка Соломія Павличко досліджувала листування Олександри Аплаксіної й Коцюбинського то бачила, що для потужної інспірації, як і нормального сексу немало важить гастрономія.
 
Куди піде Андрій Любка з-під андруховичівського-жаданівського наносного гравію можна тільки здогадатися, не хочу тут бути оракулом.
 
Колись зі сховища університетської бібліотеки в гуртожиток ( Марія Іванівна Похиляк давала книги зі симпатії до студента) шикарний альбом Рембрандта ван Рейна. Там була добротна репродукція "Автопортрет із Саскією".
 
Веселий ,насміяний Рембрант з келихом бордо й така ж Саскія.
 
Так мені  нині уявляється Андрій Любка в текстах і поза текстами. Веселий, добрий, усміхнений,відповідальний і не дуже.
 
Коли б тих веселощів вистачало надовго, то Андрій не нагадуватиме мені жалюгідного ромея перед падінням Візантії, а нормального європейця-западенця, котрий і після шаурми та люля-кебабу, як не промовить подячну молитву, то бодай перехреститься. І Павло був язичником.
Петро Мідянка, Закарпаття онлайн.Блоги
27 липня 2010р.

Теги:

Share Ділитись Home На головну Add to favourites Додати в закладки Print version Версія для друку Send Переслати

Додати коментар

Коментарі

василь 2012-02-15 / 15:11:01
Ми не зійдемось більше у танці, тому і вода
Нас покриє, як мла, і покличе з колін.
Сонна тиша дощу, яка не вберегла
Твою ніч від плачу, розридається грім.

Ми у сяйві одні. Ми одні, як струна.
Як стріла і сльоза, ми у сяйві одні.
Бо повітря це час, а він промине,
Навіть без нас; Залишає в землі, як золі.

Згоден, файно. Але виняток підкреслює правило.

Павло Білецький 2010-12-13 / 13:13:00
Круто написано. особливо асоціації сильні. Ну рука майстра відчувається

Мідянка 2010-07-31 / 17:11:00
До П.Молнара:Квадратику,напиши адміну,він дасть координати,будемо на звязку.

Petr Molnar 2010-07-30 / 00:36:00
Не знаю , зараз про , що вiн пише раньше сидiв з ним за одною партою в м. Хуст . знав його поэзiю

Василь Роман 2010-07-29 / 08:39:00
Добрий секс вростає в кохання,
Любка в Поезію ,
а Петро встиг десять раз подумати ,
і відсіяти полову...
Коллись і Андрій буде критично споглядати на молодих поетів , цікавим буде його вибір...

Andriy Lyubka 2010-07-28 / 14:35:00
oй, хлопці, дякую, я аж почервонів (чи правильніше - зашарівся)))).

А Тобі, Петре, справді величезне спасибі, дуже приємно)))

В. Піпаш 2010-07-28 / 14:08:00
Гарна стаття. Додам, що Андрій - "зробив себе сам". Причому дуже швидко. Хоча і "синців" та "гуль" при цьому (за п"ять років, що я його знаю) набив чимало.

В. Гнаткiв 2010-07-28 / 11:27:00
Хороша стаття, пане Петре!
Аби лише не перехвалити. Хлопець справдi хороший, порядний i надзвичайно талановитий!!! Хоча дещо ледачий i подекуди безвiдповiдальний.
Особистiсть, без сумнiву, неординарна, цiкава i без перебiльшення креативна! Серед молодi таких, м'яко кажучи, обмаль...
Ох вже цi поети... Нелегко з ними у повсякденному життi! Але й без них також важко, я б сказав якось порожньо...

Кермо 2010-07-28 / 10:55:00
Текст ніби добрий, але дуже фрагментарний - то про одне, то про інше, і асоціації інколи чомусь Любки зовсім не стосуються. І кілька банальностей, і навіть помилок.

читачка 2010-07-27 / 23:19:00
хлопці, Любка...він просто новий, новітній і без купюр. Його або любити, або ні. І уже цим він цікавий. Пане Петре, схиляю голову перед вашим письмом... тяжко читаю великі тексти - ваш - відразу і проковтнула)))
стильно!
А Любку - нехай любають... хлопець достойний...і розумний, аж занадто, як на свої роки...

Бугага 2010-07-27 / 21:32:00
врізка до добірки - це одне, а есей прижиттєвий - це інше. просто зарано ще таке писати, коли по суті нічого ще не написано.

Мідянка 2010-07-27 / 21:21:00
Мене десятки разів відшивали з обласних газет,доки нині покійний Вароді не написав врізку,він таке ж робив і Креміню.Навіть університетська багатотиражка "Радянський студент" була упередженою до поетичних текстів .То чим можу зіпсувати? Не буду стояти над молодими з кербачем, а ті:"Дядечку, не бийте..." Матюкаються більше,ніж моляться.Щодо патріотизму й земляцтва,то чом би нє?!

Бугага 2010-07-27 / 19:50:00
Мабуть ще зарано писати такі речі про автора, який, окрім стандартної легенди про себе, нічого надзвичайного не зробив. я розумію - земляцтво, місцевий патріотизм, але такими статтями дуже легко зіпсувати і так зіпсутих хлопців типу Любки. Навть знищити їх потенціал. а наводити в цитати - я матюкаюсь, але не курю - то взагалі смішно. в нього ж є і кращі. Стилістично - нормально написано, але чи треба було??

KK 2010-07-27 / 17:57:00
П. Петре - через те що Господь з самого спочатку явився 'словом' то може це і Вас письмеників відділює в якомусь спеціальному касті священиків? Я все вважав художництво (як і багато антропологистів) близько повязаним із релігією.