ВУПАЛА МИ КОЦКА

Ужгород був найсхіднішим адміністративним центром у тодішній Чехословаччині.Чехи  намагалися  в усьому додати модерних європейських рис загумінковим колишнім угорським комітатам.Міський побут Ужгорода все ж різнився від Невицького чи Ворочева:мощеними вулицями,меблею в будиночках з ліпленням й поодинокими картинами,чехи насадили купу всіляких дерев та декоративних кущів.Рожеві мрії празького,брненського чиновництва втілювалися в скороминущому цвітінні молоденьких сакур,те рожеве шумовиння спритно підмітали комунальні служби з такої ж рожевуватої коцкованої плитки,по якій пружною ходою в черевиках фірми Батя планерив юний ужгородець Андрій Коцка.

Місто майже не влаштовувало ніяких фестів та конференцій,хіба що народовецькі та просвітянські з’їзди,але зате тут завзято малювали та тішилися зі щоденного життя.Навіть з дубових прикасових бар’єрів Підкарпатського банку,о які опиралися панночки в драпових пальтах австро-угорських кроїв,а в решітчасті вікна летіла цукрова вата з кондитерської чеха Пурми.

Однак,Андрій Коцка був досить віддалений від ренуарівських парасольок,либонь,як і сам Ужгород від Франціїї.Його полонила інша стихія:віддалена Ужоцька Верховина з колоритними народними типажами й неповторними дівоцькими строями,які побутували в околицях Тихого,Сухого й Гусного.Коцка неймовірно поєднував дві крайні точки Карпатської Руси-України:витоки Ужа й Чорної та Білої Тиси.Гуцульщина манила Коцку не менше,ніж Михайла Коцюбинського та Івана Франка.Поєднання глибокої європейської традиції,що передалася закарпатським малярам старшого покоління Й ЕТНІЧНОЇ ЕКСПРЕСІЇ,ВПЛЕТЕННЯ В КАНВУ ЕВРОПЕЙСЬКОСТИ ,СВОЄРІДНЕ ЩЕПЛЕННЯ  НА ШТАМБІ  - НАРОДНОЇ ПЕРВОЗДАННОСТИ,ХАРАКТЕРНЕ Й ДЛЯ  Андрія Коцки.

Жоден  угорець(в Мункачі вдалися русинські бочкори),жоден чех(Фіала робив здебільшого етноілюстрації) не змогли передати тієї чистої народної джерельної води,як це зробили Ерделі,Манайло,Коцка й Контратович.

"Процесія" Андрія Коцки й виражає колористику південнокарпатських схилів:церковні корогви пасують до жіночих хусток,вишивані вуставки сорочок,камізельки,киптарі до розгойданих полонинським вітром короговок,навіть до іконок,наліплених на релігійні знамена.

Недовготривале студіювання в Римі додало полотнам Андрія Коцки аристократизму  та імпозантності.І тихівці,і колочавці,і ясінянці не тільки зі симпатичним виразом лиць,але й з достойними поглядами.

Та й сам художник мав дивовижну здатність триматися на рівні зі своїм учителем А.Ерделі.На людній римській віа молодий пан у вишуканому капелюсі й пальто.Так саме личило ходити вулицями Вічного Міста.Якби він ходив у петеку,то сливе повалилися б на нього каріатиди й атланти,впали б фризи й жалюзі.Коцка йшов пристойно по коцкастому андезиту,чистий,рафінований,як коцковий цукор-рафінад…

Колись Івану Чендею автор цих рядків показав щойно придбане в ужгородському "Букіністі" видання "Художнікі Совєтской Украіни".Від Закарпаття там були представлені Федір Манайло та Андрій Коцка.Іван Чендей звернув увгу на вишуканий фотознімок художника й сказав: "Дивись,яка гарна й добротна фотографія".Коцка на ній був у напрасованому костюмі й краватці.Естетства Анрієві Коцці додавли всі:Ерделі,Рим,навіть ціла верства закарпатського селянства.

Коцка – учасник великої процесіїї й тривалого творчого процесу.Ерделі посіяв у його серце велике мистецтво.Процесії в Закарпатській Україні були піші й намолені.Остання його процесія на Кальварію з вулиці Винничної не завершилася тільки надмогильною плитою

Колись довелося стояти перед портретом поетеси Марусі Тисянської.Ця поетка була також квасівською гуцулкою й Коцка не міг її не намалювати.Чогось його коцка-фішка впала на Гуцульщину.

"Вупала ми коцка…"

Теги: Коцка, Ерделі, Манайло, художник

8 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати