Закарпатський вимір Сергія Архипчука

Пам’яті відомого театрального режисера

Закарпатський вимір Сергія Архипчука

3 листопада 2023 року після важкої хвороби відійшов у позасвіти заслужений діяч мистецтв України Сергій Архипчук, який помітно вирізнявся серед невеликого кола українських театральних режисерів. Закарпаття він любив і шанував, був пов'язаний з ним багатьма творчими проєктами. Так,  у Київському театрі поезії «Мушля» у 2012 році здійснив постановку «Знаю Я» за поезію Петра Скунця. Згодом працював і в нашому краї: у Закарпатському муздрамтеатрі у 2013 році поставив вистави «Meine liebe Віра» О.Гавроша та «Трамвай «Жадання» Т.Вільямса, у 2018 році у Закарпатському обласному театрі драми і комедії у Хусті – «Наталку-Полтавку» І.Котляревського та «Червону Шапочку» Л.Полтави. Його вистави були завжди несподіваними, розбурхували, пробуджували потребу думати, аналізувати, сперечатися.

Режисер Сергій Архипчук в Закарпатському муздрамтеатрі. 2013 рік
Фото Валентина Кузана

Важко назвати професію менш чисельну, як театральний режисер. Наприклад, на цілу Закарпатську область припадає таких з десяток. Театральний режисер, на відміну від акторів, людина загалом малопублічна. Далеко не кожен глядач запам’ятає не те, що ім’я того, хто поставив п’єсу, але й драматурга, який її написав. Ще, може, Шекспіра чи Лесю Українку згадають, а про більшість авторів навряд чи чули. Що вже казати за театральних режисерів, які надалі залишаються «широко відомими у вузькому колі».

Однак Сергій Архипчук був серед них щасливими винятком. Бо цієї великої людини (у всіх значеннях цього слова, зріст і вагу мав богатирські) було повно всюди. Чим він тільки не займався! І театр, й опера, поезія, рок-фестивалі, школа телеведучих, українські патріотичні організації, волонтерство в АТО. Архипчук ставив вистави в різних містах України, вчив акторської майстерності, журив розмаїті конкурси, а головне – спілкувався, зустрічався, комунікував. Його телефон, здавалося,  не вмовкає. Він наснажував і запалював десятки людей, охоче ділився ідеями, гучно втілював власні проєкти, був завжди готовий до творчого ризику.

Цю людину невпинно притягувала невідомість, першопрохідництво, він відчував азарт у бажанні нового пізнання. Так, у Чернівцях першим поставив п’єсу Юрія Федьковича «Як козам роги вправляють», а до маленького провінційного Хусту згодився приїхати режисером у щойно відкритий Закарпатський обласний театр драми і комедії, який не мав навіть сцени, а акторами стали аматори, які досі ніколи не грали.

Сергій Архипчук із Олександром Гаврошем на "Коронації слова", 2011 рік

Народився Сергій на Рівненщині в славнозвісних партизанських краях. Його родина безпосередньо була залучена до повстанського руху. Цей  трагічний досвід, проговорений вдома за зачиненими дверима, вочевидь, сформував не одного західноукраїнського митця повоєнного часу.  Але й серед них Сергій Архипчук вирізнявся потужною україноцентричністю. Є чимало патріотів-режисерів, але, напевно, одиниці живуть Україною так, як жив він. Повсякчас. Щохвилинно.

Кожна його дія була спрямована на посилення і розвій українського мистецтва. У всіх його проєктах знайдете ідеологічну складову, хай малопомітну, прямо неокреслену, але присутню. Не дивно, що саме він у 1989 року став режисером першого фестивалю «Червона Рута», який став не тільки мистецьким явищем, але й суспільно-політичним, зробивши переворот у багатьох приспаних українських душах. 

 І хоч закінчив акторський факультет у Дніпрі, а фах режисера здобув у Москві, в знаменитому «ГІТІСі» (Державному інституті театрального мистецтва), в Росії залишитися не бажав. Починав в Україні з фахової спеціалізації – ставив опери, музичні вистави в Києві, Донецьку, Львові. Але зрозумівши, що для його багатогранної натури це затісно – одна-дві масштабні постановки на рік, перевтілився у людину-фестиваль.  Проте музику не полишав, ставши хрещеним батьком багатьох відомих рок-фестів – «Тарас Бульба», «Мазепа-Фест».

Читка пєси "Майне лібе Віра" в Закарпатському муздрамтеатрі, 2013 рік.
Фото Валентина Кузана

Архипчук був не просто глибоким режисером. Це був справжній інтелектуал, який міг оповідати про літературу та драматургію не  гірше за університетських викладачів. Українська книжка була його щоденною лектурою. Не дарма якось зізнався, що йому приснилася Леся Українка у паранджі. Міг запросто попросити вислати йому з Ужгорода маловідомий роман львів’янина Романа Федоріва, який не міг знайти в Києві.

Тому його Київський театр поезії «Мушля», який звертався переважно до творчості першокласних поетів, що перебували в затінку, унікальне явище в українській культурі, де мистецьки поєднувався театр і вірші. А як він знав музику та образотворче мистецтво! Архипчука можна було побачити не тільки на всіх театральних прем’єрах, але й на різноманітних концертах, виставках, вернісажах, імпрезах. Просто дивуєшся, як його на все вистачало. Він мусив все побачити особисто, пропустити через себе, відчути серцем і розумом.

Знаючи стількох творчих особистостей, він став унікальним комунікатором, знайомлячи людей поміж собою з різних куточків України. Приїхавши до Ужгорода на постановку сучасної молодіжної п’єси «Meine liebe Віра», знайшов час відвідати тутешні мистецькі музеї і перезнайомитися з багатьма  художниками. Для кожного знаходив зацікавлене слово. Там, де він зупинявся надовше, довкола одразу утворювався рух. Це була людина-водограй, що заряджає позитивом і свіжим баченням.

У Києві з мистецтвознавицею Оксаною Гаврош

Умів бути делікатним, м’яким, навіть ніжним, особливо з жінками, для яких часто ставав найкращою подружкою, і водночас твердо домагався свого, коли це стосувалося справи. Тоді перевтілювався у кремінь, що викрешував іскри.  Як природжений театрал, залишався людиною емоцій. Тому творчі суперечки чи навіть обривання стосунків на певний час – теж із досвіду спілкування із Сергієм Архипчуком. Але, охолонувши, він завжди був готовий до замирення.

Шкодую, що, попри тривале спілкування, не вдалося записати з ним докладного інтерв’ю про особисте життя і творчу майстерню. Це все залишилося за кулісами. Сам Архипчук не любив вихвалятися, не страждав дитячими комплексами нашої богеми, і на його особистій сторінці у фейсбуці побачите радше загиблих воїнів, ніж власні здобутки.

Сергій Архипчук виступає як член журі на Міжнародному літературному конкурсі "Коронація слова", 2011 рік

Познайомилися ми п'ятнадцять років тому на Міжнародному літературному конкурсі «Коронація слова», де Сергій Архипчук у своїй неперевершеній безпосередності  покликав на завтрашню каву невідомого автора з Ужгорода, аби краще розгледіти цей провінційний «феномен». З того часу і тривало наше спілкування, яке стало для мене справжньою школою театральних премудростей.

Доля відпустила йому не так і багато – 62 роки життя, жоден з яких він не змарнував. Хоча як самобутній режисер заслуговував на кращу реалізацію. Однак у нас в першу чергу ціниться не так творчість, як комерція, «продажність», приваблива форма, що часто підмінює зміст. Та й здоров’я в останні роки його підводило. Однак Архипчук не здавався: остання його прем’єра відбулася у серпні.

Два роки тому раптово відійшов у вічність Сергій Проскурня, ще один першорядний талант, яких відчутно вплинув і на моє творче життя. І хоч обидва Сергії були геть не схожі зовнішньо, та внутрішньо були сповнені одного духу. Для української культури їхні імена уособлюватимуть не тільки творчу свободу  покоління Незалежності, але й потребу безкомпромісного служіння своєму народові.

Олександр Гаврош, Закарпаття онлайн.Блоги
14 листопада 2023р.

Теги: Архипчук, режисер, театр

Коментарі

Ужгород 2023-11-17 / 08:05:05
Варто би вшанувати пам'ять Сергія Архипчука на Закарпатті. Бодай меморіальною дошкою на обласному театрі в Хусті


Олександр Гаврош
Публікації:
/ 3Брати Рамачі і сербські руснаки
/ 1Загадковий Іриней
/ 3Що показав перепис у Румунії?
/ 1Загублені у коханні
/ 4Рік Августина Волошина
Як відомі українські письменники хотіли поселитися на Закарпатті
/ 2Як закарпатські москвофіли відстоювали єдність українців
/ 2Кошиці, Пряшів і Михайлівці
/ 3Підсумки 2023 року на Закарпатті
/ 2Перо і скальпель. До сороковин Івана Коршинського
/ 5Сергій Федака пише багатотомну "Історію України"
Ювілейний рік заслуженої артистки України Наталії Засухіної
/ 8Закарпатський силач Фірцак-Кротон був засновником "Українського спортивного клубу" у Білках
Ужгородський "Міст з паперу"
/ 1Сенсація від Анатолія Кралицького
/ 29Три церковні календарі на одне мале Закарпаття
/ 3Феномен Дмитра Креміня
/ 8Що показав перепис у Словаччині?
/ 2Невгамовний Саркісьянц
/ 11Розчарування року
Трохи підсумків року
/ 36Звірства московської армії є її постійною ознакою
/ 42Чому Будапешт замовчує "свій" Голокост на Закарпатті?
/ 4Ювілеї в час війни
/ 11Чому Будапешт забув про 1956 рік?
» Всі записи