Великі трагедії маленького народу

Про нашу найдавнішу діаспору на Балканах, на жаль, обмаль літератури українською мовою. Тому вихід книжки Миколи Шанти «Паннонське чудовисько» у львівському видавництві «Апріорі» відразу привернув увагу.

Роман Миколи Шанти «Паннонське чудовисько» вийшов у львівському видавництві «Апріорі»
Роман Миколи Шанти «Паннонське чудовисько» вийшов у львівському видавництві «Апріорі»

З легкої руки перекладача Андрія Любки роман 62-річного руснацького письменника отримав в Україні несподіваний розголос. Відбулися дві резонансні презентації у Львові та Ужгороді.

Письменник Микола Шанта (праворуч) та перекладач Андрій Любка на презентації роману «Паннонське чудовисько» в Ужгороді

Адже досі про 15-тисячну діаспору, яка себе йменує «руснаками» і примандрувала з Карпат у теперішнє сербське межиріччя Тиси і Дунаю ще в середині 18-го століття, згадують вряди-годи. А шкода, бо це направду своєрідний феномен, який має безпосередній стосунок до нас.

Коли Австро-Угорщина відвоювала тутешню рівнину від Османської імперії, то почала активно заселяти покинуті землі новими колоністами. І робила це по-імперськи далекоглядно, змішуючи різні народи, аби не виробити якоїсь усталеної більшості. Тож поруч з німецьким селом поставало угорське, словацьке, сербське, румунське.

Два пустища під заселення виділили і закарпатським українцям, які ще перебували на такому архаїчному рівні розвитку, що перекочували сюди зі своєю стародавньою самоназвою «руснаки». (Письмова назва «русини» закорінилася на Закарпатті значно пізніше – в другій половині ХІХ століття).

І цих кілька тисяч закарпатських колоністів не розчинилися у вирі історії поміж значно сильнішими народами, а збереглися, витворивши у цьому паннонському казані самобутній мікроетнос, який досі називає свою мову «руською», а власне коріння виводить із часів нашої спільної України-Русі.

Найбільшого розквіту руснаки зазнали в другій половині ХХ століття, коли їхня кількість сягала до 25 тисяч. Однак нестримна глобалізація, демографічний спад та криваві балканські міжусобиці призвели до того, що кількість руснаків за кілька десятиліть зменшилася майже вдвічі. Подих незворотних процесів відчувається навіть там, де все раніше виглядало більш-менш спокійно. Так, на кафедрі руснацької мови та літератури Новосадського університету другий рік поспіль постає гостра проблема зі вступниками. В останні два роки вступає лише по одному студенту. За такої тенденції кафедра, яка є по суті єдиним науковим осередком руснаків, може опинитися на межі закриття. (До слова, саме через брак студентів закрилися кафедри русиністики в Угорщині та Польщі).

Тривожна ситуація виникла торік із єдиною руснацькою гімназією в Руському Керестурі, де також було лише кілька охочих вступати у руснацьке відділення.

Невтішні прогнози і в шкільництві. Із трьох шкіл, де навчання велося по-руснацьки, в Дюрдьові вже два роки не набирають руснацький клас, у Коцурі до першого класу цьогоріч пішло лише 6 школярів, у Руському Керестурі – 30. Ще сотня школярів в Новому Саді, Вербасі та Кулі вивчають рідну мову факультативно. За таких умов молодь перебуває в постійному іншомовному інформаційному потоці, що пришвидшує асиміляцію.

Адже лише в одному Руському Керестурі руснаки становлять більшість із 5 тисяч жителів, але й там демографія вносить свої сумні корективи.

Великі трагедії маленького народу

І книжка Миколи Шанти, який є одним із провідних руснацьких літераторів, якраз розповідає про те, що відбувається. Як і в попередньому романі «Папуча страцена у Львове», автора болить доля його маленького народу, який поступово зникає на наших очах. Певна річ, що кожна діаспора рано чи пізно асимілюється, якщо не підсилюється новими переселенськими хвилями з материнських теренів. Завдяки чому, наприклад, тримається українська діаспора в США і Канаді.

Трагедія руснаків полягає в тому, що Закарпаття настільки інакше розвивалося, що за цих майже три століття руснаки Воєводини суттєво розійшлися у мові, звичаях, ментальності зі своїми колишніми земляками. І тепер вони опинилися у трагічній самотності перед обличчям Вічності.

Микола Шанта разом з більшістю місцевих інтелектуалів, розуміє, що для крихітної руснацької спільноти зв’язок з Україною є ще одним шансом виходу у широкий світ. Адже по-великому рахунку, окрім Сербії, де вони проживають, ніхто ними особливо не переймається.

Тому вихід роману «Паннонське чудовисько» українською мовою є вагомою подією з різних поглядів. Адже попередніх видань руснацьких авторів у нас порахуєш на пальцях: це антологія малої прози «Там, коло Дунаю», поетична антологія «Ми тут не гості», оповідання Михайла Ковача «Тихі води», дитяча книжка Дюри Папгаргаї «Наталка, дівча, яке любило коней», поетична збірка Саманти Рац-Стоїлькович «Десь близько», монографія Юліана Тамаша «Українська література між Сходом та Заходом». Та й виходили вони в основному в Ужгороді невеличким накладом. Це вкрай мало, адже руснаки створили чималу літературу своєю мікромовою, про рівень якої говорить і роман Миколи Шанти.


Дві війни

«Паннонське чудовисько» можна назвати книжкою-епосом, хоча вона розповідає лише про дві історичні події в житті руснаків: угорську окупацію Другої світової війни та сербсько-хорватську війну початку 1990-х років. Обидві принесли значних втрат маленькій спільноті. Досить сказати, що лише в одному селі Дюрдьові було знищено понад двісті беззахисних мешканців, що складало 15% усіх жителів села. Серед них був і дід Миколи Шанти. Потреба проговорити оту родову травму, коли його матір, тоді семирічна дівчинка, залишилася без розстріляного батька, і стало особистою спонукою до написання роману.

Наступною кривавою сторінкою напрочуд мирного народу стала битва за Вуковар 1991 року, який знаходиться на кордоні з Сербією. Кількамісячний штурм хорватського міста тоді ще югославською армією завдав важкого удару руснакам. Адже і в місті і в недалекій околиці було тих кілька сіл, де мешкали руснаки Хорватії. Війна немилосердно обпалила їх своїм вогнем. З часу тих трагічних подій громада хорватських руснаків зменшилася вдвічі і нині нараховує менше двох тисяч осіб.

Руснаки Хорватії і Сербії опинилися по різні боки лінії фронту і змушені були одягати військову форму ворогуючих армій і дивитися одні на одних через приціл «калашнікових», гинучи за чужі для них національні суперечки. Про все це напрочуд переконливо розповідає у романі Микола Шанта, спираючись на реальні щоденники руснацького журналіста з Вуковару, який передав їх перед смертю своєму другові-письменнику.

Роман про Паннонське ненаситне воєнне чудовисько, яке пожирає невинних жертв, залишає після себе болючий післясмак, надовго змушує задуматися над історичними долями народів. Ті, що прагнули загарбати якомога більше – в результаті агресії опинилися в ще прикрішій ситуації. Бажання отримати територіальні здобутки обернулися для них численними людськими втратами і новими розчаруваннями та національними травмами. Чудове застереження для інших імперських «чудовиськ», які й понині не полишають наміру встромити хижі кігті і в українське тіло.

Радіо Свобода

Олександр Гаврош, Закарпаття онлайн.Блоги
22 жовтня 2021р.

Теги: руснаки, Шанта, Любка

Коментарі

nsk 2021-11-09 / 17:42:02
де еде , а де науковий світ???? я вас прошу)))) не звертайте увги на мадяронських провокаторів!

До напівграмотних українофобів 2021-10-29 / 07:55:39
Русини -- історичеа назва всіх українців. В тому числі і у 18 столітті. У науковому світі -- це слова-синоніми

Ede 2021-10-29 / 02:41:42
Середина 18-го століття і закарпатськи українци. Пан Гаврош, ви що курите?

njksr 2021-10-27 / 18:20:34
був у автора вдома в Сербії! прекрасна людина і сім"я!

Ужгород 2021-10-22 / 10:40:34
Книжка "Паннонське чудовисько" унікальна тим, що показує звірства угорського окупаційного режиму в роки Другої світової війни. Подібне насильство коїлося і на Закарпатті, але поки що не знайшлося закарпатського письменника, який би це так переконливо описав, як Микола Шанта у Сербії.


Олександр Гаврош
Публікації:
Пам'яті Володимира Рутківського
/ 3Почути рома
/ 50Два Івани. Як було зірвано об’єднання греко-католиків України?
/ 7Чи повернеться Володимир Гнатюк на Закарпаття?
/ 3Як закарпатські москвофіли ставали українськими письменниками
/ 47Дві унії. Чому українські греко-католики досі не об’єднані?
/ 25Чи хрестили Закарпаття Кирило і Мефодій?
/ 11Чи розвалило Закарпаття Чехословаччину?
/ 2Що буде з українцями Словаччини?
/ 11Московське православ'я на Закарпатті втрачає монополію
/ 56Генерал Петров і холодний душ для Будапешта
/ 1Що показали вибори на Закарпатті?
/ 7Як ОПЗЖ підтримує сепаратизм на Закарпатті?
Книгомама
/ 11Ловець слів
/ 59Пам’яті єпископа Мілана Шашіка
/ 9Подарунок до Тріанона: чому Берегівський район, а не Виноградівський?
/ 1Рік без Дмитра Кременя
/ 24Духнович був соборником
/ 4Не тільки Україна повинна вшанувати Уласа Самчука
/ 16Угорський шантаж
Операція "Ліквідація"
/ 5Вбивство Ярослава Галана: знайомий почерк?
/ 4Чернігівщина очима закарпатця
/ 20Україна і жест Земана
» Всі записи