Вбивство Ярослава Галана: знайомий почерк?

Цієї осені минуло 70 років з часу одного з найрезонансніших політичних убивств в радянській Україні – відомого публіциста та письменника Ярослава Галана. 24 жовтня 1949 року його знайшли зарубаним у власній квартирі у Львові. За кілька днів органи МГБ затримали одного зі співучасників – 18-річного студента Іларія Лукашевича, колишнього семінариста, і лише через два роки другого – Михайла Стахура з баптистської родини, якому власне і приписують убивство сокиркою, якою було нанесено десяток ударів, кожен з яких був смертельним. (На момент убивства йому не виповнилося навіть 17 років, себто був неповнолітнім).

Реклама музею КГБ СРСР у столиці Чехії. Прага, 13 вересня 2016 року (ілюстраційне фото)
Реклама музею КГБ СРСР у столиці Чехії. Прага, 13 вересня 2016 року (ілюстраційне фото)

Але й через сімдесят років цей атентат, який радянська влада потужно використала у пропагандистській війні проти українського руху опору, викликає більше запитань, ніж відповідей.

Ще у 2002 році в Ужгороді вийшла книжка «Убийство на заказ: кто же организовал убивство Ярослава Галана?». Здивувало авторство цього «опыта независимого расследования». Одним із них був Олександр Бантишев, кандидат юридичних наук, професор кафедри кримінального права і кримінального процесу Національної академії Служби безпеки України, а другим – Арзен Ухаль, кандидат юридичних наук, декан юридичного факультету Ужгородського державного інституту інформатики економіки і права, генерал-майор у відставці. Обидва знали про методи радянських спецслужб не з чужих вуст, а з власного досвіду, адже там починали свій кар’єрний шлях. Свого часу в 1970-х роках Олександр Бантишев вивчав справу Ярослава Галана і враження від архівних документів залишилося таким неоднозначним, що в роки незалежності і демократії він вирішив про це розповісти публічно.

Книжка колишніх офіцерів КГБ (до речі, видали її за власний кошт) складається переважно з цитування кримінальної справи і коротких коментарів та роздумів. Так-от, детально проаналізувавши запилені томи зі спецархівів, відомі науковці доходять висновку, що під сумнів можна поставити не тільки імена замовників, але й навіть виконавців. Чіткої відповіді, хто ж організував убивство відомого радянського пропагандиста, на сьогодні не існує. Все покрито мороком історії.

Серед версій подій високопоставлені спецслужбісти висувають і наступні: вбивство могли здійснити «бійці» спецпідрозділів МГБ, а Лукашевич і Стахур були обрані на роль «убивць» як найбільш годящі для пропагандистської кампанії (один – син уніатського священика, другий – перебував у підпіллі). А могла бути ще й тонша гра: коли згадані вбивці реальні, але наказ їм віддавали через підставну московську агентуру. У будь-якому разі, зазначають автори, замахи такого рівня українським підпіллям майже не практикувалися, оскільки могли дискредитувати рух опору і привести до масових арештів. Тим паче такими недосвідченими «диверсантами», коли УПА воювало вже сім років. До слова, напередодні в Галана органи зняли охорону і забрали особисту зброю.
 

Одне із довгої шереги подібних убивств

Як тут не згадати подібне резонансне вбивство за рік до того, коли на вулиці неподалік свого будинку було застрелено одного з організаторів львівського «псевдособору», який «саморозпустив» Українську греко-католицького церкву, відомого священника Гавриїла Костельника. Тоді цей атентат радянська пропаганда використала на всю силу, а МГБ отримав зручний привід посилити репресії. Цікаво, що сини покійного панотця були в лавах націоналістів, а родина так і не повірила, що вбивство – справа рук українського підпілля. Дослідники твердять, що Гавриїл Костельник швидко розчарувався у московському православ’ї й починав ставати некерованим, тож гучне його вбивство стало найкращим виходом із ситуації.

Через рік подібна ситуація повторюється із Ярославом Галаном. Адже на позір вельми прорадянський полум’яний публіцист, який гостро виступав на сторінках преси проти УГКЦ та «українських буржуазних націоналістів», насправді був далекий від ідеалізації радянської дійсності.

Взагалі постать Ярослава Галана є наскрізь трагічною, і не тільки тому, що життя обірвалося у 47 років. Його батько загинув в австрійському таборі «Талергоф» під час Першої світової війни, куди був інтернований за москвофільство. Революція та громадянська війна застала юного Ярослава в Ростовській гімназії, де укріпилися його симпатії до більшовицької Москви. Далі слідували роки навчання у престижному Віденському та Краківському університетах, участь у лівому русі, творчі хліби безробітного літератора і навіть тюремні увезення у польських тюрмах за свої переконання. Чудова біографія для слід визнати здібного письменника. (Його проза значно сильніша за публіцистику. До речі, найвідоміший свій твір – повість «Гори димлять» – Ярослав Галан написав польською мовою).

У 1932 році він відправляє дружину Ганну на навчання до омріяної радянської України – у Харківський університет. У 1937 році її там розстрілюють як «польську шпигунку». Іронія долі полягала в тому, що в цей час сам Галан сидів у польських казематах за прорадянські погляди. До самої своєї смерті він так і не дізнався про її сумний кінець. Лише у 1940 році йому повідомили, що її було засуджено. Він марно намагався знайти дружину, писав листи в компетентні органи про жахливу помилку, але не отримував навіть відповіді.

В останні роки критичність Ярослава Галана до радянської дійсності тільки посилилася. Це було помітно навіть з його публічних виступів. Він критикував владу за русифікацію, за падіння рівня життя львів’ян, хоча сам жив у трикімнатному помешканні й утримував хатню працівницю. Хотів перейти з остогидлої публіцистики до літератури, але його п’єси заборонили ставити не тільки в Україні, але й у Москві. Три роки його, червоного глашатая оновленої Галичини, не приймали до комуністичної партії. (Так і залишився кандидатом). Як тут не згадати, що в 1935 році СРСР відмовився надати йому громадянство, що й призвело згодом до польських ув’язнень Галана.

У 1948 році його звільняють з газети «Радянська Україна», яка довгий час була його трибуною. В приватних листах відчувається втома, розчарування і песимізм Ярослава Галана. Зріє неминучий конфлікт, який поки що залишається завуальованим, зважаючи на ім’я офіційного львівського літератора №1. Всі суперечності розв’язало гучне вбивство 24 жовтня 1949 року.

У безсумнівному виграші від кривавого злочину залишилася радянська пропагандистська машина, яка створила нового мученика за комуністичну ідею, а «українські буржуазні націоналісти» поповнили список своїх «злочинів» середньовічним мордером талановитого літератора.

Як і у випадку з атентатом на Костельника, учасників замаху ліквідували. Попри офіційну заборону з 1947 року в СРСР смертної кари, чотирьох засуджених розстріляли (із них троє студентів – рідні брати Лукашевичі), а Михайла Стахура повісили, хоча ця кара навіть у воєнні часи застосовувалася лише до військових злочинців. Офіційно проголошені учасники вбивства відтоді замовкли назавжди, як і сам Ярослав Галан.

Дослідники Олександр Бантишев та Арзен Ухаль вважають, що світло у цій темній справі могли би пролити документи, які зберігаються в Росії, але навряд чи в найближчому майбутньому їх нам покажуть. Залишається сподіватися на диво, як у випадку з високопоставленим кагебістом Павлом Судоплатовим, який сам розповів про вбивство першого керівника ОУН Євгена Коновальця та Мукачівського греко-католицького єпископа Теодора Ромжі. Якби не публічне зізнання генерала, ми би досі мучилися сумнівами, хто ж був організатором і виконавцем цих політичних убивств?

Радіо Свобода

Олександр Гаврош, Закарпаття онлайн.Блоги
24 листопада 2019р.

Теги: Галан, вбивство

Коментарі

Volodymyr Krasnoholovets 2019-12-06 / 09:51:44
Ярослав Галан не мав власних поглядів на життя, не міг відрізнити причини від наслідку.
Писав байки про звірства бандерівців з документів КГБ, а не з подій побачених на власні очі.
Один пан, колишній вояка УПА з Богородчан розповідав мені ще в 1990 р. як він з друзями вислідкували одного рахівнка котрий працював в Ів.Фракнківську - він у вільні дні рушав по селах вбивати активістів та голів колгоспів. Виловили його за містом, допитали, то той розповів, що є агентом КГБ і проводить вбивства аби люди були постійно настрашені бандерівцями. Затим підпільники його там же й вбили.

До Нони 2019-12-02 / 08:52:59
Галан хоч вірив у те, що писав? Бо судячи по кровожерливому уривку, це звірство, якщо й мало місце, то вчинене енкадеведистами, перебраними під "бндерівців", що було дуже поширеною практикою Кремля, аби відвернути людей від українського підпілля.

Нони 2019-12-01 / 11:03:22
Монумент Ярослава Галана проіснував у Львові аж до 1992 року. Потім його демонтували на першій хвилі декомунізації. Площі, яку вже неодноразово перейменовували, знову дали нове ім’я – Євгена Петрушевича. В планах спорудження на цьому місці пам’ятника на честь ЗУНР та Української Галицької Армії.

Нони 2019-12-01 / 10:54:55
Ярослав Галан много писал об украинских националистах, в своём очерке «Чему нет названия» он описывал преступления ОУН:

« Четырнадцатилетняя девочка не может спокойно смотреть на мясо. Когда в её присутствии собираются жарить котлеты, она бледнеет и дрожит, как осиновый лист. Несколько месяцев назад в Воробьиную ночь к крестьянской хате недалеко от города Сарны пришли вооружённые люди и закололи ножами хозяев. Девочка расширенными от ужаса глазами смотрела на агонию своих родителей. Один из бандитов приложил острие ножа к горлу ребёнка, но в последнюю минуту в его мозгу родилась новая «идея»: «Живи во славу Степана Бандеры! А чтобы чего доброго, не умерла с голоду, мы оставим тебе продукты. А ну, хлопцы, нарубайте ей свинины!..» «Хлопцам» это предложение понравилось. Через несколько минут перед оцепеневшей от ужаса девочкой выросла гора мяса из истекающих кровью отца и матери…

сорри 2019-11-24 / 21:14:58
еРеФія - країна вбивць


Олександр Гаврош
Публікації:
/ 4Чернігівщина очима закарпатця
/ 20Україна і жест Земана
/ 8Парадокси виборів на Закарпатті
/ 2Чи матимуть закарпатські угорці свого депутата?
Діаспора жива і мертва
/ 18Закарпаття. Що вдалося і не вдалося зробити Геннадію Москалю?
/ 44Виборча дуля в закарпатській кишені
/ 5Уроки Карпатської України
/ 9Крах закарпатського москвофільства
Підсумки 2018 року на Закарпатті
/ 32Про фашизм на Закарпатті
/ 3Одеса вибрала Україну
Люди без страху
/ 8"Гауляйтер" для Закарпаття
/ 8Футбол як провокація
/ 2Заповіт професора Белея
/ 6Як вирішити ромську проблему?
/ 20Непомітна мадяризація?
/ 9Україна у час війни та Закарпаття як полігон для ворожих спецслужб
/ 12Польський тероризм на Закарпатті
/ 30Закарпатці в угорському рабстві. Про це мовчить Будапешт
/ 6Угорський рік на Закарпатті: не лише гострі баталії щодо української мови
/ 34Русинський абсурд на закарпатському телебаченні
/ 17Освіта і мова. Чи виконував Будапешт те, що нині вимагає від Києва?
/ 13Як Українська держава фінансує закарпатський сепаратизм
» Всі записи