Кіровоградський закарпатець Василь Марко допоміг багатьом нашим письменникам увійти до загальноукраїнського простору

За плечима було вчителювання у восьмирічці села Дулово, посада заступника директора Тячівської районної заочної школи. Тоді, спілкуючись із молодим педагогом, не переставала дивуватися його енергійності, допитливості, чутливості до художнього слова, невситимим прагненням докопатися, як кажуть, до істини, а ще вмінням тактовно полемізувати, переконувати співрозмовника чи опонента, схиляти, так би мовити, на свій бік відповідними аргументами.

Талант Василя Петровича як науковця на повну силу розвинувся у Кіровоградському державному педагогічному університеті ім. В. Винниченка, де працює з 1975 року. Тут підготував і захистив докторську дисертацію "Художня концепція людини і стиль: закономірності взаємодії".

У творчому доробку вченого монографії "Художній світ Михайла Стельмаха" (1987), "У вимірах стилю" (1984), "Окрилені ідеалом" (1985), "Основи творчих шукань" (1987), "Анатолій Мороз. Нарис творчості" (1988), "Українська література ХХ – ХХІ століть" (2004), "Стежки до таїни слова" (2007), методичні посібники "Основи аналізу літературного твору" (1999, 2003), а ще десятки статей і рецензій у періодичних виданнях.

Зроблене Василем Марком – гідний внесок у вітчизняне літературознавство. Праці вченого відзначаються новизною осмислення художніх творів і широким історико-літературним контекстом. Він успішно послуговується порівняльно-історичним методом. У статті "Проблема проступку і кари в українській драматургії: перегук часів" дослідник порівнює вершинні твори української літератури трагедію І. Карпенка-Карого "Сава Чалий" з п'єсами В.Винниченка "Гріх" і М. Куліша "Патетична соната". Ці твори об'єднує філософсько-концептуальна проблема людина і час, до того ж в основі кожного моральний конфлікт, який обертається навколо актуальних питань "свобода і обов'язок", "вибір і відповідальність", "проступок і кара". Шляхом порівняння Василь Марко вдало простежує динаміку художньо-концептуальних пошуків визначних українських драматургів.

Блискучі зразки порівняльно-історичного методу в літературознавстві знаходимо у методичному посібнику "Стежки до таїни слова". Значний інтерес представляє стаття Василя Марка "Новели М. Коцюбинського "Невідомий" і М. Хвильового "Я (Романтика)". Типологічно-порівняльний метод дає можливість дослідникові побачити типологічну близькість творів письменників і відмінності між ними.

Дослідник вважає, що творчість кожного митця слід розглядати в контексті художньої літератури. Широкий контекст бачимо у статтях ученого, присвячених творчості Т. Шевченка, М. Коцюбинського, М. Хвильового, В. Винниченка.

Аналізуючи художні тексти, Василь Марко завжди прагне розв'язати складні проблеми теорії літератури, зокрема художнього методу, жанру, стилю, традиції і новаторства. Він переконаний, що для об'єктивних оцінок художніх явищ і постатей необхідно зняти ідеологічні нашарування, відмовитися від спрощеного розуміння реалізму, абсолютизації його місця в літературі, від упередженого ставлення до різних видів модернізму. Вчений часто звертається до таких творів, які важко аналізувати як учням, так і студентам.

Упродовж багатьох десятиліть Василь Марко вивчає питання художньої концепції людини, в полі зору вченого такі її складові, як естетичний ідеал, розуміння митцем соціальних і біологічних особливостей людини, вибір героїв і засобів їх зображення, проблеми історизму і героїзму, людина і час, людина і суспільство, людина і природа.

Науковець виявляє гідну подиву працьовитість. Його літературознавчий погляд не оминає знакових постатей нашого письменства. Об'єктом аналітичної уваги Василя Марка є письменники як ХІХ, так і ХХ, ХХІ століть. Серед них Т. Шевченко, І. Франко, В. Стефаник, Панас Мирний, І. Нечуй-Левицький, Г. Квітка-Основ'яненко, М. Коцюбинський, В. Винниченко, М. Хвильовий, О. Довженко, Ю. Яновський, М. Стельмах, О. Гончар, В. Земляк, Гр. Тютюнник, В. Яворівський, Є. Маланюк, М. Куліш, П. Загребельний. Публікації про них цікаво читати, бо в них відчувається вільне дихання, постійно пульсує жива думка. Долі митців і їхніх героїв В.Марко пропускає через свою душу. Глибоко науковий і водночас емоційний, динамічний стиль викладу матеріалу постійно тримає увагу, активізує думку.

Етюди В.Марка про письменників, уміщені в книзі "Стежки до таїни слова", є цікавими текстобіографіями, написаними людиною, яка добре орієнтується у літературному просторі, знає літературний процес, має високо розвинене наукове і художнє чуття, здатна глибоко проникнути у таємниці творчості, чутлива до таланту й мистецької форми, уміє розкодувати авторський текст. Останнє ґрунтується на знанні теоретичних операцій, здібностях дослідника, його здатності відчувати текст у найскладніших складових. Вдале розкодування тексту, на думку вченого, – це найвища нагорода дослідникові за аналітичні зусилля.

Творчий профіль Василя Петровича був би неповним, якби ми не згадали досліджень про літературу Закарпаття, вона ніколи не переставала бути предметом наукових інтересів ученого і просто душевного настрою. В.Марко постійно вводить наших краян-письменників, як це робив і академік О. Мишанич, у загальноукраїнський культурний простір. Прикметні з цього погляду статті про творчість М. Томчанія, В. Басараба, І. Чендея, Ю. Керекеша, П. Скунця, С. Жупанина, Д. Кешелі. Думаю, що прийшов час зібрати усі ці публікації і видати окремою книжкою.

До вивчення творчості наших краян В. Марко залучає студентів та аспірантів Кіровоградського педагогічного університету. У 2007 році його аспірантка О. Козій захистила кандидатську дисериацію на тему "Повісті і романи І.Чендея: неореалістичний дискурс".

Завжди з щемом згадує В. Марко свою альма-матер – Ужгородський національний університет, де одержав основи знань про українську літературу, зокрема лекції таких відомих учених, як М. Ясько, М. Плісецький, В. Микитась. Назавжди закарбувалися у його пам'яті заняття з історії української літератури другої половини ХІХ століття, спецкурси про поезію і прозу І. Франка, які проводив проф. П.Пономарьов. У його особі мав зразкового наукового наставника. З кафедри української літератури Ужгородського національного університету почався інтерес студента В.Марка до концептуальності та естетики слова. Сьогодні він схиляє свою сиву голову перед пам'яттю тих викладачів, які майже півстоліття тому вчили його, формували як майбутнього науковця. Нині, живучи далеко від рідних місць, В.Марко постійно цікавиться життям кафедри української літератури Ужгородського університету, її планами, науковими здобутками. Ніколи не забуває привітати з днем народження, ювілеєм, новою книжкою, надіслати свою. Він завжди налаштований на добро і освітлений ним.

Щоліта під час відпустки навідується Василь Петрович до родинного гнізда у село Руське Поле, що на Тячівщині. Тут могили батьків Марії та Петра Марків. Серед карпатської природи і близьких людей відпочиває душею, набирається сил для навчальної роботи і наукової творчості на ниві української культури. Вважаю, що своєї головної книги про наше письменство В. Марко ще не написав. Його досвід дає можливість бачити літературний процес широко і об'єктивно.

6 січня 2011 року В. Марку виповнилося 75 літ. Бажаю, щоб наступні роки його життя, окрилені любов'ю до художнього слова, були багатими на нові наукові звершення, а основне – щасливими при доброму здоров'ї.

Надія Ференц, кандидат філологічних наук, доцент кафедри української літератури УжНУ

Теги: Василь Марко, література, літературознавство, письменники

3 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати