Григорій Сковорода вийшов у словацькому перетлумаченні пряшівця Івана Яцканина

У післямові до видання І. Яцканин, крім іншого, зупиняється на участі Г. Сковороди в експедиції європейськими країнами (1745 – 1750), під час якої філософу вдалося побувати і в кількох містах та містечках Словаччини (Свидник, Бардіїв, Пряшів, Кошице, Братислава…), за можливості відвідати тамтешні навчальні заклади і в деяких із них навіть прочитати лекції.

Словацький читач уже мав можливість пізнати творчість Г. Сковороди, зокрема й завдяки художньому перекладу. До прикладу, 1974-го у видавництві «Татран» вийшло поетичне вибране Павла Тичини «Золотий гомін» у перекладах Маріана Гевеші та Яна Замбора: там зокрема міститься й уривок із відомої поеми-симфонії «Сковорода». Трнавський євангелістський календар за 1985 рік подав уривки з філософських праць та зразків літературної творчості Г. Сковороди в перекладі Павла Ґабріша. У 1996-му братиславський «Літературний тижневик» презентував байки та афоризми Сковороди, а газета «Слово» опублікувала студію відомого славіста Миколи Неврлого «Український Сократ». Між іншим, наголошує І. Яцканин, саме завдяки невтомним зусиллям Неврлого словаки дедалі глибше пізнавали феномен Сковороди, а 8 жовтня 2003-го з ініціативи Миколи Ярославовича в середмісті Братислави на вулиці Панській, 26 Г. Сковороді відкрили пам’ятну дошку як яскраве свідчення перебування великого філософа на теренах Словаччини.

Книжка Drahý priateľ! містить нині вже хрестоматійні байки («Бджола і Шершень», «Пес і Вовк», «Жаби», «Вітер і Філософ», «Орел і Сорока», «Щука і Рак», «Лев і Мавпи»…) та мініатюри Г. Сковороди (не розум з книг, а книги з розуму з’явилися; розумних на світі багато, але не всі здатні думати; ціну часу усвідомлюєш тоді, коли він закінчується; горіх без ядра нічого не вартий, як і людина без серця; сміх – рідний брат радості; як посієш в молодості, так пожнеш у старості та десятки інших).

Видання щедро ілюстроване графічними мініатюрами, які суттєво увиразнюють зміст, передають дух і колорит Сковородинівської епохи, у чому неабияка заслуга Яна Тілняка та Василя Чебаника.

Направду від душі можна позаздрити тим словацьким читачам, які завдяки мистецькому перекладу Івана Яцканина вперше відкриють для себе глибокий і не пізнаний досі світ Григорія Сковороди.

Тетяна Ліхтей