Закарпатець Василь Сочка робить пластичну скульптуру... із космосу

Давненько ми не бували з вами в студіях художників. Тому нині пропонуємо черговий матеріал із рубрики «Майстер і майстерня» про ужгородського пластичного скульптора (чи не єдиного на Закарпатті) Василя Сочку.

Закарпатець Василь Сочка робить пластичну скульптуру... із космосу

Він творить у приміщенні колишнього «художфонду», що на вулиці Пархоменка. Знайомі із виставок давно, тому напросилися в гості. Митець дуже скромний, непублічний і неговіркий. За робітню слугує йому одна кімната з дерев’яною драбиною на «другий» поверх. Але тут стільки всього цікавого – його витвори, матеріали, з яких їх виготовляє, література про загадки походження життя й розвитку космосу, загибель таємничої Атлантиди…

Отже, 67-річний майстер декоративно-прикладного мистецтва, лауреат обласної премії ім. Й. Бокшая та А. Ерделі. Василь Сочка також є членом НСХУ, Товариства угорської культури ім. Імре Ревеса. Учасник всеукраїнських, республіканських та міжнародних виставок, симпозіумів та пленерів… Персональні експозиції мав в Ужгороді (2012), Будапешті (2017).

Його роботи зберігаються в музеях та приватних колекціях країн Скандинавії, у Словаччині, Україні, Чехії, Угорщині, Німеччині, Ізраїлі, США, одна – навіть у холі школи в місті Ждяр-над-Сазавоу (ЧР).

Дорога до власного Всесвіту

Художник народився в Ужгороді,навчався у школі-інтернаті №2, і надавав перевагу точним наукам. Був неслухняним: міг уранці піти з дому, а ввечері повернутися. Мама в Королеві працювала машиністом у депо. Згодом тут продали хату та купили у Виноградові. І він був то там у бабусі, то в обласному центрі.

В Ужгороді в 1958-му відвідував образотворчу студію відомого педагога-художника Золтана Баконія. Правда, всього два місяці. Саме тут пробував малювати. «Дуже мені там любилося. Поряд був ще гурток авіамоделювання, – розповідає митець. – То було в підвалі будинку на Православній набережній».

Збирався вступати в училище прикладного мистецтва, але вже закінчив 10 класів, а приймали лише після 8-го. У 1968-му вступив на фізфак УжДУ. «Провчився там півроку, мені було нецікаво. Марксизм-ленінізм конспектувати – не моє. Заліки не здавав, мама переживала й через мене в лікарню потрапила». А після армії пішов на загально-технічний (машинобудування УжДУ). І знову закинув».

Ким лише не працював. Закінчив курси ДОСААФ, став водієм, потім пішов на станцію переливання крові, звідти – в «енергонагляд», їздили по області. Якось на Новий рік у Рахові півміста без світла сиділо. Люди святкують, а вони кабель шукали. Трудився наладчиком радіоапаратури УВД, у рекламному комбінаті в Мукачеві, в об’єднанні ресторанів і кафе. Оформляли вітрини кафе, ярмарки (заодно показує старенькі зошити з ескізами надписів, серед яких і готель «Дружба»). Виготовляв сувеніри з дерева в «художпромі», був і токарем, а в Ужгородському лісокомбінаті вирізав роботи на березовій корі, які потім рамували. Трудився не покладаючи рук, у тому числі й ночами. Виготовляв на місяць 100 – 150 штук.

Сакральна геометрія Сочки

Все це потрібно було, аби поступово прийти до свого мистецтва. Саме тоді й почав творити пластичну скульптуру. Серйозно за неї взявся 40 років тому. Хто був учителем? «Сам собі вчитель. То такі були примітивні роботи», – не приховує й показує їх, бо береже. Читав багато літератури, зокрема наукову фантастику, братів Стругацьких, Івана Єфремова, науково-популярні журнали. Захоплювався роботами Наума Ґабо, який казав, що його твори могла створити природа, але не створила. Генрі Мур, Олександр Архипенко вражали його свободою пошуку. Василь постійно малював різноманітні схеми, креслення машин, літальних апаратів, човнів…

Згадує, що якось його похвалив московський живописець Борис Васильєв-Сазанов, котрий у 1984-му переїхав в Ужгород. І тоді це додало неабиякого запалу. «Васильєв був авангардистом, зібрав довкола себе однодумців. Він у 1991 році заснував в Ужгородському замку галерею «Дар». Проводилися різні акції, виставки», – розповідає В. Сочка.

У 1993-му друзі пропонували вступити в Національну спілку художників. Тоді простіше було – міжнародні виставки прирівнювалися до республіканських, за кордон їздили на пленери. Однак не мав персональних експозицій, лише групові, тому прийняли в 1995 році. Розповідає, як познайомився з цікавою компанією – Семан, Товт, Гіді, Матл. Ці митці – етнічні угорці, то згодом і йому запропонували вступити у Товариство угорської культури ім. І. Ревеса. Бути в колективі, зізнається, є для нього великим стимулом.

Звісно, показав матеріали, з якими працює. Для початку робить креслення. «Раніше не використовував бамбук (тепер його можна придбати в будівельних супермаркетах). Сам різав міліметрові смужки з бука, граба, горіха. Далі пошук модуля – первісного трикутника, чотирикутника, з виклеюванням і вигинанням площин, з пилюкою шліфування, тонуванням аниліновими барвниками. На одну роботу іноді витрачає місяці. В майстерні мусить бувати щодня, бо тут світ Василя Сочки. Його Музою є…сакральна геометрія, космічна гармонія, поєднання чоловічого та жіночого начал – інь і ян. Так народилися «Ехо», «Земля», «Легка прозорість», «Квітка життя», «Спіраль»… Художник може детально розповідати про вищу геометрію, Платонові тіла, фрактали, які лежать у основі його пластичних робіт, але осягнути це, чесно, вам зась. Бо все це – розвиток і самоосвіта, завдяки яким, каже В. Сочка, зберіг чисту голову й незасмічений світогляд.

«Роботи Василя народжуються з мислення, з інтелектуального проникнення і з почуття, художнього осягнення, поєднання аналіточного розуму і творчого духу», – каже мистецтвознавець Михайло Сирохман.

Завершити матеріал хотілося б його ж оцінкою: «Твори Василя Сочки відразу вражають своєю несподіваною присутністю, а при ближчому огляданні – поглинають увагу, пропускають у себе і залишають дивне відчуття доторку до чогось рідкісного, до особливої гармонії перевтілень, метаморфоз. Вони завжди вирізняються глибоким баченням суті форми, летючою легкістю виконання, за якою не відчутна щоденна копітка праця, красою, вишуканістю композиції, довершеністю обробки поверхні. Експонати настільки вивершені, що мимоволі виникає бажання протилежного – якоїсь огрубленості, суворості, але потім здогадуєшся, що це не форми світу людей, емоцій і протиріч. Це – світ ідеального, вищого, позачасового, а емоції резонують, впізнають себе в ньому. Це зупинені миті, які, як відомо, є прекрасними, довершеними й ідеальними, і зупинити їх під силу тільки художнику, який пізнав красу математики і поезії. Художнику, що прямує до своєї гармонії».

Оксана Штефаньо

02 грудня 2018р.

Теги: Сочка, пластика, художник

Василь Горват побачив "Зірки впритул"
Мозковий інсульт: Більше ризикують чоловіки й люди похилого віку
Кам'яні дрозди та інші птахи Олексія Лугового
Ужгород у 2022 році претендуватиме на проведення міжнародних дитячих ігор
Закарпатські письменники знову представлені у черговому номері "словацько-українського" журналу "Дукля"
Головні державні свята в Ужгороді відзначатимуть із квітковим велетенським тризубом і ходою зі 100-метровим прапором
Через терни – до волі. Про свою долю політв’язень оповів у книжці
/ 2На Закарпатті зареєстровано 5,2 тисячі безробітних у пошуку роботи
Суничний бум у Виноградові та його міжнародні наслідки
/ 4"Правильна" закарпатська свальба: старшому поколінню – традиційні страви, молодшому...
/ 2"Народ мене визнає". Присвячується пам'яті знаної балетмейстерки-постановниці Клари Балог
Підкована блоха та Мона Ліза на рисовому зерні: Майстер мікромініатюр Володимир Казарян творить шедеври між ударами серця
/ 1300 дерев'яних церков на дерев'яних тарелях планує створити ужгородский різьбяр
/ 2Примари минулого
Новий ангіограф у Хусті тестують медики
/ 2Безпритульним собакам у Виноградові лікуватимуть зуби, робитимуть рентген та оперуватимуть
Закарпатець став свідком трагедії "Титаніка"
/ 1Єдина на Тячівщині берегиня килимарського ремесла живе у Ганичах
Півжиття в небі
Чистокровні карпатські буйволи в Олешнику – родзинка Виноградівщини й джерело продуктів для гурманів
/ 1Польські мандрівники, що завітали на Закарпаття в рамках туру Карпатами, збентежені ставленням людей до природи
Магнат-мультимільйонер і знаменитий шахрай Нью-Йорка – вихідець із Тячева
Тячівський "кіборг" колядував на вежі Донецького аеропорту
Олена Кондратюк: "Я як хамелеон, що змінює кольори залежно від освітлення, настрою чи обстановки"
/ 7Художник-мольфар із Керецьок малював по франціях-канадах, а в рідному Закарпатті майже невідомий
» Всі записи