Голова закарпатської Синевирської Поляни очолює сільраду вже понад два десятиліття

Причому, цього разу за Юрія Івановича проголосували понад 90 відсотків тих, хто взяв участь у виборах. У цілому Юрій Горват на своїй посаді перебуває вже понад два десятки літ.

Синевирська Поляна хоч і знаходиться поруч із Синевиром, Негрівцем, Колочавою, та навіть за погодними умовами значно відрізняється від своїх сусідів. Коли ми приїхали сюди, тут йшов мокрий сніг, у той час, як на городах сусідніх сіл ще випасалася худоба. Це — одне із найвисокогірніших сіл  Закарпаття. Дістатися до нього, скажімо, в середині чи наприкінці 90-х було взагалі важко, адже старенькі автобуси ЛАЗи їздили сюди двічі на тиждень. Ще б пак, дорога до села була настільки розбитою, що навіть "Нивою" було важко добратися. Кардинально ситуація змінилася на початку третього тисячоліття, коли Юрій Горват після довгої перерви знову очолив село. Перші зміни, які тут сталися – ремонт сільської дороги, введення додаткових автобусних рейсів. А далі – пішло-поїхало... Втім, про все по черзі.

Юрій Іванович зустрічає нас у своєму робочому кабінеті. Пригадує себе 21-річним, коли депутатський корпус села вперше довірив йому посаду сільського голови (адже в далекому 1977-му сільську владу обирали депутати). Тоді Юрій Горват був наймолодшим сільським головою Української РСР.
"Посади не злякався, — зізнається мій співрозмовник. – Адже до того я працював секретарем комітету комсомолу колгоспу "Червона зірка", який діяв на території трьох сіл – Колочави, Негрівця і Синевирської Поляни. Та й специфіка роботи сільського голови була тоді, власне, трішки інакшою. Головним показником, наприклад, була заготівля сільгосппродукції: яєць, молока...".
Сама ж сільська рада об'єднувала чотири села: Синевирську Поляну, Свободу, Загорб і Береги. Крім того, нараховувалося ще й 12 присілків. Останні ж були найпроблемнішими, адже доріг як таких до них не було. Навіть у Свободі серед соціально-культурних закладів була хіба що початкова школа, яка розташувалась у звичайному сільському дерев'яному будинку.

Перше, що вдалося зробити Юрію Івановичу на посаді голови. – збудувати в Син-Поляні середню школу, бо до того часу вона знаходилася у старій колишній єврейській хаті, амбулаторію, клуб. Після цього головою сільської громади Юрія Горвата обирали 11 років поспіль (на той час виборчий термін становив 2 роки). У 1988 році Юрій Іванович повернувся на попередню роботу в "Червону зірку", де став секретарем парткому колгоспу, а вже за рік – його головою. Затим після 1993 року він працює у Національному парку "Синевир". На посаду сільського голови знову був обраний у 2002-му. Причому, як тоді, так і тепер він завжди був єдиним кандидатом на цю посаду.

Однією із найбільших проблем села в останні роки була відсутність дитячого садка. Адже не секрет, що Синевирська Поляна – одне з найбагатодітніших сіл Закарпаття, зараз тут проживають понад 50 родин, в яких виховуються від 3 до 14 діточок. До слова, тільки упродовж 2010 року на території сільради народилося 46 малюків, у той час як померло всього 14 людей. І якщо до 1991 року дошкільний заклад  ще функціонував у старій пристосованій будівлі, то згодом його взагалі закрили.
"Нарешті в лютому 2010 року в селі відкрився новий садочок, який обійшовся у 867 тисяч гривень, — розповідає Юрій Іванович. – Більша частина грошей – власні, які надійшли до бюджету села від продажу землі. Садочок розташований у центрі села у двоповерховій будівлі. Його відвідують 40 діток".

За дві останні каденції Юрія Горвата також було капітально відремонтовано сільські клуб і бібліотеку.

Сільський голова  виймає із шафи  фотоальбом, де на знімках видніється стара пошарпана саманна будівля, в якій ще кілька років тому де-юре працював клуб. Хоча де-факто він уже багато років був зачинений на колодку. Зараз ці соціально-культурні заклади функціонують у практично новому приміщенні. 

Чимало робіт в останні роки було проведено у рамках захисту села від повені. Це й будівництво, зокрема, мостів, берегоукріплень тощо.

"Після паводків 1998—2001 років із сільськими дорогами взагалі коїлося щось страшне, — каже мій співрозмовник. – Із Синевира до Синевирської Поляни на шляху  була яма на ямі. А доріг до присілків узагалі не було. На щастя, нещодавно вдалося облаштувати нормальні ґрунтові дороги до села Загорб, до найвіддаленішого присілка Буковинка. І тепер туди можна навіть проїхати автомобілем.

Ще одна добра справа на рахунку сільської влади Синевирської Поляни – це періодичні ремонти будинків одиноких жителів села. Тільки за останні вісім років силами та коштами сільради було полагоджено одинадцять таких хат. А зовсім недавно Юрій Іванович разом із депутатським активом взялися за будівництво (до речі, також власними коштами) будинку для багатодітної родини Микуліних із присілка Буковинка.

До слова, Юрій Іванович згадав і про свою помічницю – Марію Красняник. Виявляється, Марія Михайлівна працює на посаді секретаря Синевирсько-Полянської сільради також уже доволі солідний термін – 20 літ. І нещодавно її добрі справи помітили навіть на вищому державному рівні, нагородивши вагомими відзнаками. Причому, так сталося, що обидві нагороди – від Міністерства економіки та Міністерства регіонального розвитку і будівництва – Марія Михайлівна отримала фактично в один день. 

Наприкінці розмови запитую в Юрія Івановича про плани на майбутнє. Сільський голова зізнається, що розвиток села вбачає тільки, даруйте за тавтологію, в розвитку туризму. Тим паче, що вже зараз на території сільради працюють 11 сільських зелених садиб, кілька туристичних баз. Утім, це ще далеко не те, чого прагне досягти сільська влада. І справді, де, як не в цьому райському куточку Закарпаття, може бути найкращий відпочинок!

Сніжана РУСИН. Фото автора.
 

Теги: Синевирська Поляна, сільський голова

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати