82-річний староста із Закарпаття провів півтисячі весіль

Олекса Соломко розповідає, що старостувати почав, коли йому минуло 29 років. "У четвер у мене було весілля, а в суботу зранку до хати завітав сусід. Каже: "Ходи до мене на весілля старостувати". Я відмовлявся, бо ще не встиг добре відпочити. Але той ледь не силоміць витягнув мене з хати. Він знав, що я вмію добре говорити, бо до того 25 разів дружбив по весіллях".

Доки Олекса Ілліч одягався, у думках прокручував майбутній сценарій весілля. Після цього його почали запрошувати сватувати в Латірку та Біласовицю. Пізніше Олекса Ілліч почав обслуговувати чи не весь Воловецький район.

Мій співрозмовник розповідає, як, зазвичай, розпочинає весілля: "Настав цей прекрасний день, якого мама й тато дуже чекали. Коли в них народилася донечка, то вони її колисали, повивали, раділи й плакали, коли дитина захворіла. Над колискою нахилилися й співали: "Люляй-люляй дитино маленька, хай у тебе буде доля щасливенька". Сьогодні твоя донька стає на рушничок щастя. Тож благослови її в цей неповторний день". Після цих слів мати благословляє доньку. А староста кладе їй на голову фату та вінок із барвінку. В храмі староста також має слово. Промовляє: "Благословляй, Боже, цю пару...". Ну й так далі... Коли весілля приходить додому, староста має на вулиці майже дві години веселити гостей, тому набирає для себе ще й 12 підбрехачів, які допомагають йому вести весілля, доки кухарки накриють столи.

За всі роки старостування Олекса Соломко мав сім учнів. Але тільки з одного вийшов добрий староста.

"Приходили до мене вчитися хлопці з сусідніх сіл. Я надиктовував їм сценарії, але один доки дійшов додому – забув слова, іншого горілка зіпсувала. А з гостями треба фіглювати. Я, наприклад, завжди був "масний" на язик, проблем із цим у мене немає й тепер. Інколи треба жаль навести на гостей, щоб від щастя аж заплакали, іншим разом треба навпаки – розсмішити. Буває, що сидить собі скромна бабка, соромиться випити-закусити. То я до неї підійду й зафіглюю: "Бабко, хочу, щоб ви зі мною випили". А вона відмовляє: "Я ніколи не п'ю". А я тоді зафіглюю: "Зі мною мертві пили, а ви жива та й не хочете". Тоді жінка засміється, вип'є, а мене хвалить: "Що то за чоловічок, що то за чоловічок!". Тож до кожного треба мати окремий підхід", — усміхається Олекса Ілліч.
За свій вік він старостував не лише на Закарпатті. Часто його запрошували й на Прикарпаття, особливо на Самбірщину. Каже, буває, приїдуть люди на автомобілі зранку, просять, щоб ішов на весілля. І за свої сватівські послуги Олекса Ілліч не взяв жодної копійки. Хіба що прикрашав вишитими рушниками хату. Пізніше дружина Марія нашила з квітчастих рушників подушки.

Чоловік виносить із хати старі фотоальбоми. Показує чорно-білі фото 20—50-річної давнини. На пожовтілих світлинах зображені верховинські весілля із баяном, барабанами, гуслями.

"Раніше вести свальбу було легше, бо люди були прості, менш освічені. А тепер народ з освітою, тому треба обережно говорити, слова підбирати. Сказати будь-що не можна. Зате колись свальби були веселішими. Коли гості сходилися, то сідали за стіл. З однієї склянки, яка обійшла весь стіл, випили тричі по 50 грамів, закусили сухою бринзою, пшеничним хлібом. Зі страв на столі були печена картопля з салом чи мачанкою, саморобна лашка з молоком парним, картопля з капустою і шкварками, голубці... М'яса, як тепер, не давали. Та й не знали на той час люди стільки страв готувати із м'яса, як зараз. Єдине, що готували, це гуляш. Та й то лиш раз у році, коли теля чи порося зарізали. Шкодували бити худобу. То вже пізніше, коли радянська влада укоренилася, навчилися готувати котлети, відбивні, шашлики та інші м'ясні страви".

Верховинський староста каже, що сучасних весільних забав не визнає.

"Тепер на весіллях викрадають наречену. Потім просять за неї викуп. Раніше такого не було. Весілля були скромні, як і самі наречені. А сучасні весільні конкурси інколи взагалі настільки відверті, що аж соромно стає. Та мені, проте, доводиться пристосовуватися до теперішніх модних забав. Хоча намагаюся зберегти в них верховинський колорит і старі традиції. Щоб народ не забував про своїх дідів-прадідів, зберігав у душі скромність".

Сніжана Русин. Фото автора.

Теги: староста, весілля, Олекса Соломко

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати